Утім, вони переважно оминали найважливіший вимір: якщо ми ввійшли до історичної епохи брехні та змовницької параної, якщо розумне важить менше, ніж неадекватні твердження, що поширюються в соціальних мережах, якщо інформацією, яку продукують сумлінні медіа, нехтують на користь недоведених чуток, імовірно, на те є певні соціальні причини?
Про постправду та фейкові новини почали говорити у двох контекстах. У Британському: у зв’язку з Brexit та референдумом, що досяг своєї мети завдяки зухвалій брехні, яка поширювалася, зокрема, й у серйозній пресі. І в американському: у зв’язку з кампанією та виборами Дональда Трампа, коли один із працівників нинішнього президента навіть вигадав поняття «альтернативні факти», щоб стверджувати, наприклад, нібито дощу немає, коли надворі буяє злива.
Читайте також: Словниковий запас
В обох випадках фейкові новини поширювалися спочатку вертикально, згори донизу. Тобто політичні діячі та їхнє оточення й експерти з комунікації зверталися з ними до публіки, яка готова була їх добре сприйняти, й аж потім фейки поширювалися горизонтально. Утім, брехню й теорії змови всмоктали в себе не цілі британське та американське суспільства, а лише частина населення.
Дослідження однозначні у висновках: найкраще сприймають фейки малоосвічені читачі, велика частина з яких — молоді люди, залишені напризволяще активною частиною соціуму, політиками, журналістами, заможними мешканцями великих міст.
Із цього моменту можна почати узагальнювати. Цілі групи населення в багатьох країнах вважають, що ні вони, ні їхні діти не мають перед собою майбутнього, що зміни розраховані не на них, що про них забули, їх зневажили, відсунули від здобутків прогресу та навіть системи розподілу.
Отже, їхня довіра скеровується до тих, хто на них зважає, хто ними цікавиться, розуміє їх. І довіра ця така велика, що не залишає місця жодним сумнівам, хоч би якими очевидними були для них підстави.
Симетрично ці групи засвідчують велику недовіру до всього, що пов’язане з протилежним табором: до медіа, політичних діячів, навіть інтелектуалів і часом викладачів. Вони підозрюють їх не лише в просуванні виключно власних інтересів, а й у належності до видимої верхівки невидимого світу, яка тримає в руках всі нитки та за них смикає. Й ось ми вже зовсім близько до розв’язки в пошуках цапа-відбувайла, і євреї швидко стають «звичним підозрюваним».
Дуже важливо знати тих, хто маніпулює, дезінформує, бреше з політичних або економічних міркувань, не впадаючи при цьому в конспірологічне бачення подій. Важливо помічати спеціалістів, технології, методи, що приводять нас до епохи постправди.
Читайте також: Ліки від постправди
Потрібно також замислюватися над державною та міжнародною регламентацією, яка могла б зменшити простір фейкових новин і мови ненависті, що часто йдуть у комплекті. Ще важливіше, якщо ми хочемо жити в демократії, поставити до дії суспільну політику, здатну зміцнити соціальні зв’язки між елітами, переможцями глобалізації та рештою населення.
Звичайно ж, справа врівноваження найгостріших виявів глобалізації та швидкого зменшення нерівності й соціальної несправедливості потребуватиме зусиль. Це може відбуватися в межах дебатів, зокрема й у класичних медіа, здатних вибудувати ідеї, які дали б змогу всім разом долучитися до проектування майбутнього замість закриватися в соціальних мережах. Там спільноти дедалі частіше діють за змертвілими схемами друг — ворог, довіра (всередині групи) й недовіра (поза нею).