На час здачі до друку цього числа Тижня ЦВК Грузії порахував 97,03% бюлетенів. До парламенту проходять лише дві партії. За списками вперед вирвалася опозиційна «Грузинська мрія» (55%). Партія влади «Єдиний національний рух» здобула лише 40,3%. Нинішня парламентська опозиція – християни-демократи на чолі з колишнім журналістом Ґіорґі Тарґамадзе вибороли всього-на-всього 2%, а за день до виборів їхня зірка – тележурналістка Інґа Гріголіа склала повноваження кандидата в депутати, закрила сторінку на Facebook і, як пишуть місцеві ЗМІ, пішла до одного з монастирів у Кахеті.
Виборча кампанія стала запереченням популярної тези про (використаю нещодавній неологізм Януковича) «тоталіризм» Саакашвілі. Понад десять партій змагалися з «Єдиним національним рухом» у цілком прозорій і конкурентній боротьбі. Три опозиційні телеканали відверто «мочили» президента й уряд, поширювали у містах і селах найдошкульнішу критику і відверті вигадки. І їм за це нічого не було. Про друковану пресу годі й казати, позаяк там опозиційна присутність була тотальною. В уряду немає своїх газет і журналів, немає і тонн «джинси», якою провладні кандидати годують українських виборців.
Явка була невисокою, що доволі дивно, зважаючи на традиційну політизованість суспільства. Близько 40% грузинів не скористалися виборчим правом. Передусім це представники середнього класу та молодь, яким звичніше висловлювати свою думку в соціальних мережах, а не через позначку на бюлетені. Село голосувало активніше, найвища явка зафіксована в районі Сачхере, на малій батьківщині олігарха Іванішвілі, де він влаштував «комунізм» для земляків. Кілька тисяч людей вже протягом кількох років не платять за світло, воду, комунальні послуги. Та й, справді, навіщо, якщо все це оплачує добрий форбсівський мільярдер.
Це були майже ідеальні вибори, якщо вести мову про їхнє проведення й організацію. Переважно позитивно ці перегони оцінили 60 тисяч (!) спостерігачів. Схвальними були відгуки американського Держдепу, представників Конгресу та Білого дому в бік грузинської демократії. Представники Брюсселя та Страсбурга – так само. Європейська народна партія, приміром, оприлюднила заяву, де Саакашвілі та його партія названі творцями «істинно демократичної та європейської держави».
Читайте аткож: Говорить і показує Грузія. Тюремний скандал вибухнув перед вирішальними виборами
Відповідь офіційного представника МЗС Росії Лукашевіча на запитання про результати парламентських виборів варто навести повністю: «Розглядаємо такі результати як оцінку виборцями соціально-економічної ситуації, стану демократії і прав людини в країні, а також політики чинного грузинського керівництва з питань безпеки на Південному Кавказі. Вочевидь, грузинське суспільство проголосувало за переміни. Сподіваємося, що в кінцевому підсумку вони дозволять Грузії взятися за нормалізацію, налагодження конструктивних і поважних відносин із сусідами. У Росії такий розвиток, безумовно, вітали б».
Чи не надто стримана реакція Кремля на перемогу громадянина РФ Бідзіни (Бориса) Іванішвілі? Здавалось би, першість здобув відверто проросійський кандидат, який висував популярну серед малоосвічених і малозабезпечених людей ідею відновлення «братських» стосунків із північним сусідом. Але, як бачимо, ні Путін, ні Мєдвєдєв, ні Лавров, ні Ґризлов нікого з перемогою не вітають. Адже для росіян лідер «Грузинської мрії» ніби й свій, але ж їм відомо, що західним державам він так само посилав меседжі про незмінність курсу на євроінтеграцію та вступ до НАТО. До речі, не виключено, що Іванішвілі має амбіцію стати таким собі грузинським Александром Квасневським, за президентства якого країна вступила до Північноатлантичного альянсу.
У мажоритарних округах соратники глави країни виступили краще, ніж за списками, втім, все одно програли. На територіальному рівні вибори засвідчили програш команди Саакашвілі у великих містах, зокрема в тих, де відбулись найразючіші зміни, – Тбілісі, Батумі, Боржомі, Сігнагі. Здавалося б, це можна пояснити тим, що пертурбації зачепили багатьох, будівництво, зміна звичного «селянського» укладу виявилися для частини громадян неприйнятними.
Іванішвілі, звісно, підігравав стомленим змінами городянам. Він, зокрема, заявляв про намір знести новий міст у центрі Тбілісі, спроектований італійським архітектором, як такий, що нібито псує образ Тбілісі. Або казав, що влада «зруйнувала Батумі». Ще вісім років тому це приморське місто було смердючою клоакою з роздовбаними дорогами і кримінальною владою, а нині це курорт світового рівня з чудовими готелями, велосипедними доріжками, безкоштовним wi-fiта концертами світових зірок. Але, на жаль, частині грузинів до смаку традиції, а не новації. Звісно, простіше вивалити сміття просто посеред вулиці, як це робили за дідів і прадідів, ніж чалапати до євроконтейнера.
У всіх десяти округах столиці опозиція здобула перемогу. Це рецидив совка. Адже коли молодий заступник міністра юстиції Гіоргі Вашадзе, який втілив блискучу ідею «будинків юстиції», дістає лише третину голосів там, де громадяни не на словах, а насправді відчули покращення, руки опустяться не в одного потенційного реформатора.
«Націонали» виграли в Західній Грузії, де від початку 1990-х років дуже стримано ставляться до так званої тбіліської інтелігенції. Свого часу звіадисти, тепер – частина партії переможців, добряче «наслідили» в тому регіоні. Пам'ять про вбивць і мародерів стримала бажання зірвати великий куш у вигляді грошового дощу, яким так спокушував бідних людей мільярдер Іванішвілі.
Міхаіл Саакашвілі мав неабияку підтримку у всіх місцях проживання національних меншин. Там почули не лише його численні заяви, що «для вірменів – я вірменин, для азербайджанців – азербайджанець, а для євреїв – найбільший єврей у світі», а й побачили величезну роботу з просування інтересів громадян Грузії іншого етнічного походження. Кількість студентів-азербайджанців, приміром, за останні роки зросла в кілька десятків разів. Водночас уперше в історії в національних школах частину предметів почали викладати грузинською мовою, що дає шанс талановитій молоді потім вступити до університету і зробити кар’єру.
Тож, чи «все пропало»? Оскільки між словами та справами політиків відстань завжди чимала, прогнозувати навіть найближчі події важко. Більшість інституційних змін, наприклад, зниження податків чи схвалення Хартії свободи, за якою відбувалась дерадянізація державного апарату та суспільного простору, захищені конституційними законами. Голосів, щоб змінити все, Іванішвілі бракує. Партія Саакашвілі має шанс стати ефективною опозицією, яка б могла корегувати дії парламентської більшості та сформованого нею уряду («Грузинська мрія» вже заявила, що жодного члена попереднього уряду не залишиться). Менш ніж за рік відбудуться президентські вибори, і тоді ми точно побачимо, чи припустилися грузини фатальної помилки.