Після російського вторгнення в Україну Олаф Шольц оголосив Zeitenwende, або ж поворотний момент у німецькій політиці. Однак він не матиме впливу на неї, допоки німецькі політики не позбудуться «старих звичок», сфокусованих на дружбі із Росією, пише німецьке видання Die Welt.
За день до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну президент Федеральної розвідувальної служби Бруно Кал прибув до Києва. Він ставив собі за мету провести термінові переговори щодо поточної ситуації в Україні, але через російську війну мусив скасувати усі зустрічі і покидати територію країни сухопутним шляхом.
Хоча керівник німецької розвідки мав би знати більше, ніж інші, він був здивований нападом РФ на Україну. До того ж, 24 лютого посольство його країни в Києві вже було зачинене, а персонал перебував на безпечнішій частині української території. Зв’язок між Міністерством закордонних справ Німеччини та федеральною розвідкою, схоже, не працював, пише німецьке видання Die Welt. Колишній співробітник Міністерства закордонних справ та Міністерства оборони ФРН Ульріх Шлі вважає, що випадок із керівником німецької розвідки «багато говорить про німецьку систему». Чиновник знає цю систему зсередини. Те, що Німеччина вчинила такий помилковий крок щодо поїздки Бруно Кала до Києва, не поодинокий випадок. «Це є симптомом млявого та непрозорого політичного істеблішменту, чия політика щодо Росії остаточно виявилася помилковою у війні в Україні», – пише Die Welt.
Читайте також: «Іноді сварка, а не розмова, точно є кращим вибором». На думку дослідників із центру Rand, зараз не час для перемовин з Росією
За словами Шлі, той факт, що ФРН зараз лише мляво відходить від традиційної близькості до Росії, пояснюється стратегічними недоліками у політиці. «Визначення помилок не передбачено. Система сама себе не коригує і для цього не існує відповідних інструментів», – констатує Шлі у коментарі Die Welt. На його думку, німецькі політики завжди намагаються зробити із себе bella figura, щоб залишатися на посаді якомога довше.
Канцлер ФРН Олаф Шольц усього за місяць після війни намагався також справити «гарне враження» в ефірі великого німецького ток-шоу Анне Віль. Напад не заставав його зненацька. Німеччина, за його словами, довго готувалася. У нього навіть були плани щодо змін в енергопостачанні. Сьогодні відомо, що все було не так. «Ставлення до України було так само незрозумілим, як і щодо постачання озброєння. Що стосується енергетики, Шольц і міністр економіки Роберт Габек обʼїхали весь світ, щоб знайти заміну російському газу», – пише Die Welt.
«ФРН та інші західноєвропейські країни проґавили ознаки часу. Війна в Україні їх грубо розбудила і катапультувала у світ, який вони ігнорували. Досі вважалося, що проблеми на міжнародному рівні можна вирішити шляхом переговорів і санкцій. Тепер стає очевидним, що таких правителів, як Владімір Путін, неможливо зупинити дипломатією. Можна стверджувати, що постфактум завжди мудріший. Але розвиток геополітичних подій останніх двох десятиліть був настільки різким, що його навряд чи можна було не помітити», – пише Die Welt. До таких подій Шлі відносить напад на Грузію 2008 року, анексію Криму. Остання була б неможлива без геополітичної матриці «Арабської весни». «Сирія, безумовно, була ключовою країною», — вважає Шлі. Саме нерішуче ставлення США за президенства Барака Обами та його наступника Дональда Трампа створило вакуум влади.
Читайте також: У журналі The Economist розглядають три сценарії подальшого ходу війни
США воювали із Ісламською державою (ІД), але майже не втручалася в громадянську війну в Сирії. «Туреччина ж скористалася цією можливістю. Вона підтримувала ІД, а також інші радикальні угруповання і здійснила три вторгнення на північ Сирії. Росія змогла безперешкодно втрутитися військовим шляхом до Сирії в 2015 році. Іран також зайняв жорстку позицію і боровся за режим Асада. Анкара експортувала свою успішно випробувану модель гегемонії до Лівії, Азербайджану та Середземномор’я, щоб там шантажувати Грецію та Брюссель. Іран підтримував хуситів у війні Ємену проти Саудівської Аравії. Кремль відправив своїх вагнерівців до Лівії та багатьох інших африканських країн. Для Путіна завоювання України мало б стати кульмінацією зовнішньої політики і, нарешті, підкріпити роль Росії як світової держави», – пише Die Welt. Отже, три країни воювали на свій розсуд, а решта світу спостерігала. Європа, а особливо Німеччина, не змогли вчасно пристосуватися до цього нового світового порядку. Анґела Меркель упродовж 16 років свого лідерства не зробила жодного зовнішньополітичного кроку проти Ердогана чи Путіна. Олаф Шольц теж хотів триматися цього шляху. Бажання змінюватися принципово не виражене у державних установах Німеччини, пояснює Шлі. Часто бракувало сміливості заперечувати. Чиновники занадто зосереджені на тому, щоб залишатися на своїх посадах. Тому політики зазвичай реагують надто пізно.
Аби щось змінити у цій складній системі, потрібно «відсікти старі звички». А вони повʼязані із Росією. Німеччина свою політику з фокусом на дружбу із цією країною започаткувала ще за часів канцлерства Герхарда Шредера наприкінці 1990-х. Потрібні серйозні дебати та відповідні інструменти для того, щоб це змінити. Поки цього не станеться, Zeitenwende, або поворотний момент, оголошений Шольцем, не може мати серйозного впливу на німецьку політику.