Мені здається, це була звичайна історія про радянське «управлінство». Але дідусь вважав, що в цьому і є велич, і справедливість Радянського Союзу. Він був шофером. І возив високопосадовців. Коли вони з бабусею з передмістя Києва переїхали до самого міста, то ще цілий рік жили у вагоні. Це приміщення нагадувало корівник у селі. Воно було довге й одноповерхове, а містило близько 20 квартир, які складалася з кухні метрів трьох – чотирьох і малесенької кімнатки. Було дуже волого, тому що для будівництва бараків не закладали фундаменту, це було тимчасове житло. Моя мама народилася і прожила в цьому баракові два роки. Коли я народився, дідусь уже мав копійку. Коли я ледь почав діставати до педалей, він намагався мене навчити водити. Тоді ми мало не влетіли в річку Ірпінь.
Тепер я теж полюбляю водити, возити когось. Нещодавно вперше взяв автостопника. Але не менш люблю оповідати історії. Згадую, як слухав дідуся з його історіями, тож розумію, чому так. От лишень історії в мене зовсім інші – люблю спостерігати за людьми. В різних країнах. У різних містах, а краще в селах, де люди щиріші, відвертіші. Тому й подорожую автостопом. Мене мало цікавлять відомі пам'ятники.
За два дні, котрі провів у Парижі, не був навіть і близько Ейфелевої вежі, не бачив Собору Паризької Богоматері, як і Тріумфальної арки. Я був страшенно зайнятий спілкуванням із парижанами. Щоправда, відвідую музеї сучасного мистецтва. У великих європейських містах на це можна витратити чимало часу.
Торік за півтора місяці ми з дружиною об'їхали автостопом 13 країн навколо Чорного моря. Вже майже цілий рік минув відтоді, як ми були в такій тривалій мандрівці.
А нещодавно вирішили, що поїдемо навколо Балтійського моря. Спробуємо вкластися в три – чотири тижні. Просто їхатимемо туди, куди нестиме вітер, і знайомитемося з людьми. Ночуватимемо на вулиці. В людей, які нас прийматимуть. Спробуємо потрапляти лише в приємні історії. Навчимося кільком фразам скандинавськими мовами. І обов'язково назбираємо кілька десятків історій. Ці історії дадуть змогу повернутися додому. Щоб поділитися ними.
Хтось у дорозі нам допомагатиме – і ми віддячимо йому. Розповімо про нього всім нашим друзям. Спробую ділитися враженнями не менш артистично, ніж мій дідусь. І тренуватися доведеться з такими, хто не знає ні української, ні англійської, ні російської чи польської. Такі попутники почують наші історії першими.