Вони познайомилися на передовій. Дмитро Рубашевський(Ганс) з Білорусії і Мар’ян Корчак(Хитрий) з Львівської області. Проте зразу знайшли спільну мову, хоча мали різні характери. Їх об’єднував один ворог – російський агресор. Хлопці перебували в 1- окремій штурмовій роті ДУК «Правий сектор». І воювали разом під Авдіївкою, Горлівкою, в селищі Піски.
Дмитро мав суворий вигляд, його нечасто можна було побачити усміхненим на людях. Він приїхав в нашу країну у 2015 році на матч Україна – Білорусія і… залишився. Записався добровольцем у «Правий сектор». Оскільки люто ненавидів російську імперію. Адже вона вбивала в його країні все: мову, звичаї, історію…Дмитро воював щиро, хоробро. У 2017 році, його нагородили орденом – Народний Герой України!
Він розкривався тільки в колі друзів і побратимів. Мар’ян навпаки, завжди був усміхнений і привітний. Хлопець притягував своєю щирістю.
Читайте також: Мешканці прифронтової зони: відведення — наша смерть!
Поряд з ними завжди перебував – В’ячеслава Донгузов(Кадет), доброволець з Росії, який воював в рядах ДУК «Правий сектор». Саме ця трійка перебувала на позиціях під Горлівкою – 25 травня 2018 року. Ранок цього дня – став останнім для Мар’яна.
Ганс був на посту з Кадетом на бойовому чергуванні, Мар'ян відпочивав.
О 04:30 ранку, над позиціями з'явився російський безпілотний апарат. В цей момент розпочався шалений артобстріл. Вогонь був потужний, Дмитро крикнув В’ячеславу, щоб той розбудив Маряна. Хлопці почали стріляти по безпілотнику в надії, якщо не збити, то хоча б – прогнати.
Ганс, Марян і побратими
Кадет в цей час підготовив димові шашки, щоб закритись від ворожого літального апарату, якщо він попливе у нашому напрямку. Через двадцять хвилин російський «коптер» почав віддалятися від них. Дмитро крикнув Мар'яну, щоб він взяв медичний рюкзак і був готовий бігти до хлопців, які були в укріпленнях неподалік. Вони хотіли перевірити чи там немає поранених, або не дай Боже вбитих українських захисників. Але, на щастя, ніхто на той момент – не постраждав
Ганс побіг перший, Мар'ян за ним. Хлопці перевіряли підвали, будинки. Залишалось перевірити, ще один об'єкт, як Дмитро почув приліт з ворожого боку. Тільки впав на землю і в той момент пролунав вибух. Хлопець піднявся, кругом все було в диму. Він уже не роздумуючи попрямував у третє сховище. Ганс навіть не підозрював, що Мар'ян біг за ним.
Читайте також: Важлива справа Банкіра
Оглянувши приміщення і впевнившись, що тут нікого не має – почав гукати Хитрого. Той не відповідав. Інші бійці теж повиходили із своїх сховів надвір і приєднались до пошуків. Хлопця знайшли у траві, почали надавати медичну допомогу, але все дарма. Фугасний снаряд 152-го калібру, розірвався прямо біля Мар’яна…
Після того, як поховали Хитрого Ганс почав спілкуватися з його сестрою Галиною. Вони переписувалися, він присилав їй фото. Ще пізніше – передав прапор з підписами бійців, які воювали у добровольчому підрозділі. Між ними зав’язалася дружба, яка переросла з часом у любов. Тим більше, що їх об’єднував Мар’ян. Який був для них обох: другом, братом, дорогою людиною, яка завжди була поруч.
Ганс- Народний Герой
Одного разу Ганс відправлявся на бойове завдання. Він перед тим написав повідомлення Галині, де признався дівчині в своїх почуттях. Галя відповіла йому взаємністю.
Дмитро приїхав у Львівську область до своєї дівчини в грудні 2018 року, там він зустрівся не лише з Галиною, а й своїми родичами з Білорусі, які спеціально завітали на Львівщину, щоб побачитися із ним. Мати напівжартома спитала, коли Дмитро і Галина візьмуть шлюб. Проте молода пара не поспішала з цим важливим кроком: Дмитро воював, Галя працювала. В перше вони заговорили про весілля в лютому цього року. Дмитро не знав всіх українських звичаїв. Коли потрібно іти в церкву і там вінчатися? Просити перед тим руки, освідчуватися? Він був сувориим воїном, де не було місця сентиментам. Проте в розмові з своєю коханою, він сказав «Якщо це важливо, давай зробимо, як ти хочеш».
Читайте також: Стагнація чи прогрес?
Вони планували весілля на червень 2019 років, отім хотіли перенести його на серпень. Але тут в їхнє життя втрутилася доля. І поєднала їх швидше. В травні Дмитро отримав важке поранення на Донбасі. Його терміново доставили в лікарню, хоча Галині ніхто не говорив про це. Вона готувалася до вишколу, який організовували бійці ДУК «Правий сектор». Галя чекала на пероні свою посестру, і в той момент їй повідомили, що Дмитро поранений. Вона почала плакати, хотіла їхати до нього. Проте дівчину запевнили, що з Гансом усе гаразд.
Потім їй зателефонувала командир «Госпітальєрів» Яна Зінкевич і повідомила, що можна приїхати до Дмитра. Навіть тоді Галина не сказала батькам, куди їде. Коли вона уже перебувала поряд з коханим, він переконав її розказати все татові і матері.
Діма, Гааля і найближчі друзі
Після виписки з лікарні, Дмитро перебував поряд з Галиною. Оскільки їхні плани вкотре порушила війна, вони вирішили, що уже настав той час, коли пора одружитися.21 липня – Дмитро і Галина повінчалися. Перед самим входом у церкву, дівчину чекав ще один сюрприз.
– Ми стояли біля брами перед входом до храму. Я страшено хвилювалася, адже весільні клопоти вимотали мене остаточно. І в ту мить, Дмитро стає на коліна та просить моєї руки, зізнається в кохані. Потім дарує великий букет квітів, обручку. Я не розуміла, що відбувається. В мене були величезні очі і страшне хвилювання. Родичі, друзі знали, що так все буде, а я..? Це були незабутні відчуття.. – пригадує цей момент Галина. Дмитро і Галина тепер сім’я. Тепер Дмитро захищає Галину замість загиблого Мар’яна. Друг за брата.