Члени Соціал-демократичної партії Німеччини були готові до дебатів, коли вони нещодавно зібралися у темному просякнутому димом пивному погребі колишньої пивоварні у берлінському районі Нойкельн. Однак очільник СДПН Ларс Клінґбайль налаштував Партію на «болісну дискусію». Пора було переходити до суті.
«СДПН у своїй політиці щодо Москви шукала фактори, що об’єднують, в той час як ті, що розділяють, були вже дуже очевидними», – сказав він. «Більше ніколи нам не можна так односторонньо потрапляти в залежність від іншої країни, я маю на увазі зокрема і Китай. Нам треба було значно сильніше прислухатися до наших європейських партнерів».
Тепер СДПН має намір до з’їзду партії наприкінці 2023 року заново визначити свою зовнішню і безпекову політику. Комісія з міжнародної політики партії працює над новими концептами. Для найстарішої партії Німеччини це завдання не з легких. Історичний багаж тягарем лягає на плечі Ларса Клінґбайля, 17-го голови СДПН з 1946 року.
Своєю історією Соціал-демократи почасту гордилися більше, ніж своїм політичним сьогоденням. Боротьба за демократію і права робітників у Німецькій імперії, підтримка Веймарської республіки, опір націонал-соціалістам і пізніше сталіністам і, що не менш важливо, політика розрядки в епоху Віллі Брандта і Гельмута Шмідта вважаються зірковими моментами соціал-демократичної політики.
Читайте також: Die Welt: Як мулли вчать Кремль обходити нафтові санкції
Однак останнім часом на дзеркало заднього виду падає тінь. Йдеться про питання, як часто використовувана максима «зміна через зближення», яку ввели Егон Бар і Віллі Брандт, перетворилася на гасло «зміна через торгівлю». Чому жадоба до дешевих російських газу і нафти могла роками затуманювати бачення імперіалізму Путіна.
Навіть після анексії Криму в 2014 році, яка порушувала норми міжнародного права, у виборчій програмі за 2021 рік можна було знайти таке речення: «Мир у Європі можливий не проти, а лише разом з Росією». Основоположна програма за 2007 рік взагалі декларувала, що стратегічне партнерство з Росією є обов’язковим. Тепер Клінґбайль хоче покінчити з цим курсом. Німеччина повинна «заключити нові стратегічні партнерства, щоб Росія і Китай втратили вплив у світовій політиці, який вони здобули після того, як ми їм це дозволили».
Питання в тому, чи партія піде за Клінґбайлем. Значно помолоділа фракція Бундестагу, половина членів якої – нові депутати, в основному мало схильна до догматів. Інакше виглядає ситуація зі старшими партійцями і соціал-демократами на Сході Німеччини. Голова фракції Рольф Мютценіх має сильний вплив і постійно застерігав від повного розриву відносин з Росією. Натомість речник з питань зовнішньої політики, Нільс Шмідт, не бачить, «як ми могли би в найближчому майбутньому повернутися до нормальності відносно Росії». Навіть у довгостроковій перспективі не можна очікувати фундаментально нової зовнішньої політики щодо Росії – і тоді, коли президент Путін вже не стоятиме біля керма.
Тінь вісімдесятих
Шмідт, як і Клінґбайль, вимагає «фундаментально» переорієнтувати політику. Однак спадщина Віллі Брандта залишається недоторканною. Його східна політика була «основою возз’єднання і демократизації багатьох країн Східної Європи», каже Клінґбайль. Але політика розрядки, передусім у 80-ті роки, після падіння Берлінської стіни не була безперечною.
Особливо піддавався критиці т. зв. «Dialogpapier» (з нім. «Документ про діалог») під назвою «Конфлікт ідеологій і спільна безпека», опублікований західнонімецькими соціал-демократами і східнонімецькими комуністами в 1987 році. Не треба соромитися цього документу, заявив Ганс-Йохен Фогель у лютому 1990 року на одній з конференцій Комісії з історичних питань його партії. Однак атаки сипалися градом. Берлінський історик Арнульф Барінг засудив цей документ як «перебільшене нав’язування дружби». Тож ще у 1990 році, а не тільки сьогодні, були причини для критичного ретроспективного погляду.
Читайте також: Глибокі корені російської корупції у Німеччині
В інтерв’ю газеті Vorwärts (з нім. «Вперед») 1985 року молодий депутат Бундестагу, Герхард Шрьодер, назвав Еріха Гонекера «надзвичайно добросовісним чоловіком», а в червні 1989 року застеріг «не брехати молодому поколінню в Німеччині про шанси возз’єднання, адже їх немає». Шрьодер не мав жодних відносин зі Сходом, а з правозахисниками – і поготів.
У 80-их на СДПН сильно позначилося бажання зберегти якомога стабільніший повоєнний порядок без конфліктів, каже Нільс Шмідт. Навіть опозицію і дисидентів з країн Центральної і Східної Європи «довгий час здебільшого ігнорували, і в ДДР, до речі, також», зізнається він. Було б цікаво дізнатися, що про цю епоху думає Федеральний канцлер. Олаф Шольц належав 40 років тому до лівого державно-монополістичного крила Союзу молодих соціалістів і соціалісток СДПН «Юзос», як їхній віцеголова він часто здійснював офіційні візити до Союзу вільної німецької молоді (СВНМ) в НДР. Відомостей про зустрічі з опозиціонерами до нас не дійшло. Олаф Шольц ще не робив публічних заяв щодо цієї фази свого життя.
Таємні змови з СЄПН
Але що було, те повертається знову. Народне повстання проти СЄПН (Соціалістична єдина партія Німеччини) у Східній Німеччині заскочило керівництво СДПН зненацька, достоту як і напад на Україну. Щоправда з іншими партіями була та ж історія. Значно неприємнішим питанням у 1990 році було, чому СДПН у 80-их хоч і намагалася підтримувати тісний контакт з державною партією НДР, але майже не зважали на правозахисників. Сьогодні ж це питання, чому вона роками наполягала на діалозі з Путіним, але зумисне пропускала повз вуха попередження з боку Польщі, країн Балтії і Чехії про жадобу влади Москви.
Щоправда, ця сліпа пляма не є ексклюзивною проблемою соціал-демократів. «Хороші відносини з Росією були після 1989 року для урядів Гельмута Коля і Ангели Меркель не меншим завданням, ніж дешеве постачання газу, бо належали до сфери інтересів, отже, це було надпартійне завдання», – каже соціал-демократ і історик Петер Брандт, старший син Віллі Брандта.
Однак щонайпізніше 24-го лютого, коли Росія напала на Україну, помилки німецької політики щодо Москви стали очевидними. Поки Меркель ховалася від осуду, а ХДС/ХСС піддавали себе доречній самокритиці, Соціал-демократів притягнули до відповідальності. Герхард Шрьодер з колишнього Федерального канцлера перетворився на лобіста Газпрому і втратив своє політичне реноме. Федеральний президент Франк-Вальтер Штайнмаєр, колишній міністр закордонних справ, нараз став протагоністом наївної політики умиротворення. Безнадійна історична спадщина політики Соціал-демократів щодо Росії мертвим тягарем зависла на шиї Клінгбайля.
Читайте також: Російський флот ймовірно купував у Німеччині деталі до двигунів щонайменше до 2021 року – розслідування Die Welt та Correctiv
«Фіксація німецької політики на Росії має довгу традицію і сягає у глибину століть», – каже відомий фахівець з історії Східної Європи Карл Шльогель. До відносин між Берліном і Москвою довго ставилися як чогось особливого, натомість інтереси країн, розташованих між Берліном і Москвою, часто ігнорували чи, навіть, нехтували ними. Так, в Польщі, яку в пакті Молотова-Ріббентропа принесли в жертву, про це довіку не забудуть; в Німеччині – радше ні», – каже Шльогель. «Звільнитися від цієї неквапливості й інертності мислення непросто, але цього не уникнути після нападу Росії на Україну.»
Цю неосвіченість критикує також Маркус Мекель, один із засновників Соціал-демократичної партії в НДР. Назагал він вважає, що політика розрядки Брандта і Бара була «благодатною» для Східної Німеччини. Меркель також захищає Dialogpapier. Однак, на думку Меркель, одне помилкове судження треба зафіксувати. Протагоністи цієї політики не розраховували, «що у східному блоці, у цих диктатурах, із суспільства виросте впливовий політичний суб’єкт».
Проблема з Баром
Незадовго до своєї смерті Брандт у розмові з польським політиком Броніславом Гемереком визнав ці помилкові судження щодо східнонімецького та східноєвропейського правозахисних рухів. Але Бар залишився на своєму етатичному курсі. Ще в 2013 році від заявив учням у Гайдельберзі, що в міжнародній політиці йдеться не про демократію і права людини, а про інтереси і держави. «Запам’ятайте це собі, що би вам не розповідали на уроці з історії!» Це звучало цинічно, але відповідало реальній політиці. Мекель, останній міністр закордонних справ НДР, нарікає: На конференції партії в листопаді він сказав, що Бар – це «велика проблема». Брандт ніколи не був частиною цієї фіксації на Росії.
Твердження Бара про те, що права людини не відіграють жодної ролі в політиці, з одного боку, виглядає віджилим. Саме так обґрунтовуються санкції проти Москви і поставки зброї Києву: допомагаючи Україні, Німеччина водночас захищає власну демократію і свободу. Принаймні, так стверджує Федеральний канцлер Німеччини.
З іншого боку, той же ж канцлер у листопаді першим із західних політиків відвідав китайського квазідиктатора Сі Цзіньпіна з дюжиною топ-менеджерів у свиті. У Пекіні йшлося також про економічні угоди, робочі місця – тобто забезпечення німецьких інтересів. То Бар все ж був правий?
Сі Цзіньпін зневажає такі цінності як демократія і права людей, вважає їх декадентськими і, врешті-решт, небезпечними. І він цього не приховує. Свого попередника, Ху Цзіньтао, Сі Цзіньпін наприкінці жовтня наказав на очах світової преси вивести зі з’їзду Китайської комуністичної партії – принизлива демонстрація сили, яка нагадує сталінські часи.
Читайте також: Die Welt: Російсько-українська війна катапультувала ФРН та західні країни у світ, який вони ігнорували
Чи слід було Шольцу через це залишитися в Берліні? Чи мав Гельмут Коль право у 1987 році приймати керівника НДР і Генерального секретаря СЄПН Еріха Гонекера з військовими почестями у Відомстві федерального канцлера в Бонні, хоча Штазі стежило за тисячами опозиціонерів, піддавало їх утискам, саджало за ґрати і дозволяло стріляти в цивільних на кордоні? Ех, якби та якби. Морально бездоганної зовнішньої політики немає навіть у Ватикані. В СДПН сьогодні, ймовірно, йдеться теж радше про критичний підсумок і нову тенденцію, а не про вічні золоті принципи.
Чи повинна СДПН тепер менше емансипуватися від «політики розрядки», зате більше від максим Бара? Це саме те, що пропонує Мекель. Однак це ще не курс партії. Егон Бар все ще перебуває під захистом історичних пам’яток. І його інтелектуальна традиція широко поширена не лише у Берліні.