Павло Подобєд голова правління благодійного фонду «Героїка»

Чому євреї воювали в армії УНР

Історія
19 Квітня 2012, 13:46

З перших днів Української революції  значна частина єврейства, що проживала в межах колишньої “смуги осілості” (остаточно ліквідованої Тимчасовим урядом весною 1917-го),  підтримала визвольну боротьбу українців за автономію, а згодом і незалежність, вбачаючи у самостійній Україні  можливість для відмежування від дореволюційної російської політики антисемітизму. Єврейські організації Києва, Одеси, Катеринослава, Харкова та інших міст України визнали Центральну Раду єдиною законною владою на території 9-ти українських губерній. Всеукраїнський з'їзд рабинів, що відбувся в Одесі у 1918 році, ухвалив рішення про накладання "херему" (прокляття) на тих євреїв, які будуть підтримувати “ворогів Української Народної Республіки”.

Згода між українцями та євреями значно посилювала позиції українських самостійників у внутрішньому та зовнішньому плані. Відтак, будь-яка російська влада (більшовицька чи білогвардійська) була зацікавлена у тому, щоб перетягнути євреїв на свій бік у війні проти українців. З метою реалізації цього задуму росіяни (незважаючи на колір) запустили потужну пропаганстську машину, яка працювала над конструюванням ідеологічного образу «хохла-погромника».

Як білим так і червоним було надзвичайно зручно змальовувати політичну боротьбу українців за власну державність як “суцільний погром”, “бешкет” та “пекло анархії”. Образ регулярної армії УНР, як зграї антисемітів-погромників, підносив будь-яку російську окупацію у ранг «порятунку людства» від “бандитів-українців”. Не зважаючи на те, що Червона і Добровольча армії приймали активну участь у єврейських погромах на території Україні,росіянам надзвичайно ефектно вдалось «перевести стрілки» саме на українців.

Євреї-гайдамаки

Втім, найкращим способом подалання цих стереотипів слугують факти участі євреїв в українському визвольній боротьбі в лавах Армії УНР.  Козаки та старшини неукраїнського походження не були винятковим явищем в петлюрівському війську. Однак їх імена спеціально не афішували і не піднімали на щит, як елемент політичної боротьби. Цьому є просте пояснення. Буремний 1917 рік хоча і приніс в Україну подвійну революцію: національну та соціальну, проте саме цього року народилось політичне українство. На позначення зросійщених українців і представників інших національностей, які стали на службу новій державі у березні 1917 року, виник спеціальний термін «мартовські українці».

Переглядаючи архівні документи УНР та часописи періоду українсько-більшовицької війни, часом можна натрапити на списки мобілізованих козаків, або загиблих бійців, серед яких часто фігурують євреї. Наприклад, у фронтовій газеті «Український козак» після запеклих боїв Армії УНР з більшовиками за залізничну станцію Вапнярка у 1919 році були опубліковані списки загиблих вояків 7-го Синього полку, поміж яких можна натрапити на козака Шмуля Цібельмана з с. Мукша на Поділлі.

Родом з Поділля був ще один єврей-вояк Армії УНР, який здобув широку популярність у петлюрівському війську — легендарний сотник Семен Самуїлович Якерсон. Він походив з юдейської родини вінницьких міщан. Військову освіту здобував в Одесі, де мешкало чимало його одноплемінників. У 1917 році двадцятилітній Якерсон закінчив артилерійське училище, отримав ранг прапорщика, добровільно вступив до Одеської гайдамацької бригади військ Центральної Ради. Був учасником боїв з більшовиками на вулицях Одеси. 

У період гетьманату Павла Скоропадського Якерсон служив в управлінні Уманського повітового військового начальника. Під час повстання проти Його Ясновельможності, як і багато інших українських старшин, підтримав республіканців. Вступив до 1-го дієвого полку ім. Володимира Винниченка військ Директорії. 23 січня 1919 року був поранений у бою під поліським містечком Дубровицею, після лікування повернувся до свого полку, з рештками якого 24 травня 1919 р. влився до 8-го Чорноморського полку 3-ї (згодом – Залізної) дивізії Дієвої армії УНР.18 липня 1919-го приймав участь у запеклих боях за місто Комаргород, де одержав поранення. Не зважаючи на це, не покинув українського війська і  невдовзі повернувся на фронт. Служив у Корпусі кордонної охорони УНР. Під час спільного українсько-польського наступу на Київ у 1920 році воював у 6-му запасному гарматному курені 1-ї Кулементної дивізії Армії УНР.

Після поразки українців у боротьбі за незалежність разом з Армією УНР опинився в інтернуванні на території Польщі, де й мешкав у міжвоєнний період. На еміграції тримався українського політичного табору. Остання згадка про українського артилериста Якерсона – це успішне завершення ним у 1927 році  гідротехнічного відділу Української господарської академії в Подєбрадах.

Український поет Леонід Полтава присвятив сотнику Якерсону цілу поему. В епіграф поет помістив такі слова: «Про жида С.Якерсона — сотника Армії УНР. Написана під враженням розповіді в Нью-Йорку поета і есеїста Євгена Маланюка — старшини армії УНР».

Яв чи сон? —

Якерсон!..

Якерсон — Наполеон…

Хто ж то буде утікати

В теплі хати, у халати,

У жилети, у щиблети,

В славу давньої пори —

В шабісові вечори?

Може й буде… може й сон… —

Та не Сьома Якерсон.

 

Після поразки України у перших Визвольних змаганнях і настанням періоду зведення більшовиками рахунків зі своїми політичними суперниками чимало євреїв, які не сприйняли комуністичної ідеї, потрапили під каток радянських каральних органів. Часто репресії над євреями здійснювали їхні одноплемінники. Серед тих, хто на собі відчув дію червоної репресивної машини були старшини Армії УНР Віталій Абрамович, Ісаак Годін, Іуда Горовенко, Павло Гольдман, Іпполит Гофман, Єфим Гольдман-Соколов, Лев Апте і багато інших.

Лихварські гроші на українське військо

Часто можна почути, що корені антисемітизму криються у площині  господарській та соціальній. Євреї займались лихварством, володіли великими фінансовими капіталами, що, мовляв, і спричиняло напругу з українськими селянами та міщанами. Однак в історії української визвольної боротьби 1917-1921 років є чимало прикладів, коли євреї підтримували молоду українську армію фінансово. Наприклад, 9 квітня 1919 року Здолбунівська єврейська громадська рада розглянула питання про фінансову підртимку Армії УНР. У той час остання перебувала в надзвичайно драматичному стані: весь час з боями проти більшовиків відступала на захід. Військо відчувало гостру нестачу зброї, набоїв, амуніції, медикаментів, продовольства тощо. Намагаючись підтримати петлюрівців, євреї Здолбунова провели термінову збірку коштів. За один день було зібрано 20 000 карбованців, які передали Здолбунівському комендантові на користь війська УНР. Безумовно, ця епізодична допомога суттєво не покращила матеріального становища Армії УНР, однак звсвідчила про приязні відносини між українцями та євреями на Волині. Еліти двох народів усвідомлювали необхідність співпраці між собою в умовах буремних подій в Україні у 1917-1921 роках.  

Звичайно, євреї України не були однорідним середовищем. Представники цього народу були як серед українського, так і серед більшовицького та білогвардійського політичних таборів. Однак у період, коли світові єврейські провідні кола шукали шляхів для реалізації ідеї створення Ізраїльської держави, українцям на коротку мить вдалося вибороти свою незалежність. І це відбулося не без участі окремих представників цього народу, що проживали в Україні.