Проте, існує мало шансів, що відмова спілкуватися з боку західних політиків якось вплине на розвиток подій в Україні. Ми маємо справу з повністю аутичним режимом. А шкода. Відпустили б Тимошенко лікуватися до Німеччини, і цілий німецький уряд сидів би на трибунах чемпіонату»…Так пояснив західний дипломат узгоджену реакцію провідних європейських столиць на відмову відвідати Україну з нагоди Євро-2012. Практично всі керівники держав та урядів країн-учасниць не побажали бути присутніми на матчах, у яких грали власні національні збірні. Досьогодні спільного рішення дотримуються всі. Чи й на фінальний матч ніхто не приїде? Цілковитої упевненості немає. 1 липня європейським лідерам країн-фіналістів не просто буде відмовити своїм командам у підтримці.
Що б там не було, політичний бойкот України, що відбувся в перші тижні міжнародних змагань став рішенням, яке не задовольнило нікого. Стратегія порожнього стільця надто нагадує ставлення до президента Леоніда Кучми, починаючи з 2000 року. Вибір – за браком кращого. Як зазначив уже цитований дипломат, режим справляє враження «аутичного». В тому й проблема. Аутизм є однією з найбільших загадок, яку не в змозі розгадати сучасна медицина. Це — добровільна й герметична закритість до зовнішнього світу, розрив усіх соціальних та інших контактів. Аутисти живуть наодинці з собою, для себе, зосереджені на собі, на власному внутрішньому світі, перебуваючи в полоні примарних насолод та смутків.
Читайте також: Янукович йде слідами Кучми
Звідки з’являється подібна поведінка? Внаслідок дитячого травматизму? Через генетичні проблеми? Наука не знайшла відповіді. Вона навчилася лише описувати симптоми та констатувати власну неспроможінсть зарадити справі.
Політичні режими — трохи як люди. Вони народжуються, розвиваються та вмирають. І часом — замикаються, демонструючи очевидну паталогію. Отже, європейські лідери визнали за краще не зустрічатися з українським керівництвом, яке не прагне діалогу. На жаль, це не лікує хворобу української влади, що видається невигойною. Можна сказати й більше: бойкот радше захищає західних керівників, ніж заохочує зміни в Україні. Відмова приїхати на матчі дозволила Ангелі Меркель, Франсуа Олланду та іншим не фотографуватися з Віктором Януковичем, чого нині ніхто особливо не прагне. Але ніхто з цих лідерів насправді не вірить, що цей бойкот розбудить в українського керманича бажання вести переговори, – що є стандартом політичної практики в Європі.
Читайте також: Янукович – від багатовекторності до самотності
Аби спонукати до змін країни зовнішнього світу, Європейський Союз здатний вдаватися до інших засобів. Він може заборонити в’їздні візи конкретним особам, як це зроблено щодо Білорусі. Він також може заморозити банківські рахунки або проголосити економічні санкції, зупинивши певні комерційні проекти. Про все це ще не йдеться стосовно України. Такі санкції видавалися б диспропорційними. Тим більше, в минулому вони не виявили себе аж такими ефективними.
Сьогодні європейські лідери щодо України більше вичікують та придивляються.
Читайте також: Українська влада неадекватно реагує на тиск ЄС
«Нема такої проблеми, яка б не розв’язалася за браком рішення», – люблять говорити західні дипломати. Опинившись перед запитанням, на яке поки що немає відповіді, західна дипломатія зосередить зусилля на чомусь іншому. Дякувати Богові, викликів у сучасному світі не бракує. Українська ж тематика між часом залишиться десь у чернетках, на другому плані. Аж раптом все саме роз’ясниться?
Європейський Союз має повно часу, щоб чекати на Україну. Натомість в українців є багато причин поквапитися.