Як би там не було, 22 грудня 2013 року на черговому «народному віче» у Києві було урочисто проголошене створення Народного об’єднання «Майдан», його координаційної ради та групи співголів. Ідеться про масову громадську організацію з мільйонами членів (в ідеалі чисельність її навесні, за задумами ініціаторів, має сягнути 10 мільйонів осіб), яка буде здатна забезпечити постійний тиск на владний режим задля недопущення подальшого сповзання до авторитаризму і гарантувати проведення у 2015 році чесних президентських виборів. А оскільки організатори НО «Майдан» переконані у перемозі на таких виборах єдиного кандидата від опозиції, то серед цілей нової «збираниці» (видається, цей термін часів козаччини якнайкраще пасує у даному разі) названі розробка програми реформ та створення команди реформаторів задля побудови оновленої України.
Що ж, якими б романтичними не видавалися цілі і як би патетично не звучали гасла НО «Майдан», цілі ці водночас є актуально-прагматичними, а гасла – дієво-мобілізаційними. Бо ж створення такого об’єднання – результат передусім тиску «знизу» на опозиційні «верхи». Він ішов і з боку громадських організацій, і з боку «польових командирів», і з боку рядових учасників акцій протесту, і з боку знаних публічних інтелектуалів, і з боку активу опозиційних партій, як парламентських, так і позапарламентських. Звичайно, були і будуть надалі прибічники «партизанської» боротьби з режимом, свого роду новітні прибічники батька Махна. Але їх наразі відчутна меншість.
Одне з головних питань тут – чи не надто затягнули з цим об’єднанням? Проте, з іншого боку, ще тиждень тому, наскільки мені відомо, дехто в опозиційних колах налаштувався тягнути з цим аж до Нового року, щоб тоді урочисто оголосити про це «під ялинкою». Але спрацював згаданий уже тиск «знизу» (хоча «низ» – поняття дуже умовне, бо ж знані інтелектуали, які вимагали від політиків послідовних дій, насправді є елітою – на відміну від багатьох політичних діячів…). А тепер, якщо тиск триватиме й надалі, на Новий рік можна буде діждатися оголошення єдиного кандидата на президентських виборах і бодай ключових членів його команди. Принаймні, цього вимагає більшість учасників акцій.
Інше важливе питання – назва нового об’єднання. Існує давня приказка: як назвеш корабель, так він і попливе. Скажімо, вагома частка успіху польської «Солідарності» полягала в її назві, що точно відповідала цілям та методам діяльності цієї організації. Наскільки можна судити, назва – продукт компромісу: у мас-медіа пропонували назвати об’єднання Народним фронтом, «Солідарністю України», Фронтом «Євромайдан» тощо. Але те, що складовою назви є слово «Майдан», – це дуже важливо. Адже Майдан є сьогодні символом України. Майдан знають у світі. Майдан викликає шалену лють у «кремлівських чекістів». Зрештою, треба було «застовпити» знакову назву. Адже наступного дня після створення НО «Майдан» ініціатори «антимайданних» акцій з боку Партії регіонів вирішили створювати і свою громадську організацію, зазвавши її «Площа єднання». Чим зайвий раз довели, що є маріонетками Кремля і вирішують усе московські «старші брати», бо навіть у Донецьку знають, що таке майдан. Адже це не просто площа, не просто територія, а смисловий центр населеного пункту, де здавна збиралася громада. Не випадково ж Тичина написав: «На майдані коло церкви революція іде…» – і не про більшовицьку революцію йшлося, просто пізніше більшовики привласнили цього вірша, як і багато чого іншого. Але не змогли переламати архетипів української культури, серед яких і Майдан як символ єднання громади та місце ухвалення доленосних рішень.
Ще одне дуже важливе питання – чи потрібні політичні партії в об’єднанні та політики в його раді? Звичайно, якщо йдеться про громадське об’єднання з політичними цілями. Бо хіба можна без політиків займатися проблемою проблем – зміною соціально-політичної системи? Власне, в Україні навіть якщо ви займаєтеся філателією, рано чи пізно вас поза вашим бажанням утягують у політику, бо те об’єднання філателістів, до якого ви належите, стає об’єктом рейдерської атаки когось наближеного до влади – раптом чи йому самому, чи його дружині/коханці/коханцю/дочці-сину/бабусі-дідусю заманулося не лише колекціонувати марки, а й представляти українську філателію у світі…
Політику, ясна річ, слід робити професійно. Чи є в Україні чесні політики-професіонали? Безумовно, є. Вони роблять помилки, але вони діють і не бояться потрапити за ґрати чи у «випадкову» автокатастрофу. Чи є в Україні народні депутати, гідні цього імені? Безумовно, є. Це ті, хто мерз на Євромайданах країни і підставляв себе під кийки «Беркута» та «Тигра», рятуючи учасників акцій протесту. Чи є в Україні нова генерація політиків? Сьогодні можна сказати: безумовно, є. Це «польові командири» та ідеологи Євромайданів, це молоді організатори інших акцій протесту. Часом вони щиросердо вважають: «Ми – поза політикою». Але насправді вони вже втягнулися в суто політичну боротьбу – за європейську інтеграцію і європейські стандарти державного життя України, за усунення бездарного і брехливого уряду, за проведення чесних виборів тощо.
І взагалі: найгіршим варіантом був би апріорний поділ сил, які протистоять режиму, на «політиків» і «не-політиків». Це був би програний ще до бою бій. Звичайно, згідно з законами України, партії не можуть бути членами громадського об’єднання, тільки інші ГО. Але партійці можуть вступати до НО «Майдан» на індивідуальній основі…
Чи оптимальною є форма такого об’єднання, яким вимальовується наразі НО «Майдан»? Зрозуміло, що ні. Оптимальність можна напрацювати тільки в процесі практичних дій. Ясна річ, у процесі цих дій відбудеться ротація членів ради та співголів НО «Майдан», уточнення цілей і розширення сфери роботи. Але саме прагнення спершу створити ідеальний соціально-політичний механізм на папері чи на екрані комп’ютера, а потім його запустити у дію – це щось неймовірно-абсурдне, це відрижка сталінського діамату-істмату, у якого начебто були напоготові відмички до всіх таємниць буття і згідно з яким побудова «правильного» суспільства мала йти на плановій основі з визначеними по роках числовими показниками. Он Микита Хрущов, дарма що потоптав культ Сталіна і викинув «найкращого друга фізкультурників» із московського мавзолею, домігся ухвалення суто сталінської за духом та буквою третьої програми КПРС, де все було заплановано і розписано зарані. Тож не треба бути сталінцями-догматиками – треба діяти гнучко, але, звичайно ж, окресливши основні цілі, засоби та механізми їхнього досягнення. Якщо НО «Майдан» зуміє діяти саме так – це стане запорукою його успіхів.
Не тільки у спостерігачів, а в учасників акцій виникає ціла низка запитань. Серед них такі: яким буде механізм вступу в організацію? хто очолить секретаріат організації (а він має бути) і якими будуть робочі групи? як налагодити прозоре фінансування діяльності НО «Майдан»? як швидко створити захищений від атак з боку ФСБ, СБУ і ще чорт знає кого та ефективний Інтернет-ресурс? як профінансувати заплановану вже мільйонну газету «Майдан»? І так далі, і таке інше. Взагалі, фінанси – це дуже складне питання. Йдеться ж про багатомільйонні видатки. Чи зможе зібрати такі гроші середній та малий бізнес, чи доведеться йти на уклін до великого капіталу, нехай і «прогресивного», а то й до не надто задоволених чинним режимом олігархів? Бо хто платить гроші – той і музику замовляє…Це – лише деякі питання, на які лідери та активісти НО «Майдан» мусять знайти відповіді. І передусім не на словах, а на ділі. Вже у найближчі дні та тижні.