Донедавна населення краю сприймало День Незалежності здебільшого як черговий вихідний. Підписання Кравчуком якогось там папірця в Біловезькій Пущі не викликало в жителів Сходу припливу патріотичних почуттів. Негероїчне здобуття самостійності в 1991-му стало початком загалом негероїчного існування країни, яка в наступні роки пережила важкі економічні та політичні кризи, зраду й нарешті війну. Економічний крах, якого зазнав у 1990-ті Донбас, сформував скептичне й відверто вороже ставлення великої частини місцевого населення до самого факту незалежності.
На відміну від інших наших земель там до 2014 року не було історії боротьби за українську державність, що давало підстави сепаратистам казати про окремішність регіону. Донбас досі не був центром національного опору, як Черкащина, Запоріжжя, Київ, Галичина, Волинь чи Закарпаття, тому не цінував суверенітету країни, до складу котрої входив, як свого здобутку. Лише кривавий конфлікт, що розпочався цієї весни, зробив край полем бою з агресором і став справжньою війною за незалежність.
У ній з’явилися нові герої українського опору, нові постаті в літописі державотворення. Саме донецьких імен у ньому не вистачало досі, та ось тепер є і вони, і їх звідти вже не викреслиш. Сьогодні ці люди здобувають волю для своєї землі в боротьбі з російськими бойовиками. І в разі перемоги їхні діти й онуки сприйматимуть Донбас уже не як зросійщену, пострадянську територію, а як землю, за яку батьки й діди проливали кров. Цей край сакралізується через боротьбу. Якщо раніше в Україні дуже часто лунало запитання: «А чи потрібен нам той Донбас узагалі?», то зараз, після стількох жертв, казати таке – блюзнірство супроти пам’яті загиблих.
Звільнені українською армією міста, які зазнали окупації та бойових дій, перебувають уже зовсім в іншому статусі. Їх жителі відчули на собі, що таке війна. Бандитське свавілля, що виникло на захоплених територіях, швидко протверезило тих, хто наївно сподівався, мовляв, «відокремитись і не годувати більше Галичину» буде гарним кроком, що швидко зробить їх щасливими та заможними. Оратори, які обіцяли їм щасливе життя й сіяли ненависть до співгромадян, виявилися звичайними пройдисвітами, бо ж кинулися грабувати й вивозити до Росії все, що траплялося їм на шляху.
Читайте також: Володимир Василенко: «Наша незалежність – це не примха долі, а закономірність»
День Незалежності нарешті набув у містах, звільнених від терористів та криміналітету, справжнього змісту. Для тамтешньої патріотично настроєної громади він став довгоочікуваним святом перемоги у важкій боротьбі. А для ворогів України – не «історичним непорозумінням», а закономірним етапом нашого національно-визвольного змагання.
Звільнені міста Сходу – Краматорськ, Слов’янськ, Сєверодонецьк – одягаються в українську символіку і знову звикають до мирного життя, від якого так швидко відвикли за тижні облоги та обстрілів. На вулицях тепер панує мир, і вже важко повірити, дивлячись на повні відвідувачів магазини й кафе, що цей патріархальний плин життя лише місяць тому був брутально порушений, а побут населення нагадував жахливі дні блокадного Ленінграда.
Тільки біженці, які не перестають їхати до звільнених міст, рятуючись від обстрілів та бандитського свавілля, нагадують, що війна ще поруч. Що вона невідомо коли скінчиться. Можливо, бодай тепер, уже на 24-му році незалежності, мешканці Донбасу навчаться цінувати мирне життя.
Читайте також: Вистраждана свобода
І зрозуміють, як пощастило нам тоді, у 1991-му, коли ми стали самостійною державою в мирний спосіб, без Дубровника чи Вуковара. Наш кривавий Милошевич запізнився на два десятиліття, але таки з’явився, щоб навчити нас боротись і цінувати свободу.
«Хочемо миру. Нехай усе залишається так, як є, нехай ми житимемо в Україні, тільки б оті більше не повертались і не стріляли», – казали мені мешканці Слов’янська, коли питав про їхнє ставлення до того, що відбулося. Терорист Стрєлков та його угруповання, що захопили й утримували в заручниках ціле місто, допомогли зрозуміти цінність життя в самостійній демократичній державі, де права людини чогось варті.
Зруйновані домівки на околицях українських міст, розбомблена снарядами Семенівка стануть пам’ятниками цій війні за незалежність, у якій Донбас є нашим головним полем бою.