Більшість його висловлювань викликали обурення в німецьких медіа. Вони заявляли, що Помпео відмовився від засад ліберального світового ладу, поставив під сумнів цінність багатосторонніх угод та інститутів і відкинув принцип міжнародної співпраці на користь максими Дональда Трампа «Америка передусім». Держсекретар США поставив під сумнів також і легітимність ЄС, оголосивши «національний суверенітет» недоторканним.
Але ця інтерпретація позиції Помпео лише наполовину правильна. Насправді він мав протилежний намір. Насамперед хотів переконати свою аудиторію в тому, що політика Трампа аж ніяк не спрямована на знищення ліберального світового ладу, а навпаки, прагне оновити його суть, а отже, і врятувати від загрози руйнування. Прикладом успішного багатостороннього союзу він назвав НАТО й висловився за його посилення.
Багатосторонність загалом держсекретар США не відкидав засадничо, натомість критикував панівну у Європі позицію, згідною з якою багатосторонні дії є цінністю в собі незалежно від того, які результати вони дають вільному, демократичному світу. Авторитарні й агресивні сили, такі як Китай, Росія й Іран, казав Помпео, використовують свою залученість у багатосторонні структури для підважування ліберального світового ладу зсередини. Їхня мета — замінити його своїм, сформованим за їхніми антиліберальними уявленнями.
Читайте також: Лора Купер: «Сполучені Штати непорушні у своїй підтримці України, ми були з вами до виборів, залишатимемося й після них»
У цій оцінці держсекретар цілковито має рацію. Десятиліття багатосторонньої кооперації не привели до навернення ворогів відкритих західних суспільств, як-от режими Китаю, Росії та Ірану, до західних цінностей, норм міжнародного права й мирного, демократичного співіснування. Навпаки, наскільки Захід виявляв щодо них кооперативність і терпимість, настільки вони збільшували утиски власних суспільств і посилювали агресивну, а частково войовничу зовнішню позицію.
Проблемою натомість є те, що у своїй промові Помпео нав’язував думку, мовляв викладена ним візія зміцнення та оновлення вільного світу на противагу авторитаризму, що набирає обертів, узгоджується з максимами його президента. Але хоч держсекретар у Брюсселі запевняв, що США хочуть і в майбутньому виконувати свою місію лідера для держав, які поділяють із ними спільні цінності, із вуст Трампа ніколи не лунало таке однозначне визнання універсальних ціннісних зобов’язань.
Гасло Трампа «Америка передусім» є радше виявом картини світу, у якій Штати дбають лише про власні вузько окреслені «національні інтереси», а на міжнародну співпрацю йтимуть лише тоді, коли вона їм безпосередньо корисна. Президент Трамп не раз наголошував, що США не хочуть «нав’язувати» іншим націям свої цінності, що дослівно означає: йому байдуже, як структурований потенційний партнер, — демократично чи авторитарно, — якщо співпраця з ним обіцяє Америці швидку вигоду. Спільницьке ставлення Трампа до автократії Саудівської Аравії підтверджує це мислення так само, як і прославляння північнокорейського диктатора Кім Чен Ина.
У Брюсселі Помпео намагався узгодити універсалістську засаду захисту й поширення західних цінностей у всьому світі з безпринципною владною політикою Трампа й зазнав неминучої поразки. Адже якщо держсекретар хоче зберегти проект спільного зміцнення ліберального світового ладу демократичними націями, то не може водночас проголошувати «національний суверенітет» абсолютом, як він це зробив. Якщо демократичні держави, попри їхні часто відмінні національні інтереси, прагнуть вищої, універсальної цілі, вони мають бути готові у визначенні власного суверенітету брати до уваги й суверенітет інших.
Слід розрізняти два види багатосторонності. Є багатостороння співпраця між державами зі спільними цінностями та нормами. Ця форма — сутність того, що з 1945 року називають західною спільнотою, заснованою на загальних цінностях. Ставити її під сумнів означає пошкодити ядро західного союзу. Інша річ — багатосторонність, яка включає домовленості демократичних націй із недемократичними державами й авторитарними режимами. Цей варіант справді не може бути принциповим, а повинен базуватися на чітко сформульованих і строго контрольованих умовах.
Читайте також: Die Welt: слабкодухі німецькі політики, спільно проти Росії, методи Трампа працюють
Оскільки Помпео не врахував цю центральну різницю, його виправдана критика недоліків європейської картини світу виявилася непереконливою. Тоді як європейці схильні підносити багатосторонність до безсумнівної цінності в собі, держсекретар США проголошує «національний суверенітет» самоціллю, яка не потребує жодних інших ідейних чи моральних обґрунтувань. Але цим він підтримує неліберальні сили у Європі, зокрема угорський уряд Орбана, які зневажають інтернаціоналістські ідеали Америки й торпедують важливі цілі її політики, як-от наближення України до ЄС і НАТО. Промова Помпео свідчить про дилему проатлантичних сил в уряді Трампа, яким задля роботи в його команді доводиться прикрашати наміри свого президента.