Гірст створив 10 тис. унікальних, дарма що майже ідентичних, «крапчастих зображень» на папері формату А3. Ці витвори не тільки пронумеровані та підписані, а й мають, подібно до банкнот, багато засобів захисту, які не дають змоги легко їх підробити. Кожному аркушу авторства Гірста відповідає NFT (незамінний знак/маркер — сукупність даних, схованих у цифровій книжці, яку називають блокчейном і яка засвідчує, що цей цифровий запис унікальний, а отже, його не вдасться змінити). NFT можна використовувати для репрезентацій, скажімо, фотографій, відео- й аудіозаписів та інших різновидів цифрових файлів. Кожен такий знак/маркер митець оцінив у $2 тис. Усі NFT одразу було випущено на ринок, тобто їх можна продавати й купувати, вочевидь, з можливістю подальших фінансових спекуляцій. У цьому не було б нічого особливо нового, якби не постанова митця, що через два місяці власники його проданих NFT можуть обміняти їх на «матеріальний твір», проте немає можливості мати і твір, і знак/маркер. Якщо вирішиш стати власником NFT, то фізично наявний твір, який йому відповідає, буде знищено, а якщо захочеш мати твір авторства Гірста, який можна «помацати», то відповідний NFT буде прибрано з блокчейну. Як і в багатьох давніших працях Гірста, головним елементом є не сам «твір», а його існування в широкій перспективі ринку мистецтва.
Читайте також: Happy Canada Day
Для мене кожен твір мистецтва — передусім носій іманентної цінності, а вже згодом — його можливої ринкової вартості як товару. Гірст намагається розмити межу між можливостями володіти матеріально наявним твором і спекулювати його цифровою репрезентацією. Утворюється щось на кшталт квазівалюти. Зрештою, як слушно зауважив колишній управитель банку Англії Марк Карні (який не випадково був поряд із митцем під час презентації проєкту), усі грошові системи спираються на довіру, а отже, на віру, що вони стабільні, а гроші мають «вартість», яку можна обміняти на реальні послуги чи продукти. Сьогодні вже не тільки твір сам по собі, а й митець став продуктом, брендом, за яким стоять і цифрові, і реальні гроші, навіть якщо вони й далі «заселяють» цифровий світ.
Можливо, як вважає більшість, приклад Дем’єна Гірста і його видовищних маніпуляцій у сфері, де зустрічаються мистецтво й ринок, цікавий тільки нечисленному гурту снобів і фінансових спекулянтів. Але щодо впливу цифровізації на нашу щоденну поведінку варто глянути з трохи іншого кута зору та з’ясувати, чим сьогодні може бути власність.
Імовірно, ми стали свідками формування дійсності, у якій уявлення про володіння та власність зазнають ґрунтовних змін. Мрії поколінь фантастів про світ без власності реалізуються на наших очах, хоча це не дійсність без грошей у будь-якій формі.
На думку багатьох, цифрова економіка пожирає світ фізичних дій. Продукти, які ми вважали за hardware, на наших очах стають цариною послуг software та, як наслідок, обмежують ідею володіння, ідею власності. Замість купувати матеріальні книжки й будувати гарні бібліотеки для прийдешніх поколінь, ми дістаємо з інтернету для читання у вигляді Kindle лише їхній зміст. Замість купувати аудіо- чи відеодиски ми отримуємо їхній вміст з інтернет-платформ, як-от Netflix чи Spotify. Замість купувати автомобіль, можна користуватися послугами Uber або Lyft і замовляти їх у разі потреби. Багатьом із нас, надто моєму поколінню, відмова від володіння матеріальними об’єктами дається важко, а ще важче — тим, хто вихований і сформований за доби «реального східноєвропейського соціалізму», коли нам бракувало стількох товарів і послуг, що тепер дуже важко, не натішившись ними вдосталь, зрікатися їх. Наші смартфони, автомобілі та хатнє устаткування щоразу частіше з’єднані з великими інформаційними мережами, які контролюють усе, що ми маємо. Більшість послуг, якими ми користуємось, «позичені» нам (вочевидь за плату) на певний час у рамках складних ліцензійних умов. Ми не можемо перепродати ті послуги, позичити іншим, змінити їх. Думаємо, ніби є власниками «чогось», хоча насправді маємо обмежену можливість користуватися послугами, які спроєктували для нас власники цілком реальних цифрових платформ. Нещодавно компанія Amazon унаслідок непорозумінь із видавцем прибрала з програми Kindle для читання примірники культового роману Джорджа Орвелла «1984».
Отак парадоксально орвеллівська фікція стала реальністю для певної кількості клієнтів Amazon.
Читайте також: Найголовніше – не пересолити
Можливо, у спробах по-новому визначити ідею власності ми побачимо й багато доброго. Адже пропозиції взяти під сумнів приватну власність не без причини супроводжували людство тисячі років, і їх неодноразово вже намагалися втілити в життя — звісно, з прикрим результатом.
Мистецтво завжди було територією, на якій митці-візіонери випробовували нашу прихильність до тривалих, позачасових цінностей. Багатьом із них вдавалося змінити наш погляд і на мистецтво, і на довколишню дійсність.
Цікаво, скільки з тих, хто прагне володіти матеріальними творами Дем’єна Гірста, виміняють NFT вартістю $2 тис. на фізичні «крапчасті образи», а скільки використовуватиме їх як спекулятивний капітал. Зрештою, Дем’єн Гірст — лише ще один «бренд» з усіма його перевагами й недоліками, байдуже, у матеріальній чи цифровій формі. А дилема все-таки залишається.