Адміністрація США, уряди кількох держав Євросоюзу і ОБСЄ назвали парламентські вибори кроком назад для української демократії, а держсекретар США Гілларі Клінтон закликала Київ «негайно покласти край» «вибірковому переслідуванню і арештам політичних опонентів». Проігнорувавши попередні застороги з Вашингтона і Брюсселя, уряд регіоналів натомість може спробувати посилити президентську владу і наблизити Україну до російської та білоруської політичних моделей.
Ще недавно жевріли сподівання, що ці парламентські вибори (якщо їх буде проведено відповідно до західних стандартів) відкриють нову сторінку у відносинах Києва з Європою і США, нададуть нового імпульсу Угоді про асоціацію з ЄС, допоможуть підписати Договір про розширення вільної торгівлі з Євросоюзом, збільшити перспективи отримання фінансових ресурсів від МВФ і налагодити відносини з Вашингтоном. На жаль, Україна втрапила в геополітичну пастку між власними політичними прорахунками, внутрішніми проблемами ЄС і втратою стратегічного інтересу з боку Америки. З відстороненням Заходу і втратою міжнародної репутації в Києва залишається ще менше засобів для боротьби з неоімперськими амбіціями Росії.
У той час як Україна сповзає до квазіавторитаризму, переобрання Барака Обами на другий термін означає, що Київ відсунуть на задній план міжнародної політики США. За останні чотири роки Україна випала з другого ярусу зовнішньополітичних пріоритетів Вашингтона у сферу третьорядних, нетермінових зовнішніх питань. Частково це можна пояснити відходом України від демократії, а частково – наслідком надання східноєвропейським проблемам загалом і проблемам пострадянського простору зокрема нижчого геополітичного статусу порівняно з питаннями політики на Близькому Сході або в Південно-Східній Азії.
Побічним результатом проголошеного адміністрацією Обами на початку 2009 року «перезавантаження» відносин із Москвою стало згортання, якщо не повна відмова від кампанії щодо розширення НАТО та гарантування безпеки колишнім радянським окраїнам у межах західних структур. А у свою чергу, внаслідок цього центрально- і східноєвропейські країни вздовж кордонів Росії залишилися незахищеними і вразливими до тиску Москви та її інтеграційних маневрів. Якщо президентство Мітта Ромні могло б змусити Росію переглянути свої регіональні амбіції і авторитарну внутрішню політику, то м’якша позиція Обами, вочевидь, зберігатиметься і протягом другого його президентства.
Україна, Білорусь, Молдова і Грузія, на жаль, не становлять жодного пріоритетного інтересу для нинішньої американської адміністрації ні з боку демократичного розвитку, ні національного суверенітету чи стратегічного розташування. Натомість увага зосереджена на налагодженні ефективних відносин із Росією в таких сферах, як контроль над озброєннями, нерозповсюдження ядерної зброї і боротьба з тероризмом, навіть якщо доведеться знехтувати новими чи потенційними союзниками.
Хартія про стратегічне партнерство між Україною і США, підписана в грудні 2008 року, наприкінці президентства Джорджа Буша-молодшого, мала за мету структурувати і наповнити конкретним змістом відносини з Києвом. Проте за президентства Обами Білий дім не розширював цього партнерства, позаяк стимулів для цього не було з обох сторін. Хартія виходила з припущення, що Київ зміцнюватиме демократію і верховенство права семимильними кроками, успішно готуючи країну до майбутнього вступу в Альянс згідно з фінальною декларацією, зробленою під час Бухарестського саміту НАТО в квітні 2008-го.
Проте схоже, що «спільні цінності й інтереси», закладені в партнерстві, щезають, як роса на сонці, а Україна і США продовжують віддалятися одна від другої. До переліку «цінностей» України не ввійшла розбудова демократії, а її стратегічні інтереси відійшли від євроатлантичного маршруту. Для США чи будь-якої іншої держави важко захищати суверенітет України, якщо уряд сам добровільно піддається тиску з боку Росії внаслідок свого відчуження від Заходу.
Відколи 2010 року до влади в Україні прийшла адміністрація Януковича, відбулося кілька зустрічей україно-американської комісії Стратегічного партнерства і було створено три нові групи для роботи над розвитком мирної ядерної енергетики, політичного діалогу і верховенства права, а також науки й техніки. І хоча було проведено кілька зустрічей на високому рівні, сумніви щодо перспектив продовження програми партнерства і її якогось тривалого впливу лише зростають.
Попри такий регрес, не все втрачено.Якщо українська влада серйозно налаштована зберігати суверенітет країни і свободу вибору міжнародних зобов’язань, то їй потрібно більше працювати над розвитком цієї програми. У нещодавньому звіті, підготовленому вашингтонською Фундацією «Україна – США», провідні американські політичні експерти запропонували низку конструктивних ініціатив для Києва. Наприклад, Україна може ефективніше використовувати технічну допомогу США для проведення реформи оборонної сфери. Вона також може поліпшити бізнес-клімат, щоби привабити американські інвестиції, зокрема у ключових секторах економіки, таких як: індустрія високих технологій, авіабудування, вуглеводнева і ядерна енергетика, енергоефективність, альтернативні джерела енергії та сільське господарство.
Між обома партнерами можливим також є укладення цілої низки економічних угод, як-от про розширення асортименту українського експорту на ринок США, мінімізацію торговельних бар’єрів і подальшу лібералізацію двостороннього торговельного режиму шляхом укладення україно-американської угоди про вільну торгівлю. Вашингтон також може розширити технічну допомогу Києву для залучення іноземних інвестицій у розробку газових родовищ, зменшивши у такий спосіб залежність України від імпортної енергії, за яку треба платити політичну ціну.
Уряд США також може докласти більших зусиль для розвитку діалогу між Україною і НАТО. Алепісля українських виборів Вашингтону буде значно складніше вирішити, чи варто наполягати на достроковому підписанні та ратифікації Євросоюзом Угоди про асоціацію і створення зони вільної торгівлі. Білому дому доведеться ретельно консультуватися з Брюсселем, щоб діяти узгоджено з європейськими партнерами.
Контексти НАТО
Схвалене Адміністрацією Януковича рішення про «позаблоковий статус» означає, що українська влада більше не хоче вступати до Північноатлантичного альянсу чи розглядати питання про тіснішу інтеграцію в НАТО. Хоча логічним обґрунтуванням такого нейтралітету можна вважати бажання покращити відносини з Росією, Москва, яка виступає проти НАТО, вбачає в ньому ознаку слабкості Києва. Віддалення України також зменшує можливості Вашингтона надавати їй політичну підтримку для інтеграції в ЄС. За час перебування при владі Януковича і Партії регіонів не відбулося жодної зустрічі на високому рівні в рамках Україна – НАТО, приуроченої до будь-якого з останніх трьох самітів НАТО. Така ситуація свідчить про відсутність як порядку денного, так і політичної волі. Це також може бути ознакою того, що Київ піддається тиску Москви і дистанціюється і від Альянсу, і від Вашингтона.
Якщо український уряд хоче зберігати суверенітет України і не підпасти під остаточний вплив Кремля, йому потрібно перезавантажити відносини з НАТО. Саме по собі проголошення позаблокового статусу не має перешкоджати суті відносин Україна – НАТО. І справді, Київ може тісніше співпрацювати з представниками другої адміністрації президента Обами, щоб посилити взаємодію з Альянсом, зокрема через залучення до місій і операцій НАТО.
Навіть і без вступу до НАТО активна участь в операціях Альянсу є для України формою самозахисту. Вона посилює здатність до військово-політичної взаємодії з Заходом і забезпечує Україні захист від небажаного тиску зі Сходу. Участь у завершальних етапах місії в Афганістані – це одна з небагатьох можливостей для країни покращити свою міжнародну репутацію і покращити відносини з Вашингтоном.
Київ також може активніше долучатися до обговорення проблем регіональної безпеки і чітко формулювати позиції України з таких питань, як контроль над звичайними озброєннями, європейська система протиракетної оборони, кібербезпека і територіальна цілісність Молдови. Перспективи країни значно покращило б перенесення уваги у внутрішній політиці на реформу безпеки і оборони відповідно до стандартів НАТО. Зі свого боку адміністрація США має бути не пасивною, а намагатися підтримувати контакт із Києвом.Вона може пропонувати Україні поради, як найкраще зміцнити практичну співпрацю з НАТО, а також надавати технічну допомогу у втіленні реформ.
Можливості ОБСЄ
У 2013 році буде ще одна подія, яка дасть Києву нагоду проявити себе і стане випробуванням на його відданість західним ідеалам і інтересам. Головування України в ОБСЄ може або зміцнити позиції країни на Заході, або ж показати, що її уряд скочується до авторитарного табору, який очолює Російська Федерація.
Головний ризик для головування в ОБСЄ – це збільшення доказів на користь того, що українська демократія розмивається і вже не відповідає стандартам, яких дотримується демократичний блок ОБСЄ. Щоб розвіяти такі підозри, Києву потрібно проводити політику людського виміру, прийняту ОБСЄ, куди входить і підтримка демократії. Зокрема, це означає згоду на контроль з боку місії Бюро демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) у Варшаві – головного спостерігача за розвитком демократії і прав людини на території держав – членів ОБСЄ. За останні роки БДІПЛ зазнає різкої критики з боку Москви за викриття порушень виборчого процесу в Росії та на інших пострадянських територіях.
Як голова ОБСЄ Україна має також долучитися до ініціатив з контролю за озброєннями і непоширення ядерних озброєнь. Так вона може покращити свою репутацію країни, яка добровільно відмовилася від ядерної зброї і високозбагаченого урану задля швидшого зміцнення довіри і безпеки в Європі й Азії. Найменше, що Україні може дати головування в ОБСЄ, – це увага засобів масової інформації. Інакше подальше віддалення від Заходу просто штовхне країну в бік Москви. А історія свідчить, що Москва дуже неохоче відпускає тих союзників, які принаймні одного разу потрапили в її «братні» ведмежі обійми.