Коли на початку 2014 року спалахнула українсько-російська війна на Донбасі, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії (СК) було серед перших, хто став на бік України та на захист її територіальної цілісності. У підсумку за всі роки війни українці отримали від британців чималу підтримку в різних напрямках. Утім, у 2016 році результати британського референдуму щодо питання виходу з ЄС спонукали тамтешній політикум приділяти більше уваги внутрішній трансформації та підготовці до Brexit. Тож для Сполученого Королівства проблеми України поступово відійшли на другий план.
Так виглядає політичний наратив українсько-британської співпраці, який домінує в інформаційному просторі. А що відбувається в економічних відносинах між двома країнами та якого їх розвитку очікувати після Brexit? Відповідь на ці питання потребує певного економічного аналізу.
Мінливі макротренди
Аналізуючи загальні показники взаємної торгівлі між Україною та Великою Британією за період між кризами, слід звернути увагу на кілька тенденцій. Передусім до Революції Гідності двостороння торгівля між країнами була глибоко дефіцитною не на користь України (див. «Синхронна динаміка»). Ми купували у британців понад удвічі більше товарів, аніж продавали їм (у 2013 році товарний імпорт становив $1132 млн, а експорт — лише $547 млн) і майже наполовину більше послуг (у тому самому році ввіз послуг становив $1060 млн, їх вивіз — $753 млн). Тоді результат торгівлі між нашими країнами був подібним для більшості країн — торговельних партнерів України. Ми мали величезний торговельний дефіцит, що був наслідком не так двосторонніх відносин, як економічної політики режиму Януковича.
Вона полягала в культивуванні примари стабільності, зокрема шляхом штучно заниженого валютного курсу на рівні 8 грн/$. Можна підсумувати, що в той період СК, як і багато інших країн, просто користалися з помилок в економічній політиці українських урядів, щоб заробляти на нашому ринку, віддаючи натомість непропорційно мало.
Читайте також: Справжній пріоритет
Однак спочатку відбулася Революція гідності, потім — анексія Криму, затим почалася війна й загальна економічна розруха. Після того як гривня знайшла рівноважний рівень, утричі нижчий, ніж до початку всіх подій, купівельна спроможність української економіки радикально знизилася, тому товарний дефіцит у торгівлі з СК обвалився з $585 млн у 2013 році до $103 млн у 2014 році, а дефіцит у торгівлі послугами — з $307 млн до $46 млн відповідно. Із відновленням економіки України ці показники знову почали поступово зростати, бо зазвичай різка девальвація вирівнює дисбаланси зовнішньої торгівлі доволі ненадовго. Однак починаючи з 2017 року відбувся злам тенденції: дефіцит торгівлі між Україною та Сполученим Королівством почав поступово знижуватися. Зміни були незначні, але впевнені й відбувалися в напрямку економічної вигоди України. Детальніший аналіз, який наведено нижче, свідчить, що їх цілком можна пов’язувати з набранням чинності Угодою про Асоціацію України з ЄС у 2017 році та активною підтримкою нашої країни європейцями, зокрема британцями, після революції не тільки в дипломатичній, а і в економічній площині.
Друга важлива тенденція полягає в тому, що обсяг торгівлі послугами між двома країнами зіставний із товарообігом. Це означає, що взаємна торгівля між Україною та СК відбувається не за принципом метрополія-колонія, а за цілком сучасною економічною структурою. Так, у товарному сегменті ми експортуємо традиційні для нас продовольство та металургійну продукцію (близько 70% товарного експорту). І хтось може нарікати на сировинну структуру експорту. Але при цьому за 9 місяців 2020 року українці продали британцям телекомунікаційних, комп’ютерних та інформаційних послуг на $235 млн (56% усіх послуг, експортованих до СК) — це величина, цілком зіставна з обсягом українського продовольства, проданого Британії. Це може означати, що з нами намагаються торгувати на засадах рівноправ’я, охоче, без зайвих штучних обмежень купуючи українську продукцію зі значною доданою вартістю.
Третій цінний тренд — висока динаміка експорту й низька імпорту. Зрозуміло, що у 2014–2016 роках експорт падав, бо економіка потерпала від воєнних руйнувань та рецесії, а імпорт обвалився головно через зниження купівельної спроможності гривні. Але після цього динаміка торговельних потоків доволі показова. За три роки (до 2019-го) експорт товарів та послуг із України до СК зріс на 58%. Це навіть більше, ніж у середньому по ЄС (53%), хоча Сполучене Королівство не належить до найбільших торговельних партнерів України, яка торгує значно інтенсивніше з ближчими Польщею та Німеччиною. Водночас імпорт із Туманного Альбіону за цей період зріс лише на 9% (в середньому по ЄС — 47%).
Важливі деталі
Наведені макротренди в торгівлі між Україною та Сполученим Королівством підтверджують, що підтримка нас британцями зосереджена не лише в дипломатичній та військовій сферах. Звісно, коли триває війна, потрібно воювати, щоб не зазнати поразки. Але у більшості воєн перемоги здобуваються далеко в тилу. І зазвичай основа для них формується суто в економічній площині. Отже, сприяння розвитку економіки — найкраща стратегічна допомога у війні. Схоже, британці це розуміють, як ніхто інший. І деталі товарообігу між Україною та Сполученим Королівством на це також вказують.
Передусім слід згадати про продовольчу групу. Коли європейці підписували з Україною Угоду про асоціацію, то розуміли, що в перспективі наша країна раніше чи пізніше почне витісняти їхніх сільськогосподарських виробників з ринку ЄС за рахунок нижчої собівартості продовольства. І вони на це погодилися. Так, вони захистили свій ринок, установивши тривалий перехідний період із усілякими квотами та іншими обмеженнями, але мине якихось 10 років, і всі ці бар’єри поступово зникнуть. Експорт продовольства з України до СК показує, що це відбувається просто зараз (див. «Торговельний маятник»). За 2016–2019 роки цей показник виріс у 2,5 рази. Хіба це не свідчення того, що нас впустили на ринок практично без жодних пересторог?
Читайте також: Гра за чужими правилами
Понад те, з часом український агробізнес знаходить дедалі більше нових ніш. Яскравий приклад: ще два роки тому Україна практично не експортувала до Великої Британії насіння олійних. Торік обсяг вивозу за цією позицією становив $13 млн, а лише за три квартали поточного року — зріс до $67 млн (результат сформований у другому півріччі 2020 року, тобто фактично за липень–вересень; в основному йдеться про ріпак) без помітного падіння обсягів вивозу олій. Якби британський ринок був налаштований на захист від української продукції, то чи міг би цей показник мати таку динаміку?
Іще одна важлива тенденція. Якщо у 2016 році за товарною групою № 85 «Електричні машини» Україна експортувала до СК продукції лише на $15 млн, то за дев’ять місяців 2020 року цей показник становив уже $56 млн, тобто майже вчетверо більше. Аналіз товарної структури цієї групи показує, що основний товар, який виробляє та вивозить Україна, — комплекти проводів для моторних транспортних засобів, передусім автомобілів. Тобто ідеться про продукцію тих десятків невеличких заводів — виробників автокомплектуючих, які були побудовані з нуля після Революції гідності саме як акт економічної підтримки України Євросоюзом. Переважна більшість вироблених ними товарів іде на експорт до інших європейських країн, перш за все Німеччини. Але сам факт того, що Україну включили до виробничих ланцюжків європейського автопрому, багато чого вартий. У цьому контексті Сполучене Королівство взяло свою частку відповідальності та, відповідно, попиту на продукцію українського товаровиробника. І торговельна статистика це підтверджує.
Не можна оминути увагою й питання енергоносіїв. До революції Україна була їх нетто-експортером до СК. Ми продавали британцям вугілля, здебільшого бітумінозне, та нафту й нафтопродукти. У 2013 році обсяг експорту за товарною групою № 27 «Палива мінеральні; нафта і продукти її перегонки» становив $49 млн. Ми добре пам’ятаємо бізнес-імперії Януковича-молодшого, Іванющенка (Юри Єнакієвського) та Курченка, створені за допомогою адмінресурсу на державному вугіллі та російській нафті. На той час їхня діяльність формувала показник, який до 2016 року здувся практично до нуля. Втративши частину Донбасу та відмовившись від російського газу, Україна перестала експортувати енергоносії, бо сама потребувала їх імпорту. І тут Велика Британія зіграла свою роль у гарантуванні енергетичної безпеки України. У 2013 році імпорт британського походження за товарною групою № 27 становив лише $7 млн але вже до 2018 року зріс до $232 млн. Головна складова цієї суми — природний газ (цілком імовірно, американського походження), а також кальцинований кокс, необхідний у металургійному виробництві. Ось так тихо, без зайвого пафосу відображається підтримка стратегічних партнерів в економічній статистиці.
Скептики-дирижисти можуть дорікнути: мовляв, за принципом сировинного придатка Україна експортує до СК сировину (продовольство та метали), а імпортує готові машини. Але і тут є нюанси. Справді, основна імпортна товарна група британського походження — наземний транспорт, зокрема автомобілі. Передусім ідеться про британські бренди авто преміального класу на кшталт Land Rover, Jaguar, Bentley, Rolls-Royce та Aston Martin, яких чимало можна побачити на вулицях українських міст. Але витрати на цю групу різко знизилися з $281 млн у 2013 році до $119 млн у 2016 році, а відтак іще дещо знизилися до $117 млн у 2019 році. Можливо, обсяг імпорту продуктів британського автопрому — це показник рівня корупції в Україні. Оскільки такі автівки здебільшого можуть собі дозволити ті, хто сидить на тіньових потоках, — а це в основному стосується грошей, певною мірою пов’язаних із державою, — то скорочення купівлі таких автівок може означати зменшення масштабів корупції у країні. Якщо після 2013 року її розмір зменшився майже втричі — мабуть, це непоганий результат.
Читайте також: Самопоїдання чи розвиток
Також Україна імпортує чимало британських товарів за групою № 84 «Реактори ядерні, котли, машини». Аналіз показує, що основу цієї групи формують автонавантажувачі, бульдозери та дорожні машини. З одного боку, хотілося б, щоб наша країна сама виробляла таку продукцію. З іншого, вагоме зростання її імпорту — це ознака й необхідна умова того, щоб зайнятися масштабним будівництвом, зокрема почати ремонтувати дороги, тут і тепер. Щоб налагодити виробництво всієї необхідної для цього техніки, потрібні роки, якщо не десятиліття, а будувати треба вже зараз. Тому висхідна динаміка цього показника — радше «перемога», ніж «зрада».
Оптимістичне майбутнє
Нині добігає кінця перший рік після виходу СК з ЄС. Для британців він був непростим, адже виявилося, хоч скільки б часу було в їхньому розпорядженні, належно підготуватися до такої епохальної події неможливо. Довелося з коліс доробляти конструкцію британської геополітичної окремішності та економічних відносин, які на ній будуватимуться. Для України ця конструкція створює більше можливостей і приводів для оптимізму, ніж ризиків. По-перше, сам факт завершення багаторічної епопеї з Brexit означає появу «вільного часу» у британського політикуму й, імовірно, більшого фокусу на Україні. По-друге, що далі Сполучене Королівство від ЄС, то далі воно від європейської бюрократії та занадто розтягнутих у часі процедур. Можливо, коли британці знову почнуть грати власну геополітичну гру, вони в парі з американцями складуть значно вагомішу противагу Росії в питаннях, що стосуються анексії Криму та війни на Донбасі. Звісно, це питання геополітичне, але можна не сумніватися, що воно матиме чималу економічну складову, сприятливу для України. По-третє, у британців нарешті дійшли руки до підписання Угоди про політичне співробітництво, вільну торгівлю та стратегічне партнерство між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії. Її економічна частина не менш сприятлива для українських товарів, ніж Угода про асоціацію України з ЄС, а в деяких деталях навіть вигідніша (вищий розмір квот, велика кількість повністю лібералізованих товарних позицій — 98%, менша тривалість періодів між переглядами угоди тощо). Фактично ця угода закріплює ті позитивні тенденції, які розгорталися в українсько-британській торгівлі після набуття чинності Угодою про асоціацію між Україною та ЄС, а за деякими пунктами навіть підсилює їх. Безсумнівно, для українського бізнесу це створюватиме можливості просуватися на ринок СК та посилювати економічну співпрацю з британськими контрагентами. А це чергова стратегічна цеглинка в євроатлантичній інтеграції України та економічному фундаменті перемоги у війні на Донбасі.