ПОРОЖНІЙ СОВОК
З десяти мажоритарників від Криму в нинішньому складі парламенту дев’ять представляють Партію регіонів і лише один, Лев Миримський, – проросійську партію «Союз», щоправда, він також входить у фракцію регіоналів у Верховній Раді. Однак у відсотковому значенні ПР хоча й виграла, зрозуміло, останні вибори в автономії, але зі скромними 52,34% порівняно із 60,98% 2007 року та 78,24% за Януковича на президентських виборах-2010. Більшість населення просто апатично ігнорує політичні процеси, не довіряючи нікому. Вони живуть абсолютно в паралельних реальностях з владою, розчарувавшись у нинішньому президенті та й політиці загалом.
Подібна ситуація була ще зовсім недавно характерною для всіх без винятку південно-східних регіонів, однак події на Євромайдані надали Партії регіонів благодатне поле для мобілізації відпалого електорату відродженням запліснявілих кліше про «коричневу чуму», «бендер», «американську загрозу» тощо. У Криму це все пропагувати навіть легше, аніж на тому ж Донбасі, адже саме ця область, мабуть, найбільш відстала та українофобська в країні. Сьогодні півострів є заповідником не просто антиукраїнських сил, а й рудиметарно-радянського, себто російського, ментального коду, який дотепер визначає мислення та спосіб життя більшості тамтешнього населення, стримуючи економічний і політичний розвиток краю. Такою собі електоральною «чорною дірою».
Переважна більшість нинішнього населення Криму потрапила сюди в результаті цілеспрямованого переселення селян з глухих російських провінцій на місце депортованих кримських татар або як відставні військовики та міліціонери, яким як найвищу нагороду надавали право жити тут. І мешкають вони тут не більш як 30–40 років, що формує своєрідне, не господарське, переселенсько-кочове ставлення до власного краю. У результаті саме тут, фактично на порожньому, звільненому від автохтонного населення та його традицій місці, радянській владі вдалося вивести ту саму сумнозвісну «нову радянську спільноту людей». Усі 20 років після усунення небезпеки приєднання Криму до Росії 1994 року офіційний Київ не займається розвитком цього регіону, віддавши його на відкуп спайці місцевої колишньої партноменклатури, яка, на відміну від інших регіонів, навіть не особливо перефарбовувалася, з вижилим у кривавій бандитській війні 1990-х кримінальним кланом «Сейлем». За інформацією з відкритих джерел, він своєю чергою є партнером нинішнього президента і вже його клану. На користь цього свідчить особисте прохання Януковича 2006 року звільнити з-під арешту одного з лідерів «Сейлема», нинішнього депутата Верховної Ради АР Крим Олександра «Мелі» Мельника.
Фактично єдиною ситуативно проукраїнською силою на півострові є кримські татари, які вбачають в Українській державі та її євроінтеграції єдину гарантію свого самозбереження та виживання в різко ворожому до них проросійському оточенні. Воно, до того ж, вбачає боротьбу за свої права не так у збереженні своїх прав, як у намаганнях обмежити права інших. Саме тому останні роки влада у Києві робить активні кроки в сенсі розколу єдиного політичного руху кримських автохтонів – так званого Меджлісу кримськотатарського народу: видавлює їхніх представників з Ради кримськотатарського народу при президенті, відкрито співпрацює з маргінальними організаціями на кшталт проросійської «Міллі Фірка» чи відвертими салафітами-фундаменталістами з організації «СЄБАТ», які відвідували Антимайдан, щоб створити ілюзію того, що не всі кримські татари підтримують Євромайдан, не фінансує всі програми, в яких бере участь Меджліс, наприклад, побудова житла для репатріантів тощо.
У БАГДАДІ ВСЕ НЕСПОКІЙНО
З самого початку нинішніх протестів у листопаді минулого року Крим спочатку приємно здивував – так, у Сімферополі постійно відбувалися велелюдні акції на підтримку євроінтеграції чисельністю в півтисячі й більше осіб. Для регіону, де досі купа населення вважає, що «Хрущов сволота, бо хохлам Крим віддав», це насправді прорив. Він передусім пов’язаний зі зростанням нового покоління кримчан, які виросли в незалежній Україні, хай і в недолуго-кримській версії, однак столицею та мірилом для яких є вже Київ, а не Москва. Найбільш цікаво, що кістяком цих акцій виступали навіть не кримські татари, а студентство та дрібні підприємці – тобто саме ті прошарки, які відчувають найбільше утисків від влади Януковича. Щоправда, до Нового року акції потихеньку згасли.
До певного моменту влада півострова майже не заважала мітингувальникам, адже, здається, просто не сприймала їх всерйоз. Так, звичайно, провела кілька мітингів напівбожевільних бабусь з георгіївськими стрічками, без проблем відправляла на Антимайдан по два–три потяги і десятки автобусів за раз. Однак тоді, до кінця грудня, переважна більшість цих людей їхали просто заробити обіцяні 200–400 гривень на день, які для кримських реалій є чималими грішми. Їхали за власним бажанням, без особливих рознарядок і примусів, і так само без особливого ідеологічного підтексту.
Нинішнє «президентське око» Анатолій Могильов, поставлений в автономію після смерті його попередника Василя Джарти, якого, до речі, дуже поважають тут за «жорстку руку» та намагання домовитися з усіма, подейкують, передусім зайнятий легалізацією капіталів «Сім’ї» та підготовкою бази для політичного зростання «Саші-стоматолога» – сина нинішнього президента, який активно намагається влізти в число важковаговиків української політики. Паралельно на всі найбільш ласі місця, як і в усій країні, призначають вихідців з Донецької області. Тому акції не чисельного креативного класу в центрі й так нетипового в електоральному сенсі Сімферополя не надто турбували владу, яка, до того ж, тоді намагалася вдавати свою демократичність. Своєю чергою татари також брали достатньо помірну участь в акціях, радше висловлюючи словесну підтримку, тимчасом як охочі особисто підтримати Євромайдан від їхнього народу їхали передусім до столиці.
Це в принципі й не дивно, адже новий очільник Меджлісу Рефат Чубаров, на відміну від яструбино-незламної позиції попереднього голови Мустафи Джемільова, намагається зняти конфронтацію між його організацією та владою. Тому до певного моменту Меджліс не хотів загострювати ситуацію в Криму, де й так є дуже багато спраглих підкинути хмизу в багаття міжконфесійної та національної ворожнечі, особливо серед так званих «казачих» організацій, які фінансує Росія, але не гребують заробляти гроші рейдерством і відвертим криміналом.
Читайте також: Рефат Чубаров: «Влада імітує діалог із татарами»
За перші тижні нового року більш як 70% кримських правоохоронців було відправлено до Києва – влада наполегливо готувалася до наступу на Майдан, тому силовиків везли передусім з «лояльних» областей, де не очікувалося якихось протестів і де ці силовики цілком готові були розганяти «майданутих». А з початком ескалації конфлікту в середині січня спершу в Києві, а потім й у регіонах почала змінюватися й громадсько-політична ситуація в Криму.
Особливо ж коли пішов процес захоплень протестувальниками будівель державних адміністрацій і створень Народних рад. Регіонали завели звичну платівку – про небезпеку із Заходу, галичанських бойовиків і тому подібне ідеологічне сміття, яке, на жаль, й досі знаходить відгук у головах навіть тих кримчан, які не задоволені хазяйнуванням регіоналів тут. Особливо в цьому сенсі відзначився як завжди одіозний Севастополь, де його очільник Володимир Яцуба навіть почав набирати «народні дружини» для захисту міста від «бандерівців», не кажучи вже про систематичне відправлення «тітушок» і масовок на провладні мітинги. Кримські можновладці заговорили про сепаратизм, відокремлення від України та навіть створення «Малоросії» в разі перемоги «державного перевороту». Тобто ПР використовує всі брудні прийоми для мобілізації свого електорату в регіоні, де немає й натяку на якісь протестні настрої.
Нарешті вустами свого керівника Чубарова Меджліс остаточно спалив усі мости й висловив повну підтримку Євромайдану, висунувши вимогу припинити репресії та перезапустити владу. Особливу істерику місцевих можновладців викликала заява татар про те, що вони збираються 28 січня провести мітинг на підтримку протестувальників у всій країні. Анатолій Могильов навіть особисто зателефонував Чубарову й спитав, чи збираються татари штурмувати ОДА, на що отримав відповідь про суто мирний характер усіх запланованих акцій.
Мітинг «Крим проти диктатури» й справді відбувся цілком мирно, не зважаючи на істерику регіоналів і проросійських організацій, які вирішили «захищати адміністративні будівлі». Щоправда, Меджліс і місцевий Євромайдан перенесли його до представництва президента задля уникнення зіткнень, оскільки влада Криму терміново захотіла проводити свій мітинг на першопочатковому місці. Проросійські організації, поза тим уже почали цілу антитатарську кампанію «під шумок» подій у країні.
Загалом можна констатувати, що наразі Крим, на жаль, майже не підтримує Євромайдану, натомість знову стає легкою здобиччю маніпуляторів з ПР. Однак чинник кримських татар не дає змоги владі мати тут одностайну підтримку. Відповідно в разі спроб влади закручувати гайки вона може наштовхнутися на дуже жорсткий опір цієї національної меншини за підтримки нехай і не чисельного місцевого креативного класу.