Пріянка Бхардвай – незалежний журналіст і аналітик ризиків з міста-супутника Нью-Делі Гургаона (Індія). Вона аспірант у галузі історії в коледжі Св. Стефана при університеті Делі. Її дослідження протягом семи років пов’язані з Індійським субконтинентом. Статті Пріянки Бхардвай були опубліковані в Asia Sentinel, Opinion Asia, Siliconeer Magazine, Asia Times, Business Times (Singapore) та багатьох інших виданнях. Сфера її інтересів охоплює маргінальні соціальні верстви, жінок, дітей і зміни клімату. Вільно володіючи більше ніж 8 індійськими мовами, Пріянка Бхардвай пише нині книгу про подорожі і свої дослідження Індійського субконтиненту.
– Пані Бхардвай, у свій статті «Pakistan, Myanmar, Bangladesh look at nuclear option» ви торкнулися проблеми ядерного вибору. Але де гарантії, що Бангладеш, як і найближчі сусіди цієї країни Індія і Пакистан, не захоче мати ядерну зброю?
– Не існує жодної певної гаранті, що можливо Бангладеш, як й Індія, не захоче мати ядерної зброї. І це незважаючи на той факт, що Бангладеш підписано Договір про непоширення ядерної зброї (NPT) і Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань (CTBT), що є важливими віхами на шляху до ядерного роззброєння та перебуває під захисними заходами МАГАТЕ та додаткових протоколів. Як члену NPT, Бангладеш може бути дозволено здійснювати ядерну діяльність в мирних цілях.
Дійсним є факт, що ця збідніла країна стоїть перед гострим дефіцитом електроенергії, а це може стати причиною для введення у експлуатацію атомної електростанції потужністю 600-1000 МВт в Роопурі, в окрузі Пабна, до 2015 року. Для цивільної атомної електростанції Бангладеш отримано схвалення від МАГАТЕ, ядерного сторожового пса. А також клопотався про допомогу з боку декількох країн: Росії, Китаю, Південної Кореї і Франції у будівництві і фінансуванні обладнання.
– На відміну від Індії та Пакистану, Бангладеш підписано Договір про непоширення ядерної зброї (NPT), тож влада країни вважає, що має право використовувати ядерну енергію у мирних цілях. Але чи є гарантія, що освоївши ядерні технології, Бангладеш не захоче піти далі? І не буде прагнути до володіння ядерною зброєю, як Північна Корея. Не кажучи вже про М’янму, де править військова хунта.
– Я вже згадувала, що Бангладеш прагне збільшити потужність АЕС для того, щоб покрити свій зростаючий попит. Існує достатньо політичного і суспільного бажання крім влади Бангладеш, аби підтримати цю програму. Однак факт залишається фактом, що оскільки інші країни, такі як Північна Корея та Іран, як повідомлялося, в минулому порушували правила NPT, то це може спонукати Бангладеш в майбутньому відхилитися від мирного ядерного курсу і накопичувати ядерну зброю.
Важливо відзначити, що Бангладеш має серйозні прикордонні суперечки з М’янмою. М’янма також виявляє бажання отримання ядерних технологій (військової чи цивільної) самостійно або за допомогою Північної Кореї і навіть Китаю. Індія, інший сусід Бангладеш, з якою він мав не найкращі відносини, також володіє військовими ядерними технологіями. Сусідство з двома такими країнами, може стати підставою для Бангладеш також реалізовувати свої військові ядерні амбіції.
– Якщо Бангладеш декларує, що прагне використовувати ядерну енергію у мирних цілях, це може призвести до закономірного питання на Заході, чи не піде ця країна у своїх бажаннях далі?
– В минулому було багато випадків, коли країни, котрі підписали NPT і CTBT, використовували свої цивільні ядерні технології і паливо від їх переробки для ядерної зброї. Ситуація в Південній Азії і Південно-Східній Азії стала дуже складною. Також було багато випадків, коли стало відомо, що прихильники джихаду мають свої бази в Бангладеш. Ця країна не мала в минулому сильних урядів і політичне суперництво час від часу загострюється.
Крім того, Китай також проявляє інтерес до Бангладеш і Індійського океану, щоб відновити свій вплив і мати свої важливі бази. Найближчим часом альянс між Китаєм і Бангладеш може об’єднати їх у військових ядерних питаннях. Але припускати, що ядерна енергія буде використовуватися лише у мирних цілях, це очікувати занадто багато. Таким чином, з’являється вагома причина у Заходу турбуватися з цього приводу, адже ситуація може вийти з під контролю.
– Існує інформація, що М’янма будує секретний ядерний реактор та засоби для отримання плутонію за північнокорейської допомоги, маючи на меті протягом п’яти років отримати свою першу ядерну бомбу. Якщо ця інформація правдива, то незабаром Бангладеш матиме двох найближчих сусідів, котрі володіють ядерною зброєю. Чи погодяться бангладешці з подібним сценарієм?
– Звичайно, що М’янма з її передбачуваним арсеналом ядерної зброї буде реальною загрозою для Бангладеш. Адже, на відміну від Ірану, М’янма ніколи не стикалася зі схожою протидією з боку Сполучених Штатів, і її зусилля мати таку зброю означають, що Бангладеш має здатність наслідувати цей приклад.
– В нещодавньому повідомленні Radio Free Asia та іммігрантських м`янмських засобів масової інформації, старші військові офіцери М’янми здійснили в кінці минулого року таємний візит до Північної Кореї. Під час якого було укладено угоду з розширення співробітництва для модернізації військових об’єктів М’янми, включаючи будівництво підземних об’єктів. Таким чином, ми можемо говорити про північнокорейський ядерний і ракетний експорт?
– Мали місце неодноразові повідомлення щодо можливих військових стосунків між Північною Кореєю і М’янмою в ядерному питанні. Розслідування проводились, щоб дослідити можливі ядерні поставки до інших держав, котрі не володіють ядерною зброєю та ядерні випробування, котрі проводив Пхеньян. Може бути, що М’янма прагнутиме отримати звичайну зброю, реактивні снаряди чи їх компоненти взамін своєї уранової руди, і не обов’язково взамін отримуватиме ядерну зброю з Північної Кореї.
Хоча все можливо і ми не можемо зробити остаточні висновки, але залишаються всі причини для занепокоєння. Слабка Північна Корея намагалася отримувати доходи від експорту зброї і ядерних випробувань, котрі могли стати своєрідною рекламою ядерного потенціалу цієї держави-ізгоя.
– Отримання ядерної зброї ставить під загрозу безпеку і благополуччя найближчих сусідів М’янми?
– Військова хунта в М’янмі, позбавлена будь-яких політичних демократичних настроїв, завжди викликала занепокоєння, не зважаючи на певні намагання до її демократизації на різних рівнях.
Мали місце серйозні прикордонні суперечки між Бангладеш і М’янмою. Фактом є випадки порушення державного кордону Бангладеш, в зв’язку з чим політична влада проводила жорстку лінію. В цьому контексті майбутнє залишається невизначеним, а враховуючи тертя між М’янмою і Бангладеш може існувати ймовірність того, що ядерні потужності можуть бути використані і в військових цілях.
– Якщо Бангладеш і М’янма матимуть ядерну зброю, то чи не буде Японія наслідувати їхній приклад?
В Азії вже є дві ядерні держави – Китай та Індія. М’янма також за повідомленнями має свої ядерні амбіції. Бангладеш йде по шляху побудови цивільних атомних електростанцій. Якщо ж в без’ядерній зоні в Південно-Східній Азії відбудеться ядерне поширення, то Японія не може бути впевненою у свій безпеці без оволодіння будь-якою ядерною зброєю. І це може бути природнім процесом, що Японія у такій ситуацій піде слідом за іншими ядерними державами.
– Тобто, Японія не відмовиться від ядерної зброї, коли її матимуть Індія, Пакистан, М’янма і Бангладеш?
– За своєї структури ядерної енергетики Японія здатна у будь-який момент представити свою ядерну зброю. Немає жодних сумнівів, що вона де-факто є ядерною державою. Хоча досі вона утримувалася від цього, але політика не використання як зброї її ядерних технологій може бути переглянутою у зв’язку з передбачуваними загрозами, особливо від таких держав-ізгоїв, як Північна Корея.
– В такому разі ланцюгова реакція може поширюватися на Таїланд і Малайзію. Подібний розвиток подій може мати серйозні наслідки для всієї Азії, зокрема для Південно-Східної Азії?
– На сьогодні геополітична шахівниця Південно-Східної Азії є дуже нестійкою. Багато країн в регіоні Південно-Східної Азії не структуровано демократично і продовжують залишатися схильними до розколу та нестабільними політично. Бангладеш має слабкий державний устій, М’янма залишається під владою військової хунти, в Таїланді було змішане правління. Вони можуть стати нерестилищами держав-ізгоїв і в такому випадку ресурси можуть бути направлені для неправильного використання.
Це потребує серйозного переосмислення на міжнародному рівні, щоб всіма можливими способами змусити ці країни до реального роззброєння. Міжнародне співтовариство має виступити з жорсткими, реальними, спільними і прийнятними критеріями для безпечного атомного використання та застосування невійськових технологій, щоб зробити наш світ безпечним і придатним для життя.