Максим Ткач, радник із децентралізації Донецького центру місцевого самоврядування:
Військово-цивільні адміністрації — концептуально тимчасові органи управління територіями, де точаться воєнні дії, через що неможливі зібрання та робота рад і функціонування виконавчої влади. Але буває так, що найбільш постійним стає саме тимчасове. На мій погляд, нині вже спостерігається певне зловживання запровадженням ВЦА: зняті обмеження до 2017 року, закон має постійну дію. Противники місцевих виборів на прифронтових територіях зазвичай говорять про небезпеку. Мені здається, якщо заборонити мешканцям цих територій обирати місцеву владу, у міжнародних партнерів та громадян країни виникне питання: а чому небезпечно? Згідно із законодавством проведення виборів регулюється критеріями ОБСЄ. Але ніхто точно не знає, хто їх визначає: нині існує доволі нечітка система, коли ЦВК звертається до СБУ, яка консультується з обласними адміністраціями. І дуже часто державні службовці не беруть на себе відповідальності, бо гарантувати безпеку на всі 100% неможливо навіть у мирних містах. Але сьогодні цей аргумент уже не працює: якісно проведені парламентські та президентські вибори показують, що організувати процес цілком можливо. Мені здається, що проводити вибори в тій політичній та військовій ситуації, яку маємо зараз, нормально, але вона, звісно, динамічна, зараз важко сказати, якою буде на момент проведення. І погоджуюся, що конфлікт триває, тому в деяких населених пунктах наявність ВЦА цілком виправдана. Можливо, питання проведення виборів там має вирішуватися у формі експертної дискусії окремо по кожному місту чи селищу.
Читайте також: Чого чекає Донбас?
Хотілося б вірити, що мешканці населених пунктів на лінії зіткнення зможуть обрати повноцінні органи самоврядування, а воно реалізовуватиме всі свої повноваження. Бо сьогодні, наприклад, військово-цивільні адміністрації не можуть створювати об’єднані громади. Це якоюсь мірою підриває довіру людей до реформ, які, виходить, відбуваються по всій країні, але не з ними. Щодо різноманітних політичних технологій, які були застосовані під час парламентських виборів на наближених до окупованих територіях, то я не бачу в цьому нічого поганого: люди мають право, вони голосують. Закон окремо не врегулював цих процесів, тому важлива реакція громадянського суспільства, яке й сформує запит до держави та правоохоронної системи, якщо такі явища суперечать його цінностям. Саме це спонукатиме змінювати законодавство. І, до речі, підштовхуватиме різні політичні сили до пошуку нових підходів та технологій, а отже, до розвитку.
Руслан Макарович, депутат міської ради, Часів Яр:
Узагалі це питання не дуже врегульоване. Фактично призначення на якійсь території військово-цивільної адміністрації віддано на розсуд очільника області. На мій погляд, у законі не вистачає конкретної норми, згідно з якою ВЦА може запроваджуватися тільки, наприклад, у 10-кілометровій зоні вздовж лінії фронту, а не на всій території Донецької та Луганської областей. Такі міста, як Торецьк та Авдіївка, наприклад, містяться близько до лінії фронту, можливо, там треба ще продовжувати діяльність військово-цивільної адміністрації, а не проводити місцеві вибори. Але якщо дивитися стратегічно, то призначення ВЦА «про всяк випадок» — це зло, яке залишає громаду без законних важелів впливу на своє життя, не дає проводити децентралізацію, бо така адміністрація не має повних повноважень. Я зараз кажу виключно про міста, які живуть звичайним, мирним життям: Часів Яр, Бахмут, Костянтинівку, де 2015 року через начебто небезпеку не дозволили провести міські вибори, тому обговорювалася можливість створення ВЦА. Наприклад, у нас у Часовому Ярі була криза влади: не відбувалися сесії, депутатський корпус фактично заблокував роботу місцевого самоврядування, не було більшості від жодної сторони. Хтось із депутатів реально втомився працювати із 2010 року, в інших був конфлікт позицій, що стосувалися відносин міської влади та комбінату вогнетривких виробів, на якому вони працюють. Тому керівництво міста звернулось до обласної влади з метою введення в місті ВЦА. Тоді таке рішення не ухвалили, конфлікт був доволі тривалим і виснажливим. Але законний вихід із кризи існував, хоча й не здавався таким привабливо простим, як створення військово-цивільної адміністрації: Верховна Рада мала повноваження розпустити й призначити позачергові вибори в конкретному органі місцевого самоврядування, який не виконував своєї роботи.
Читайте також: Опір Донбасу. Пряма мова
Ще мене цікавить питання виборів до обласної ради, яка юридично ще досі є, була обрана дев’ять років тому, але фактично її немає з 2014-го. Скажу більше: ради міст та областей, які де-юре існують, — це міна сповільненої дії. Гіпотетично можемо уявити, що міська рада, наприклад, Горлівки збирається на сесію і визнає Україну країною-агресором. Смішно? Так, але виходить, що законно. Тому в мене питання: чому в нас досі не припинили свого існування ради на окупованій території? Зараз обирати обласну раду, може, вже й не актуально: якщо в нас з’явиться новий закон про місцеве самоврядування, буде інший принцип. Тоді на Донеччині та Луганщині треба запроваджувати до кінця реформу децентралізації й виходити на нові норми.
Володимир Весьолкін, голова ВЦА Зайцевого:
У наших селах є вулиці, на яких немає жодного вцілілого будинку. На інших заселені дві хати, десь на вулиці з двадцяти будинків лишилось п’ять, у яких хтось живе. Як ми обиратимемо там депутатів? Із кого? Просто щоб була якась рада, неважливо, що вона буде просто зібранням «поговорити»? Наша ВЦА взагалі нічого не заробляє, бо ми перебуваємо на лінії фронту. Згідно із законом навіть податки з оренди землі не нараховуються. Депутатам там залишиться хіба що голосувати за виділення грошей на захищені статті: зарплату, електроенергію та вісім літрів бензину. Землі нині все одне через аукціон виділяються, але в нас немає грошей навіть на те, щоб провести його. Є варіант, наприклад, увійти до якоїсь ОТГ, але якщо наш населений пункт зі 100% дотацією приєднати до іншого, де теж не дуже з фінансами, то ми їх просто вб’ємо. І, боюся, елементарно не знайдемо людей для роботи у виконкомі без доплати, як у працівників ВЦА. За копійки під кулі навряд чи багато хто зголоситься. Щодо обласної ВЦА, то так, там є великі гроші й сумний досвід одноосібного господарювання. Але тут ще таке питання: зробити вибори — і туди точно зайдуть представники всіх антиукраїнських сил, які протиставлятимуть себе Києву. І все це перетворить область на ідеологічну «Новоросію». Ми ж побачили, як народ голосував…
Читайте також: Повернення Донбасу очима українців
Сергій Винник, заступник голови ВЦА Торецька:
ВЦА, яка призначається для наведення порядку та стабілізації життя в прифронтових населених пунктах, — це правильно. Але ця структура має доволі широкий спектр обмежень: підписання певних договорів інвестиційного характеру, проведення конкурсів, довгострокова оренда, приватизація майна, землі, участь у процесі децентралізації. І ті обмеження мають свій сенс для того, щоб швидко навести лад і передати повноваження новообраним радам. На мій погляд, цей процес у деяких населених пунктах дещо затримався. Нині ми стоїмо осторонь, споглядаючи, як інші створюють ОТГ, втрачаючи можливість довгострокового стратегічного розвитку своєї громади. Тому хотілося б, щоб на наступних чергових виборах у нас була можливість відновити систему самоврядування, щоб таким містам, як Торецьк, надали шанс на дорослішання. Бо тривала відсутність демократичних алгоритмів хоч на міському, хоч на обласному рівнях усе ж таки стримує розвиток, а одноосібна концентрація влади знижує якість управлінських рішень і привчає людей бути споглядачами, а не учасниками процесу. Тій самій громадськості легше буде відстоювати інтереси людей, маючи депутатський корпус, реальні механізми громадських слухань, петицій тощо.
Це очевидні речі, доведені історією людства, однак у нашому випадку треба, звісно, зважувати рівень загроз чи необхідності оперативного реагування в питаннях воєнних дій і демократичного розвитку суспільства. Але якщо вибори відбудуться не позачергово, а у 2020 році, коли ОТГ сформуються згідно з перспективним планом уже апріорі, думаю, створення системи самоврядування за іншими принципами в нас має бути однозначно. Так, я усвідомлюю ризики проходження в міську чи обласну раду відвертих прихильників «русского мира», але вважаю, що втрата демократичних балансирів у наших умовах набагато гірша. Ми бачимо, що до Верховної Ради потрапила певна кількість, м’яко кажучи, не патріотів, це ж не означає, що в країні взагалі не треба проводити вибори. Що ми заслуговуємо, те й маємо. Можливо, ще через п’ять років виростуть інші лідери чи робота з людьми вестиметься на вищому рівні. Але, звісно, на наших територіях повинні ефективно працювати правоохоронні органи, щоб не допускати якихось незаконних, сепаратистських рішень чи дій.