Слова "без вини" пишу з усією впевненістю, оскільки добре вивчила матеріали справи, є одним з авторів цього фільму і знаю, що випадок Панасенка не має аналогів навіть у нашій державі, де до судового беззаконня всі давно звикли.
Володимира Панасенка слідство і суд звинуватили у тому, що він нібито є замовником замаху на життя директора львівського ринку "Шувар" Романа Федишина, автомобіль якого було підірвано у 2006 році. Сам Федишин знаходився в цей час на відстані від автівки і отримав легкі тілесні ушкодження, але внаслідок вибуху загинула випадкова перехожа – 14-річна школярка.
Панасенка засудили аж за двома статтями, що передбачають санкції у вигляді довічного позбавлення волі – одна за замах на Федишина, друга за смерть дівчинки. А він взагалі ні до чого. У них з Федишиним були давні і цілком нормальні стосунки, вони разом створювали товариство "Шувар" – спочатку базарчик, а потім великий продуктовий ринок. Вся родина Панасенків працювала на "Шуварі", дружина, пані Лариса, була співзасновником підприємства і мала 8% акцій.
Через місяць після підриву автомобіля в руках у міліції вже був один з двох виконавців злочину (другого оголосили в розшук і затримали лише влітку 2013 року) і посередник, Олександр Рудий, якого арештували під час лікування у психіатричній лікарні від алкоголізму. Обоє одразу ж зізналися у причетності до злочину, залишалося тільки встановити замовника.
Зрозуміло, що замовника знає передусім посередник. Тобто, ключовою фігурою для встановлення істини був Олександр Рудий. І ось він, протягом кількох перших днів після затримання, пише чотири «щиросердні» явки з повинною та заяви слідчому. Абсолютно різні, хоча й написані власноруч.
У першій явці Рудий стверджує, що замовив вибух сам Роман Федишин, задля підняття власного політичного рейтингу (був тоді депутатом у Львівській міськраді). У другій – що замовником є особа на прізвище Бокало, дружина якого, як і дружина Панасенка, була серед співзасновників товариства "Шувар". Третя "явка" – що Бокало не основний замовник, основний замовник – Панасенко. У четвертій залишився лише Панасенко.
Далі була очна ставка Рудого з Панасенком, на якій Рудий, ховаючи очі, назвав його замовником злочину. А вже за два дні Рудий пише заяву, що обмовив Панасенка під фізичним і моральним тиском з боку слідчого прокуратури.
Більше він уже не давав неправдивих показів і в судах обох інстанцій стверджував, що Панасенко непричетний до злочину, замовником була інша особа, а замаху на вбивство не було взагалі – був лише намір полякати Федишина, щоб змусити його звільнити одного з адміністраторів, на якого компанія злочинців мала зуб. Цю свою позицію він підтвердив нашому журналісту і нині, у 2013 році, під час зйомок фільму.
Я не стану переповідати тут усі нісенітниці і підтасовки цієї справи, бо їх дуже багато і все це можна подивитися у фільмі. Найголовніше і найстрашніше – що крім обмови з боку Рудого, від якої той швидко відмовився, жодних інших аргументів у слідства і суду проти Панасенка не було і немає. А людина отримала "довічне" і сидить у Вінницькій тюрмі вже 7 років.
В Україні відсутня процедура перегляду справ "довічників". Нині справа Панасенка розглядається в Європейському суді з прав людини і перебуває на стадії комунікації з урядом. Якщо ЄСПЛ визнає, що стосовно заявника було порушене право на справедливий суд – це, скоріше за все, означатиме перегляд справи – але зовсім не обов’язково виправдальний вирок і звільнення. Але більше сподіватися нині навряд чи є на що.
Також справу можна переглянути "за нововиявленими обставинами". Класична "нововиявлена обставина" – це коли людина, за вбивство якої когось засуджено, раптом виявляється живою. Чи коли упіймано маніяка-убивцю, за злочини якого вже сидять невинні люди. А які "обставини" можуть з’явитися у цій справі? Всю правду і Панасенко, і Рудий вже давно розповіли в суді. Але суд усіх інстанцій ці аргументи не узяв до уваги…
На прикладі справи Панасенка і кількох подібних справ правозахисники доносять до людей правду і намагаються ініціювати зміни у законодавстві. А сторона звинувачення все не вгамовується.
За тиждень після презентації нашого фільму в ефір вийшов черговий випуск телепрограми Львівської обласної прокуратури "Територія права" з великим сюжетом про справу Панасенка. Анонс: "Через 8 років після замаху на життя бізнесмена прокуратура розкриває таємниці слідства". Далі – багато ексклюзивного відеоряду: очні ставки, слідчі експерименти, які працівники прокуратури самі ж і знімали. Специфічно-викривальні текст та інтонації коментатора: "Смерть дитини не залишила слідчим прокуратури вибору – зухвалий злочин розкрили по гарячих слідах", "заплутати сліди не вдалося" тощо.
І жодного спростування інформації, наведеної у нашому фільмі. Жодного доказу чи бодай логічного аргументу, яким чином до цього злочину причетний Володимир Панасенко.
Єдиний прокурорський аргумент – що Панасенко на очній ставці нервується (вони б теж нервувались, якби на них вішали вбивство) і нібито кричить на Рудого і погрожує йому (насправді ще достатньо спокійно, як для такої ситуації, каже: "Ти втюхався у лайно… Все це повернеться до тебе і твоєї сім’ї, ти що, цього не розумів?". Так воно ж і повернулося. Сидить Рудий – 12 років отримав).
Ключова персона сюжету – слідчий прокуратури, якого герої нашого фільму (а також депутат шістьох скликань Ярослав Кендзьор під час презентації фільму) прямим текстом звинувачують у свідомій фальсифікації справи. Він теж не наводить жодних доказів вини Панасенка і власної невинуватості. Взагалі, вся ця історія з вибухом виглядає як помста ображених звільненням з базару п’яничок, через косорукість яких загинула невинна дитина. Ну, і до чого тут Панасенко?
Між тим, його випадок є унікальним лише в сенсі нечуваного зухвальства при фальсифікації справи і винесенні судового рішення – засудження на довічне взагалі без доказів. Звичайних сфальсифікованих справ, в тому числі "довічників", досить багато. І якби бодай когось із них вдалося витягти з тюрми – хоча б одного Панасенка – це дало б іншим надію на справедливість.
Але зробити це майже нереально, тому що працівники міліції, прокуратури і судді мертво стоять один за одного. І справа тут не в міфічній "честі мундиру", а в тому, що всі розуміють: відпустити людину, визнавши її невинною, означає посадити фальсифікаторів справи. А якщо їх реально почнуть саджати, вони не мовчатимуть і потягнуть за собою інших. Тому, на мій погляд, абсолютно вся судова і правоохоронна система підлягає тотальній люстрації. Без неї справедливого правосуддя в Україні ніколи не буде.