Британський економіст: У країнах, що розвиваються, успіхи та переваги децентралізаційних політик сумнівні

5 Червня 2015, 18:00

До ентузіазму міжнародних організацій стосовно децентралізації влади та важливості цього процесу в державах на кшталт України треба підходити обережно. Про в «Українському тижні» пише Дункан Ляйхт, британський економіст, який від 1993 року в Росії, а від 2000-го року в Україні консультував із питань місцевого самоврядування та регіонального розвитку.

«Децентралізація, якщо говорити про якісне управління, – це одна з тих піддатливих концепцій, які дуже люблять ЄС, Світовий банк та інші міжнародні структури, і вона поєднує в собі різні відтінки значення з чітко нормативним змістом», – вважає він.

«Щодо сьогоднішньої України цілком можна стверджувати: хоч її класифікують як країну середнього доходу, вона має більше спільного з відсталішими державами, коли йдеться про якість її фізичної та інституційної інфраструктури на регіональному й субрегіональному рівнях», – зауважує британський економіст.

А в країнах, що розвиваються, за його словами, успіхи та переваги децентралізаційних політик у найкращому разі сумнівні.

«Наприклад, у Державній стратегії регіонального розвитку до 2020 року йдеться про те, що в середньому 39% інфраструктури забезпечення прісною водою для вжитку в домашніх умовах по всіх регіонах України у вкрай поганому стані. Подекуди відповідна цифра перевищує 60%. У 8 із 24 областей понад третина міських домогосподарств не має гарантованого регулярного водопостачання, а в сільській місцевості ситуація значно гірша: для майже 90% сільських громад щонайменше п’яти регіонів єдиним джерелом прісної води є криниці. У містах вода із трубопроводів рідко відповідає стандартам якості питної, а мешканці міст звичні купувати останню в магазинах. 37% стічних вод чи каналізаційних мереж в Україні в такому самому катастрофічному стані і є серйозною загрозою для здоров’я громадян (за офіційними державними даними 2014 року)», – пише Ляйхт.

Тим часом, на його думку, якість міського житла в країні, велика частина якого була побудована в радянський період, дуже низька.

«Проблема виникла здебільшого через стрімку приватизацію комунального житла в 1990-х, коли квартири передавали у власність мешканцям одним розчерком пера, а самі будівлі тим часом залишалися на балансі міських адміністрацій із їхніми мізерними ресурсами», – вважає ескперт.

Повний текст матеріалу «Не те вирішення не тієї проблеми» читайте у черговому номері журналу «Український тиждень».