“Більшість приходять в армію і не розраховують отримати квартиру”
За законом, держава зобов’язана надавати житло військовослужбовцям або компенсовувати його вартість. Але цього часто не стається через недофінансування житлового фонду. Те житло, яке є в доступі у вигляді казарм, службових квартир тощо здебільшого має неналежні житлові умови, до того ж, за словами респондентів, є багато труднощів, що заважають отримати навіть його: складна процедура, виведення такого житла поза фонд та його недостатня кількість.
У разі, якщо військовослужбовець хоче винайняти житло, йому також мали б компенсувати його вартість, але багато респондентів відповідали, що не користувались такою можливість через складні умови її організації. наприклад, якщо людина прописана в тій же області, в якій знаходиться частина – вона не може отримати за винайм компенсації.
На 2020 рік розмір компенсації за піднайом встановлено на рівні 3 800 грн, 2 850 грн та 1 900 грн на місяць для Києва, обласних центрів та інших населених пунктів. При цьому, як зазначено в дослідженні, середня ціна на житло складає:
● у Києві— 10 210 грн;
● у Харкові, Одесі та Львові— 6 694 грн;
● у решті обласних центрів— 4 127 грн;
● у середньому в усіх обласних центрах— 4 494 грн.
Читайте також: Армія. Проблема доросдлішання
“Хочу служити в армії, але я втрачу сім’ю”
Ненормований робочий час – ще одна важлива проблема за словами респондентів. Для військовослужбовців під час перебування на полігонах або в зоні проведення ООС він є ненормованим, а для “контрактників” під час перебування у пунктах постійної дислокації (ППД) – робочий день складає 8 годин. За словами опитуваних, часто робочий день є набагато довшим за 8 годин, а особовий склад має бути на місці служби у неробочий час та у вихідні.
На полігонах та в зоні бойових дій військовослужбовці перебувають довго – сумарно до 8-9 місяців на рік. У ППД, за словами респондентів, живуть лиже 2-3 місяці в середньому. Через це багато сімей розпадається або переживає кризові періоди, а це впливає на відсоток звільнень.
“Усі працюють на папери”
Ускладнюючим фактором також є велика кількість бюрократії в роботі військовослужбовців. “Командир взводу в зоні ООС заповнює 13 журналів, схем, таблиць тощо, а також ще низку так званих формалізованих документів. Це призводить до того, що командний склад приділяє паперовій роботі до 90% службового часу, тоді як на особовий склад його майже не залишається”, – йдеться у дослідженні.
Часто в паперах пишуть таку інформацію, яка відповідає ивмогам керівництва, а не реальному стану речей. Така система не працює належним чином і є штучно ускладненою. Респонденти називали найбільш беззмістовними службові розслідування та інструктажі з техніки безпеки. Розслідування проводяться непрофесійно, військовослужбовців не вчать, як вони мають проводитись, що затягує процес. Інструктажі також проводять для позначки на бумазі, а не для реального передбачення небезпечних ситуацій, розповідають респонденти.
Читайте також: Реінтеграція до цивільного життя
“ППД— це фарбування бордюрів і відсиджування”
Як розповідають респонденти, військової підготовки в навчальних центрах, наповнення військової служби, обставин, пов’язаних із плануванням навчань та розподілом на посадах – все це працює у спосіб, який ніяк не вдосконалює навичок військовослужбовців. Часто у ППД військові займаються не професійною діяльністю, а господарськими справами, що є сильним тригером.
“ППД— це фарбування бордюрів, це відсиджування. На питання “Навіщо?” відповідали: “Тебе ж треба чимось зайняти. А якщо не ти, то хто буде прибирати територію?”
Також з важливим моментів – невідповідність обіцянкам військової частини стосовно посади, якої тебе навчатимуть та фактичним навчанням. Так респонденти розповідаються, що можна їхати вчитись на медика в одну частину, а потім виясниться, що направлення в іншу і там такої спеціальності нема.
“У який кабінет не сунешся, всі кажуть “зачекай”
З емоційних аспектів також важливою є невідповідність цінностей армії цінностям військовослужбовця. Часто опитувані говорили про виконання певних дій на «показуху», а не для результату. В таких ситуаціях вони або висміюють армію, або розчаровуються в ній. Також неприйнятним війські вважають ставлення до себе в частинах.
“У який кабінет не сунешся, всі кажуть “зачекай”. Нічого добитися не можна. Щоб потрапити в шпиталь, треба вибивати. Приходиш в кабінет до лікарів і сидиш. Він займається своїми справами і каже чекати”.
Це, у свою чергу, може бути пов’язаним із попередньою причиною – завеликою кількістю непотрібної документації.
“Дівчина на касі в McDonald’s отримує 11 тис. грн. Стільки ж отримує солдат у ППД”
Грошове забезпечення є однією з основних причин, чому люди обирають професію військовослужбовця. Однак, респонденти стверджують, що навіть за умови отримання винагороди за виконання завдань у зоні проведення ООС, рівень грошового забезпечення замалий як на такий рівень відповідальності та небезпеки.
“Дівчина на касі в McDonald’s отримує 11 тис. грн.. Стільки ж отримує солдат у ППД”.
“Зустрічаються випадки, коли офіцер із військовим званням майор та посадою командир батальйону отримує приблизно 22 000 грн, снайпер 2-ї категорії— 19 000 гривень, а водій із вислугою понад 25 років— 23 000 грн. При цьому рівень відповідальності у командира батальйону суттєво вищий, ніж у снайпера та водія”, – йдеться у дослідженні.
“Я бачу, що мій командир робить жахливі речі, а його потім ще й підвищують”
В армії дуже важливою є ієрархія людей за посадами. За строкової армії, на службу приходять тимчасово і керівники не відчували потреби поводитись із військовослужбовцями прихильно й мотивувати якісно виконувати покладені на нього завдання. За контрактної служби це вже так не працює, але керівництво, за словами респондентів, залишилось зі старої школи.
Я бачу, що мій командир робить жахливі речі, а його потім ще й підвищують. Потім він ще ледь не забив свого начальника штабу до смерті табуреткою. То навіщо мені йти до нього на службу? Моє життя повинно від нього залежати?
Культ начальника в армії досі існує, натомість військовослужбовці на запитання, яких командирів вони вважають хорошими, відповідають “з повагою ставиться до підлеглих” та “подає приклад”. Тобто запит на зміну системи вже є.
“Ми не наступаємо, та сторона не наступає. Що тоді там на фронті робити?”
Позиційна війна для людей, які прийшли з патріотичних міркувань стає беззмістовною та розчаровує. Для опитаних часто важливим було відчуття причетності до спільної справи, визволення окупованих територій та захисту рідних.
“Ми не наступаємо, та сторона не наступає. Що тоді там на фронті робити?”
Такі відповіді притаманні тим військовослужбовцям, які прийшли до ЗСУ у момент початку активних бойових дій у 2014–2015 роках, коли на хвилях патріотизму багато добровольців долучалось до армії.
Читайте також: Чи є життя поза камуфляжем?
“Нащо мені “аватар” у мінометний взвод?”
Кандидат у військовослужбовці має відповідати певним вимогам, але часто цей момент ігнорується і в лавах ЗСУ служать люди з фізичними і психологічними вадами, різними видами залежностей, низьким рівнем особистісного розвитку.
“Нащо мені “аватар” у мінометний взвод? Він буде нести міну, п’яний впаде— і немає цілого розрахунку”.
“Відсутність належного відбору на військову службу є наслідком низької комплектації підрозділів, через яку перед військкоматами ставлять плани рекрутингу, обов’язкові до виконання”, – пояснюється у звіті. Через таке оточення контрактні військовослужбовці потрапивши до армії розчаровуються у обороноздатності армії.