«Після періоду довгих суперечок, – наголосив Векослав Беванда, – нарешті ми маємо можливість рухатися вперед, для розвитку нашої економіки та соціального розвитку. Звісно, що це все відбуватиметься на основі наших спільних інтересів».
Подібна затяжна «прем’єріада» виникла внаслідок того, що на парламентських виборах жодна із партій не здобула переконливої перемоги. І тільки тепер представники мусульманських, сербських і хорватських партій спромоглися домовитися про формування кабінету міністрів. Боснія і Герцеговина складається із автономних адміністративних одиниць – Федерації Боснії і Герцеговини (неофіційно відомої як Боснійсько-Хорватська Федерація), Республіки Сербської і округа Брчко, кожна з яких має своє керівництво.
Зовсім недавно боснійські серби відзначили різними заходами та релігійною відправою у Баня Лука(столиця Республіки Сербської) 20 річницю утворення своєї міні-держави на території Боснії і Герцеговини. Варто пригадати, що 9 січня 1992 року боснійські серби проголосили свою власну Республіку Сербську у відповідь на рух боснійських мусульман і хорватів у напрямку здобуття незалежності від тодішньої Югославії.
Тепер, після кривавої міжетнічної війни, яка спалахнула на початку незалежності, і понад п’ятнадцяти років мирного існування незалежної держави, боснійська економіка знаходиться на межі катастрофи. Експерти зазначають, що центральний уряд, незважаючи на те, хто його очолює, неспроможний ефективно перебудувати та модернізувати економіку. Адже реальна влада знаходиться не в столиці Сараєво, а в руках лідерів складових частин федеративної держави.
«Після формування нової ради міністрів, – підкреслив президент одної із частин Боснії і Герцеговини – Республіки Сербської – Мілорад Додік, – вона зможе подати заявку на вступ до Європейського Союзу. Я вважаю, що наша угода має дійсно велике значення, і ми продовжимо працювати у цій новоствореній атмосфері порозуміння».
А от із порозумінням проблема сьогодні дійсно є складною. Сепаратистські настрої в Республіці Сербській не зменшуються, і її керівництво та мешканці не відкидають прагнення до повної незалежності або більшої автономії в рамках вільної федерації. Це зараз Мілорад Додік починає говорити про Євросоюз, а раніше лідер боснійських сербів неодноразово погрожував провести референдум про вихід Республіки Сербської (РС) зі складу Боснії і об'єднання з Великою Сербією.
Останнє фліртування Мілорада Додіка з референдумом відбулося в червні 2011 року і стало нагадуванням того, що менше із двох утворень Боснії і Герцеговини, як і раніше загрожує стабільності країни, яка була ввергнута в чотири роки війни (1992-1995), у той час, коли Югославія розпалася на частини.
Багато хто з боснійських сербів вважає за краще бути незалежними, але при цьому вони добре розуміють, що відколовшись наражають себе на серйозні ризики. Балканський проект Республіки Сербської наразі є таким же штучним проектом, як і відокремлення Косово від Сербії, тому його очільники мають усвідомлювати той факт, що в разі чого він може і не пережити невдачу Боснії і Герцеговини.
Централізація влади в Сараєво сьогодні виглядає не дуже реалістично: відносини між вищими керівниками усіх частин Боснії і Герцеговини зіпсувалися, економіка постраждала, а постійна конфронтація Республіки Сербської з Сараєво стримує надходження інвестицій в країну.
Однак Республіка Сербська має серйозні внутрішні проблеми. Досі домінують кумівство та корупція, а будь-які протиправні дії еліт боснійських сербів залишаються безкарними. Крім того, політичний, економічний і соціальний розрив між східною і західною частинами РС зростає. Уряд одноосібно вирішує всі бюджетні питання і те, куди буде направлено більшість інвестицій. Багато східних муніципалітетів, особливо ті, які є прихильними до опозиції, відчувають себе обділеними і поступово починають домагатися більшої децентралізації. Президент Республіки Сербської Мілорад Додік й уряд мали б провести реформи для вирішення цих проблем, навіть якщо вони в основному зосереджені на захисті РС від намагань централізації з боку боснійської держави.
Не дивлячись на те, що Мілорад Додік лише зовсім недавно почав зворушливо говорити про різанину в Сребрениці, Республіка Сербська все ще зовсім не вільна від своєї військової спадщини. Багато сербів вважають, що їх просять взяти на себе всю провину за початок війни і побоюються, що РС буде в них відібрано, якщо вони визнають свої злочини. Хоча ймовірне і зворотне.
Адже без визнання відповідальності політичними елітами боснійських сербів за дії своїх лідерів під час військового конфлікту остаточне примирення між усіма сторонами виглядає не дуже реалістично. Лише разом серби, хорвати і босняки-мусульмани здатні провести реформи, котрі б могли зробити Республіку Сербську процвітаючою частиною Боснії і Герцеговини.
Проте до порозуміння і процвітання ще дуже і дуже далеко. Боснійські експерти вважають, що Дейтонські мирні угоди задовольняють одних лише сербів, залишаючись водночас джерелом великого розчарування для босняків і хорватів. Закладені у них позиції нічого не зрушили ні на сантиметр, а самі краї федеративної держави наближаються все ближче до межі катастрофи.
Можливо, що це є дещо перебільшенням, оскільки завдяки Дейтонським угодам вдалося припинити бойові дії у Боснії і Герцеговині. Але їм не вдалося головного – створити надійний стабільний фундамент для ефективного державного будівництва. Оскільки згідно до угод було засновано дуже слабкий центральний уряд, де влада була передана переважно до Федерації Боснії і Герцеговини та Республіки Сербської. А політично-територіальний поділ, який був закріплений у Дейтонській конституції згідно з наявними етнічними кордонами, іноді обвинувачують у тому, що він лише посилює національне розмежування у Боснії.
Очевидно, що Дейтонські мирні угоди під час їх підписання в 1995 році були оптимальним рішенням для виходу в військового протистоянням для усіх сторін конфлікту. Однак через майже 18 років потому вони потребують певної, якщо не кардинальної корекції.
Бажання Заходу зберегти як одне ціле державу в межах колишньої соціалістичної Югославської республіки Боснія-Герцеговина нині проростає новою конфліктною ситуацією. Серби з Республіки Сербської не відмовляються від прагнення приєднатися до Сербії, боснійські хорвати – до Хорватії, а мусульмани створити свою моноетнічну державу.
За великим рахунком, подібна ситуація невизначеності сьогодні не може влаштовувати в Боснії і Герцеговині нікого. Мусульманська община прагне до більшої централізації країни, за якої саме вона відгравали б провідну політичну роль. Варто пригадати, що перший президент Боснії і Герцеговини Алія Ізетбегович і його наступник Харіс Сілайджіч намагалися проводити політику, спрямовану на ісламізацію Боснії і зміцнення домінуючого положення своєї громади. Що не могло звісно влаштувати православних сербів і католиків-хорватів, які нині становлять разом трохи більше половини жителів країни.
На теперішньому етапі існування Боснії і Герцеговини ситуація цілком здатна вирішитися саме 2012 року. Або сепаратистські настрої візьмуть верх, або перспектива членства в Європейському Союзі зможе зменшити їх до мінімуму.
Адже Європейський Союз свідомо знизив планку для Боснії і Герцеговини на знак унікальної складності існування цього державного утворення. І що позитивно, одна із необхідних умов Євросоюзу, формування уряду, вже виконана, і не можна виключати того, що до кінця року заявка до ЄС буде позитивно розглянута.
Хоча песимісти серед боснійських оглядачів дотримуються протилежної думки. Вони не впевнені у тому, що новий багатонаціональний уряд буде спроможний функціонувати ефективно. Ще однією із причин є те, що нові урядовці не мають спільного бачення майбутнього країни. Бо лише самі босняки прагнуть бачити Боснію і Герцеговину більш централізованою державою.
Сьогодні Боснія і Герцеговина виглядає як найбільша політична лабораторія з часів Другої світової війни, котра припустилася величезного політичного провалу. Бо як говорить старе боснійське прислів’я, «Те, що починається погано і закінчується погано». Почалася Боснія і Герцеговина з жорстокої війни всіх проти всіх; у Дейтоні ціною великого компромісу вона була врятована від подальшого кровопролиття; проте наступних зусиль для того, щоб зробити цю країну життєздатною, було явно недостатньо.