П’ять років тому, після Революції гідності та початку російської агресії, спостерігалися явна деморалізація та фрагментація колишнього електорату ПР і КПУ. Це призвело до нищівної поразки та мінімізації представництва антиукраїнських політсил у парламенті за результатами виборів 2014-го. Тоді конкуренція між різними проросійськими проектами, помножена на низьку явку, спричинилася до спалювання значної частини їхніх голосів і створила умови для впевненої перемоги партій, які декларували проукраїнський та проєвропейський курс і змогли утворити коаліцію конституційної більшості.
Однак цього разу, схоже, на проукраїнський та проєвропейський електоральний табір чекає ефект своєрідного бумеранга, який загрожує спалюванням значної частини його голосів: вони будуть віддані за політсили, які, найімовірніше, отримають 1–4%, але в підсумку до парламенту так і не потраплять.
Читайте також: До виборів не турбувати
На всіх виборах були політпроекти, які шансів пройти до ВР не мали, але здобували 0,1–0,5%. Однак у підсумку відібрані ними голоси не мали вирішального впливу на репрезентативність проукраїнської більшості. Однак цього разу може йтися про дуже суттєве викривлення її представництва, що через спалювання голосів пороговими політпроектами може виявитися на третину меншим, аніж насправді є таких виборців.
За порогом
Результати опитування, проведеного 13–20 червня Центром Разумкова та Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, засвідчили, що за «Силу і честь» Смешка (4,7%), «Громадянську позицію» Гриценка (3,7%), РПЛ (1,8%), «Свободу» (1,5%), «Українську стратегію» Гройсмана (1,4%), «Самопоміч» (0,6%) та Народний рух України (0,2%) сукупно збираються проголосувати 13,9% виборців з-поміж тих, хто має намір прийти на дільниці, або 15,5% тих, хто вже визначився з вибором. При цьому за три політсили, у яких, за даними різних соцопитувань, є шанс потрапити до ВР («Батьківщина», «Європейська солідарність» та «Голос»), — 24% тих, хто має намір прийти на дільниці, або 26,4% тих, хто вже визначився з вибором (опитування інших соціологічних служб див. «Помітне розпорошення»).
Таким чином, сукупна підтримка політсил, що орієнтуються на проукраїнський та прозахідний електорат, серед громадян, які мають намір проголосувати й уже визначилися з вибором, сягає 42% (майже стільки само, як і в «Слуги народу» Зеленського, — 42,7%). Але в результаті розпорошення й спалення більш як третини голосів політсилами, які не дотягнуть до виборчого бар’єра, існує загроза різкого крену в розподіленні пропорційної частини представництва в парламенті на користь байдужого до українського інтересу «Слуги народу» та ворожої ОПЗЖ Медведчука.
Читайте також: Інтрига виборів
Чи не найбільших втрат у цьому контексті може завдати непроходження до парламенту «Громадянської позиції» Гриценка та «Сили і честі» Ігоря Смешка, яким може забракнути якихось десятих відсотка голосів. Особливо дивною є фактично спойлерська роль на цих виборах «Самопомочі», лідер якої підтримував Анатолія Гриценка під час президентської кампанії, однак тепер фактично перебирає в нього критично необхідні для потрапляння до Верховної Ради голоси, попри явно недостатній для подолання бар’єра рейтинг (не перевищує 1%).
Незважаючи на традиційну недооцінку соціологічними службами рейтингу націоналістичних сил, підтримка «Свободи» на рівні близько 2%, за різними опитуваннями, також є занадто низькою, тому політсила на цих виборах може просто спалити голоси частини проукраїнськи налаштованого електорату. Що вже й казати про РПЛ Ляшка, «Українську стратегію» Гройсмана, які є явними спойлерами прохідних політичних сил без будь-яких шансів самим потрапити до парламенту.
Причому ситуація ускладнюється ще й тим, що значна частина проукраїнських виборців, особливо серед молоді, залишається в полоні ілюзій і, попри очевидні сигнали байдужості до українських інтересів та цінностей із боку команди Зеленського та його «Слуги народу», має намір проголосувати за цю політсилу. У результаті парламентська кампанія 2019 року може стати однією з найгірших із погляду викривлення волевиявлення проукраїнських виборців.
https://i.tyzhden.ua/content/photoalbum/2019/07_2019/10/608/121212.jpg
Перспективи представництва інтересів проукраїнського виборця в парламенті, як свідчать результати останніх опитувань, погіршує й посилення боротьби за електорат між партіями, рівень підтримки яких нижчий від прохідного бар’єра. Їхня сукупна підтримка вже сягнула стелі, і замість того, щоб боротися за додатковий електоральний резерв, вони перерозподіляють виборців своїх основних конкурентів. Зростання рейтингу «Голосу» призводить до втрати голосів «Громадянської позицією», «Самопоміччю», «Європейською солідарністю» чи «Силою і честю» Смешка. «Батьківщина» відчайдушно змагається з Радикальною партією Ляшка. «Українська стратегія» Гройсмана активно відтягує на себе частину електорату «Європейської солідарності» та, ймовірно, інших політсил із цього табору. Перетікання електорату, вочевидь, є і між «Свободою», «Європейською солідарністю» та «Голосом».
Загрозливі наслідки
Відчайдушна боротьба на проукраїнському полі мало не десятка політичних сил загрожує тим, що ті з них, які таки потраплять до Верховної Ради, отримають максимум 30–35% голосів замість 40–45%, які всі учасники перегонів наберуть сукупно, у такий спосіб різко збільшивши так званий призовий фонд (місця в парламенті, які дістаються партіям, що подолали виборчий бар’єр за рахунок партій, які його не подолали) для «Слуги народу» та відверто проросійської ОПЗЖ Медведчука.
Читайте також: У пошуках консерваторів
Потенційне спалення такої великої частини голосів проукраїнського електорату різко викривить результати волевиявлення та означатиме, що непрогнозований, однак явно індиферентний до національних та державних інтересів України блок депутатів від «Слуги народу» Зеленського може отримати до 53% місць за пропорційним списком (тобто 118–120 мандатів), а ОПЗЖ — до 13% (28–29 мандатів). Тоді як «Батьківщина», «Європейська солідарність» і «Голос» — менше ніж 33% за пропорційними списками (до 75 місць). Це створить реальну загрозу того, що політсили, які перебувають в опозиції до реваншистської політики, що сьогодні ведеться дедалі агресивніше за нібито лише бездіяльності команди Зеленського, матимуть недостатньо голосів для того, щоб блокувати зміни до Конституції. А «Слуга народу» зможе створювати ситуативну більшість з ОПЗЖ Медведчука для ревізії здобутків національно-державного будівництва та зовнішньополітичного курсу останніх п’яти років.
У результаті, попри те що виборців із проукраїнською позицією, за всіма опитуваннями, більш як половина, партії, які будуть здатні відстоювати їхню позицію в майбутньому парламенті, можуть набрати явну меншість голосів. А з урахуванням мажоритарної складової не варто виключати й того, що опір дедалі очевиднішому реваншу проросійських та олігархічних сил, який уже сьогодні набирає обертів із мовчазного схвалення Володимира Зеленського, зможе чинити лише третина депутатів. Що означатиме реальну загрозу конституційного перевороту та радикальної зміни парадигми розвитку країни навіть усупереч настроям переважної частини суспільства. Як це було зроблено Януковичем у 2010–2013 роках. Адже в команді Зеленського не приховують, що за результатами виборів розраховують на п’ять років безперешкодного проведення власної політики. І можливості виправити помилку доведеться чекати надто довго, тоді як у команди Зеленського буде предостатньо часу на те, щоб завдати країні непоправної шкоди.
Навіть попри те що і саме обрання Зеленського президентом, і здобуття його політсилою більшості в парламенті було чи буде наслідком спотворення справжніх настроїв більшої частини українського суспільства, завдяки ситуативним збігам та масштабній маніпуляції виборцями їм уже продали «кота в мішку», а нині готуються продати ще й «кошенят» у вигляді списку «Слуги народу» та мажоритарних висуванців від цієї партії.