7-8 лютого до України для обговорення порядку денного саміту приїздив єврокомісар з питань розширення та європейської політики сусідства Штефан Фюле, який намагався переконати Київ, що час на виконання українських обіцянок дуже швидко збігає. Тиждень спілкувався з відомим британським політологом на тему майбутнього саміту і тактики Януковича у веденні переговорів із Брюсселем.
У. Т.: З огляду на останні події в Україні, зокрема у зв’язку з новою справою проти Юлії Тимошенко, чи не складається у вас враження, що Київ хоче зірвати саміт із ЄС?
– Так. Один з українських часописів якось навіть намалював таблицю попередніх самітів ЄС – Україна і того, як українська сторона фактично намагалася саботувати майже кожну з тих зустрічей. Можливо, цього хочуть не всі у вашому уряді, можливо, є лише окрема група, але нещодавно ми побачили нові звинувачення проти Тимошенко в організації вбивства Євгена Щербаня, що стало додатковим чинником, який посилює сумніви стосовно саміту. Я вважаю, що ніхто в Брюсселі не чекає з нетерпінням тієї зустрічі. Але іншим важливим чинником є те, що Україна – одна з шести держав у програмі Східного партнерства ЄС. Зараз лунає досить жорстка критика на адресу Грузії, уряд Іванішвілі за іронією звинувачують в «українізації», тобто використанні застосованих в Україні методів політично вмотивованих судових переслідувань. Щоправда, справедливість таких звинувачень ще під сумнівом. Молдова домоглася найбільшого поступу, але є великі сумніви щодо того, чи зможе Кишинів укласти Угоду про асоціацію чи зону вільної торгівлі без Придністров’я. Цим я хочу сказати: якщо неможливо досягти успіху з Грузією та Молдовою, то, не виключено, ЄС спробує бути поблажливішим, коли йдеться про Україну.
У. Т.: На вашу думку, Брюссель сьогодні опинився в ситуації без вибору?
– Європейські політики прагнуть показати хоча б якийсь успіх. Вони хочуть, аби бодай одна з шести країн Східного партнерства могла похвалитися тим, що просувається вперед, аби було хоч щось позитивне, на чому можна буде наголосити на саміті у Вільнюсі в листопаді цього року. Але очевидно, що в Брюсселі відчувають: Київ морочить їм голову.
У. Т.: Чи справді президент Янукович такий вправний маніпулятор? Його політику у справі євроінтеграції можна назвати просто відсутністю справжньої роботи в цьому напрямі.
– У Євросоюзі дуже роздратовані невиконаними обіцянками. Янукович не раз за різних нагод натякав про готовність до компромісу і ніколи не зробив цього. Тому деякі чільні політики в ЄС розчаровані й роздратовані на особистому рівні.
У. Т.: Чому, на вашу думку, український лідер поводиться саме так? Він навмисно хоче зіпсувати собі репутацію в Брюсселі?
– Ні, він просто не розуміє, як працює Євросоюз. Вважає, що все вирішуватиме реальна розстановка сил, що ЄС лише робить порожні заяви щодо справи Тимошенко та інших проблем, пов’язаних із правами людини. Не вірить у це. Розраховує, що найважливіше – це Realpolitik, але ЄС справді вірить у дещо з того, що проголошує. Тому його modus operandi штовхає його в інший бік.
У. Т.: Чинники Realpolitik для Януковича – це що?
– Розрахунки Януковича, схоже, полягають у тому, що він може балансувати, затіявши класичну «неотітоїстську» гру в надії, що ЄС зрештою нікуди не подінеться і підпише угоду, бо повірить доводам, що інакше Київ піде на угоду з Росією. Але насправді він показує, що Україна ізольована, корумпована, а олігархи не хочуть співпрацювати з жодною зі сторін.
У. Т.: А що ви сказали б у відповідь на твердження, що пан Янукович не маніпулює та не балансує, а просто не хоче євроінтеграції і, не заявляючи про це, розвертає курс розвитку України в напрямку цілковитої залежності від Росії. Прихильники такої інтерпретації вказують на те, що він насправді має російський світогляд і оточений росіянами або безпосередньо пов’язаними з Москвою людьми.
– Я ніколи не казав, що він успішний маніпулятор. І згадаю ще раз, що на особистому рівні деякі європейські політики дуже роздратовані його тактикою у веденні переговорів. Януковичу Європа потрібна, навіть якщо не потрібен Євросоюз як такий. Йому необхідний ще один якір, коли він веде переговори з Росією. Інакше росіяни пропонують гірші домовленості. Це правда, що чимало людей в оточенні Януковича, особливо на силових посадах у міністерствах, пов’язані з Росією. І водночас, хоча деякі українські олігархи також мають тісні зв’язки з РФ і залежать від неї, Янукович повинен принаймні вдавати, що захищає інтереси «національної» олігархії. Ніхто з її представників не хоче, щоб їх проковтнули російські партнери.
У. Т.: Так, це досить поширена думка. Але майже всі українські олігархи не приховують свою неукраїнськість. Вони заробляють гроші, використовуючи російські енергоносії. Ви справді вірите, що олігархи з України можуть дбати про національні інтереси?
– Ні. Вони дбають лише про себе. Очевидно, що культурне коріння може бути чинником. Утім, якщо поглянути на дані про зовнішню торгівлю України, говорячи спрощено, йдеться про одну третину торгівлі з ЄС, другу третину з Росією й третю з іншими країнами. Отже, попри те що ви кажете про дешевий газ тощо, коли українські олігархи дбають про власні довготермінові інтереси, то мають ураховувати, що дві третини переважають одну. У разі укладення угод (про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС) Україна не лише більше торгуватиме з Євросоюзом, а й може продавати більше, наприклад, харчових продуктів у Єгипет, якщо матиме сертифікати ЄС.
Це, щоправда, не означає, що олігархи знають про свої інтереси. Крім того, хоча дехто з них має доброчинні фонди, вони необов’язково є хорошими людьми, дбають виключно про власний добробут і не є такими проросійськими, як може здаватися.
У. Т.: То хто ж, на вашу думку, визначає курс України? Політики, про яких хоч трохи щось відомо, чи олігархи, від яких практично не чути, що вони думають, що роблять.
– Брак прозорості у власності, корпоративному керівництві та урядуванні загалом – це велика проблема. Українська аудиторія чудово знає про «Сім’ю» та «осімейнення». Я вважаю, що є багато ознак напруженості між нею й старими олігархами. Чимало з них бачать, що їхнім інтересам загрожує розростання «Сім’ї», але ніхто не хоче бути першим і піти проти цього. Хорошковський щойно потрапив у халепу і продав телеканал. Та й узагалі, хто та «Сім’я»? Ми, звичайно ж, знаємо членів родини й можемо намалювати схему цих людей та оточення. Ахметов тут єдина власне олігархічна група. Може бути, що старі олігархи втрачають вплив на користь цієї тіньової міазматичної групи. Той факт, що нам нічого не відомо, і є частиною проблеми.
У. Т.: Повернімося до Брюсселя. Наскільки ЄС готовий іти на компроміс із Януковичем. Що можна очікувати від саміту 25 лютого?
– ЄС може чіткіше наголосити на своїх вимогах. Отже, напевне, переговори будуть у цьому напрямку і сторони чіткіше окреслять власні позиції. Ключові положення вже визначені на засіданні Ради міністрів закордонних справ ЄС перед Різдвом. Те, як були сформульовані певні вимоги, наприклад усунення проблеми вибіркового судочинства, залишає певний простір для компромісу. Але баланс поглядів усередині ЄС схиляється до того, що українська сторона повинна продемонструвати щось суттєве.
У. Т.: Однак саміт у Брюсселі може просто стати формальністю і не більше…
– Я думаю, що так, це можливо. Обидві сторони ще надто далекі одна від одної. Але справи такі кепські, що навіть символічне фотографування і потискання рук на саміті ЄС – Україна буде досягненням. Насправді це не зовсім крайній термін, то намагання спрямувати розвиток подій у щось суттєве перед Вільнюським самітом. Саме цього хочуть усі. Мистецтво дипломатії полягає в тому, що жоден крайній термін насправді не крайній. Сторони постійно пересувають стовпчики у воротах, так би мовити. Але очевидно, що саміт Україна – ЄС – ключова подія.