Про це заявив відомий скрипковий майстер». На що шахрай реагує миттєво: «А хочете, я заявлю, що відомий скрипковий майстер украв діамант «Орлов»? Слідство матиме й такі дані!». Найсмішніше, що в реальному житті кожна така заява, незважаючи на її абсурдність, перевірялася й перевіряється. На відміну від інформації, яку сьогодні поширюють ЗМІ, зокрема телебачення, конкретніше, російське.
З київського Майдану привозять наркоманів, котрим наркотики додавали в борщ. Вулицями українських міст розгулюють озброєні бандерівці. Арсеній Яценюк вивіз із України скіфське золото. В активістів на Грушевського стріляли снайпери НАТО. Російськомовних українців жорстоко б’ють. Із зарплат бюджетників вирахують відсоток на ремонт Майдану. Це та інше – лише вершки відвертої брехні, котра поширюється російським телебаченням від початку 2014 року. Кожен із вас здатен скласти власний список такої «достовірної інформації» – всі переліки будуть чималими й навряд чи повторяться.
На момент написання цього тексту актуальною є ось яка побрехенька: українська влада залучає до охорони правопорядку іноземні (читай: американські) приватні структури. Причому поширена вона офіційною установою – МЗС Росії. Чим не згадане вище шахрайське «хочете, я заявлю, і така новина теж буде»? Реакція МЗС України гідна поваги: російським колегам радять не користуватися джерелами з «жовтої преси». При цьому закликавши не вважати російський народ ідіотами, не здатними розібратися що до чого.
Але в контексті інформаційних війн якраз громадяни держави Росія та їхнє засмічене тотальними фейками інформаційне поле повинні хвилювати нас найменше. Неабияк турбує, навіть насторожує інше. Українці, котрим досить ввімкнути телевізор чи інтернет і знайти випуски новин, яким варто довіряти, не роблять цього. Причому вперто. Натомість обурюючись відключенням таких звичних уже російських каналів. Якщо ж дивитися ОРТ вже нема змоги, чисельна категорія наших співгромадян готова приймати за чисту монету будь-які неймовірні чутки, про тих-таки наркоманів на Майдані, замість спробувати знайти розумну альтернативу.
Читайте також: Обережно: імперія!
Нині переживаємо тотальну кризу довіри. Не лише до засобів масової інформації, а й до державних інституцій. Показово: відвертій російській пропаганді щодо «озброєних екстремістів у парламенті» українці готові вірити, бо вона поширюється… стабільною країною. Тобто російська нібито стабільність, котра зараз як ніколи нагадує квазістабільність радянських часів, далі надихає чималу кількість наших співвітчизників.
У зв’язку із цим дедалі частіше говорять про необхідність контрпропаганди. Якщо клин клином вибивають, то на кожну антиукраїнську медіа-брехню повинна бути адекватна відповідь: правда, тільки правда й нічого, крім правди. Соціальні мережі переповнені охочими особисто організувати й навіть очолити процес створення інформаційної безпеки нашої країни. Проблема не в кадровому голоді, хоча це теж є. Вона в іншому: українське телебачення як найвпливовіший засіб масової інформації ризикує перетворитися на засіб цієї самої контрпропаганди. Тобто в будні українські новини тільки те й робитимуть, що спростовуватимуть російські. А наприкінці кожного тижня аналітики запропонують ґрунтовний аналіз найгучніших спростувань.
Цей шлях означає: наше телебачення, навіть із благими намірами, все одно непрямо поширюватиме свідомо неправдиву інформацію. Як сказано вище, жодне джерело, жоден спікер, жодна інституція в нашій країні ще не мають цілковитої довіри. Тож регулярні спростування, за логікою парадоксу, викликатимуть більшу прихильність до тієї пропаганди, з якою ми боремося. Поки люди готові вірити, що в нас усе погано, найправдивіша телевізійна картинка не переконає у протилежному. А поки нікому вірити вдома, віритимуть сусідам.
До речі, телевізійники для підвищення рейтингу спираються саме на заробітчан із сусідньої держави. Виявляється, найкраще про українські справи й проблеми вміють говорити трудові емігранти Савік Шустер та Євґєній Кісєльов. Та й менеджмент провідних каналів, не завжди тих, що колись мали провладний імідж, становлять російські фахівці – згадайте хоча б Іґоря Шувалова, але список можна продовжити. Тобто компетентність і професійність суто українських фахівців поставлена під сумнів апріорі. Ну якщо так, не варто ображатися, коли не ми, а нам розказують про нас…