Експерт Міжнародного валютного фонду та Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), професор економіки Дірк Краан – людина, яка не з третіх вуст знає проблеми державного сектору в країнах колишнього соцтабору. Свого часу він проводив, зокрема, аналіз бюджетів держав Центрально-Східної та Південно-Східної Європи. У своїх дослідженнях фахівець також оцінює останні тренди реформування публічного менеджменту в розвинутих країнах світу. Міркуваннями про те, як покращити загрузлий у корупції вітчизняний державний апарат, учений поділився під час київської лекції, організованої посольствами Швейцарії та Нідерландів спільно з журналом «Український тиждень».
У. Т.: Україна успадкувала від радянських часів неефективну й громіздку бюрократичну систему, що має обслуговувати правлячий клас, а не забезпечувати населення якісними адміністративними послугами.У чому різниця статусів державного управління в нас та в розвинутих країнах?
– Суджу про це, базуючись на своєму досвіді роботи в ОЕСР. На мою думку, перед Україною на порядку денному ще багато реформ, починаючи від запровадження нового публічного менеджменту, який стосується судової системи, верховенства права та адміністративних процедур і має сприяти викоріненню корупції. Але найважливішою є, очевидно, реформа органів місцевого самоврядування: їхньої правочинності замало, щоб наблизити адміністративні послуги до громадян, а місцеві законодавчі органи другого рівня – обласні та районні ради – працюють не зовсім за демократичними принципами. Цю ситуацію потрібно негайно виправити і створити умови, за яких органи місцевого самоврядування максимально рахуватимуться з інтересами громадян і надаватимуть послуги відповідно до їхніх потреб. Дуже важливо, щоб держава була децентралізована й більше завдань делегувала на місцевий рівень. Це найтерміновіша перехідна реформа, ще не впроваджена в Україні.
Управлінські реформи в Україні, на мою думку, не припинились із приходом до влади Адміністрації Януковича, і нині ваша країна має потужний стимул відповідати європейським стандартам у цій сфері. Усі країни Центрально-Східної та Південно-Східної Європи, які прагнули приєднатися до ЄС або дістати кандидатство на членство, мали конкретну мотивацію до проведення реформ. Зокрема, це добре спрацювало в Хорватії, Словенії, країнах Балтії та Вишеградської четвірки, які вже входять до ЄС. Ці стимули сьогодні важливі для таких держав, як Молдова, Україна, Македонія, Чорногорія, Сербія, Боснія і Герцеговина, і вони в кінцевому рахунку приведуть до асоціації з Євросоюзом.
У. Т.: Рівень політизації державного управління в Україні є гранично високим. Наскільки це впливає на ефективність і якість адміністрування?
– Це проблема не лише України, вона стосується всього регіону Східної Європи, де є давня традиція проводити масові звільнення державних службовців, щойно приходить нова влада. Ця звичка отруює атмосферу в усьому урядовому апараті. Тому високопосадовці беруть до уваги тільки політичні бажання своїх господарів, тоді як їхня компетенція – ухвалювати об’єктивні рішення на підставі наявної інформації. Звичайно, політики можуть попросити в них якихось альтернативних ідей, що відповідали б їхнім політичним уподобанням, хоча чинити так не зобов’язані.
У цій сфері помітний певний прогрес, зокрема у Словенії та Хорватії. Однак у решті країн регіону практика звільнень держслужбовців із приходом нової влади ще жива. Кілька тижнів тому я спілкувався з колишнім директором лікарні в Албанії, якого звільнили наступного дня після приходу нового уряду. Звільнення зачепило 40 очільників медзакладів по всій країні. Це просто нонсенс!
Я вважаю, що політизація державного управління та службовців негативно впливає на розвиток України, яка потребує стабільності. Управлінці повинні бути захищені від політичного впливу.
У. Т.: Що таке новий публічний менеджмент? Якими є нові підходи до реформування сфери державного управління в розвинутих країнах?
– Найважливішим позитивним досягненням менеджменту, про який ви сказали, стало відокремлення політики розвитку від політики виконання. Цей поділ запроваджено в багатьох країнах ОЕСР, і загалом його розглядають як успішний, наприклад у Сполученому Королівстві, Нідерландах та Швеції. Остання – найпоказовіший приклад. У Швеції тільки 5% державних службовців працюють у центральному уряді, тоді як 95% – в агенціях. Усі міністерства разом наймають 4 тис. осіб (по 300 припадає на кожне). Це забезпечує сталість і водночас гнучкість урядової політики, чого не можна досягнути в міністерствах, які є великими бюрократіями. Загальна зайнятість у державному апараті цієї країни – 80 тис. осіб. Шведська статистика, може, не зовсім адекватна для порівняння із ситуацією в Україні, оскільки не включає працівників органів місцевого самоврядування, однак станом на 2012 рік у вашій країні налічувалося 372 856 держслужбовців та посадовців місцевого самоврядування, що становить помітну частку населення, яка є гіперзалежною від держави.
У. Т.: Що ви порадили б для реформування адміністративного сектору в Україні?
– Пріоритетом повинна стати реформа місцевого самоврядування, про яку я вже згадував. Вона має супроводжуватися зменшенням адміністративних витрат. На мою думку, заощадження урядових коштів на управлінні в умовах фінансової кризи не є чимсь поганим. Навпаки, я розглядаю його як позитив, бо така політика сприяє викоріненню марнотратства (навіть за відсутності кризи). Україна, як й інші європейські держави, повинна дотримуватися цієї лінії, бо ж і досі є багато способів зменшити адміністративні витрати без негативних наслідків для громадян.
Дуже легко заявити, що державні гроші тринькають на адміністрування. Про це каже багато аналітиків. Але ключове запитання таке: «Де відбувається марнотратство?» Є один приклад зі звіту ОЕСР щодо України. Ви успадкували від радянських часів громіздку бюрократичну установу – так зване КРУ (від 2011 року Державна фінансова інспекція України, створена на базі Головного контрольно-ревізійного управління. – Ред.), що має штат із 7 тис. службовців. Західноєвропейські країни не мають таких інституцій. Тут функціонують підрозділи внутрішнього аудиту, проте вони дуже малі за кількісю персоналу. За його функціями КРУ, очевидно, можна порівняти з департаментом гармонізації підрозділу внутрішнього аудиту, однак персонал тієї структури налічує лише 10 осіб! Потрібно суттєво скоротити штат Державної фінансової інспекції, він занадто роздутий.
У. Т.: А як щодо корупції? Це одна з найбільш непідйомних проблем в українському держсекторі…
– Я вже згадував про політизацію державного управління. Іншим важливим джерелом корупції є держзакупівлі, коли урядові контракти на певні види товарів чи послуг укладають із політичними друзями або ж наближеними до влади компаніями. Це загалом типово для Східної Європи. Україна потребує чітких і прозорих державних закупівель. Ваш закон у цій сфері непоганий, бо прийнятий у співпраці з ЄС та СОТ, однак тут є багато винятків і я не впевнений, чи добре його підкріплено практикою.
У. Т.: Політика суворої економії сьогодні превалює в більшості країн ЄС. Однак цього не досить, щоб відновити економічне зростання. Що, на вашу думку, слід зробити?
– Економічні експерти сьогодні неодностайні стосовно того, чи варто зменшувати дефіцит бюджету за будь-яку ціну в часи фінансової кризи, коли зростання дорівнює нулю або є від’ємним. Ці дебати не припиняються, зокрема, в медіа та ОЕСР. Гадаю, багато заходів суворої ощадності корисні, незважаючи на те, існує криза чи ні. Це однаково стосується як адміністративних витрат, так і соціальних послуг. У посадовців-бюджетників є така приказка: «Хорошу кризу нічим не зіпсуєш». Остання може стати поштовхом до консолідаційних заходів, корисних у будь-якому разі. Не думаю, що побоювання, аби заходи економії не зменшили попиту й таким чином не зашкодили економіці, – причина їх не вживати. Водночас криза має спонукати провести структурні реформи у приватному секторі, щоб, наприклад, спростити бюрократичні процедури для відкриття бізнесу, а також на ринку праці. Це значно кращий спосіб стимулювання зростання ВВП та попиту.
Біографічна нота:
Дірк Краан – експерт МВФ, доктор економічних наук. Від 1970 до 1981 року викладав держуправління і держфінанси в Університеті Еразма Роттердамського. 1981–2001-го працював у Міністерстві фінансів Нідерландів. У 2002–2012-му обіймав посаду старшого економіста в департаменті планування держвидатків Директорату з державного управління ОЕСР. Від 2012-го радник МВФ з питань управління регіональними державними фінансами в Південно-Східній Європі.
На посаді в ОЕСР Краан аналізував 12 бюджетів країн ОЕСР і Центрально-Східної та Південно-Східної Європи. Автор і співавтор кількох книжок про державні фінанси, серед яких: «Захист довкілля: державний чи приватний вибір» (1991), «Бюджетні рішення» (1995).