Події на Болотній площі й проспекті Сахарова в Білокам’яній переконливо продемонстрували Владіміру Путіну, що навіть вельми обмежена свобода слова повільно, але неухильно розмиває фундаментальні конструкції авторитарності. Інтернет, який керівництво не змогло взяти під контроль, та ще радіостанція «Эхо Москвы», «Новая газета» і журнал The New Times за ці роки спромоглися десакралізувати владу. Для Росії це має велетенське значення, адже історично політична верхівка в цій країні завжди була сакральною. Навіть у гімні РФ стверджується вустами пролетарсько-сталінського поета і нащадка придворних бояр московських царів Сєрґєя Міхалкова: «Россия, священная наша держава…». Путіна та його режим позбавили освяченої багатовіковою національною традицією чарівності в очах мільйонів росіян, які тепер ставляться до вождя народу радше з цинізмом, аніж із пієтетом.
Читайте також: В інтернеті опозиція перемогла Путіна
Повноцінний міцний авторитаризм дуже погано поєднується навіть із частковою свободою слова, насправді вони взаємно заперечують одне одного. Або свобода слова поховає авторитаризм, або навпаки. Якась купка неповністю контрольованих ЗМІ унеможливлює обожнення держави та її керівництва, без чого російський авторитаризм не може функціонувати. Він має бути цілісним, довершеним, інакше є постійно загроженим. Мікс – трохи свободи, трохи несвободи – не працює. Режими Лівії, Тунісу, Єгипту, Сирії не змогли дати адекватної відповіді викликам інтернету, результат очевидний.
Абсолютно не випадково саме після масових виступів у Москві, Санкт-Петербурзі та інших великих містах Путін публічно накинувся на «Ехо Москвы», звинувачуючи радіостанцію в тому, що вона його «поливає проносом» і мало не перебуває на службі в геополітичних ворогів Російської Федерації.
Невдовзі почалися проблеми з власниками і спонсорами в «Новой газеты». Важко уявити подібну реакцію на критику в пресі й звинувачення окремих медіа-структур із боку, приміром, прем’єра Британії Девіда Кемерона чи канцлера Німеччини Анґели Меркель.
Складається враження, що Путін уже зробив для себе висновки, хто є винуватцями публічного вільнодумства росіян після виборів до Державної думи. Звісно, це ЗМІ. Тому з притаманною йому енергійною мстивістю після повернення в президентський кабінет він, вочевидь, заходиться вирішувати цю проблему. Імовірно, покладе край тій відносній свободі слова, згадавши свій досвід приборкання телеканалу «НТВ», який нині, незважаючи на стилістичну ліберальність, цілком прихильний до Кремля.
Є підстави вважати, що нормою для ЗМІ стане абсолютна лояльність до найвищої влади, а за це дозволятимуться певні відхилення від «генеральної лінії», якась фронда щодо периферійних для керівництва тем. Залишаться якісь органи «зливу» інформації та демонстрації жорстко контрольованої «незалежності», тим більше що корисні аналоги були. Наприклад, у Радянському Союзі «Літературна газета», якій навіть у сталінські часи можна було писати те, що суворо заборонялося іншим виданням. А в нацистській Німеччині функціонував такий собі вільнодумний за тамтешніми мірками тижневик «Дас Райх», який вигідно відрізнявся певною інтелектуальністю та респектабельністю від партійного органу «Фелькішер Беобахтер».
Читайте також: Кандидат пише статті
Отже, треба очікувати якоїсь реформи медійного простору Росії в контексті тих неминучих політичних заморозків, про які попереджала відомий російський політичний аналітик Лілія Шевцова. Призупинити внутрішні опозиційні процеси природним шляхом демократизації та діалогу з громадськістю Путін не може і не хоче – не та школа. Проте досвід і політичне чуття підказують йому, що ситуація доволі загрозлива. Доказом цієї тези є деякі істеричні реакції ВВП на публічних заходах, хоча зазвичай він уміє добре володіти собою.
Між іншим, коли на російському телеканалі «РТР» відбувалося обговорення нової екранізації «Білої гвардії» Михайла Булгакова і присутні в студії переважно офіційні діячі демонстрували побоювання щодо повторення подій 1917–1920-го в нинішній РФ, вбачаючи причини таких насамперед у непримиренному протистоянні між керівництвом країни та її освіченим суспільством, удова нобелівського лауреата Алєксандра Солженіцина Наталія Дмитрівна сказала: «Сьогодні протистояння освіченого класу і влади в Російській Федерації є набагато страшнішим від 1917 року. Якщо вона нині не зробить розумні (це особливо підкреслила інтонацією. – Авт.) висновки, на росіян чекають жахливі дні».
Проте більше схоже, що висновки колективного Путіна будуть не розумними, а традиційними, у дусі реакційного філософа ХІХ століття Константіна Лєонтьєва, який закликав «підморозити» Росію. Але «підморожування» передбачає значну роль зовнішнього чинника у вирішенні внутрішніх питань, консолідації російських мас проти іноземного супостата. РФ не СРСР, проти США і НАТО амуніції забракне, тож цілком можуть підійди Грузія, Україна, Молдова. Однак для успішних «миротворчих» походів, як довела Чечня, потрібна дисциплінована преса. Найбільш прикрим для нашої країни в усій цій історії є те, що нинішній режим негайно і з величезним задоволенням може почати мавпувати «старшого брата» в царині медійної політики.
Читайте також: Що чекає Росію після перемоги Путіна