Москву цей страх цілком влаштовує, і вона намагається його посилювати. Днями російський телеблазень Дмітрій Кісєльов заявив, що Російська Федерація здатна перетворити США на ядерну пустелю. Утім, не повідомив, що станеться з нею самою після ядерного удару Америки…
Ці кремлівські істерики й розривання сорочки на грудях зовсім не випадкові. Йдеться про типову поведінку вуличного хулігана, гопника, який лякає респектабельних сусідів тим, що всіх переріже і йому нічого за це не буде, бо має довідку із психоневрологічного диспансера. Ця неадекватність Путіна, що під час півторагодинної телефонної розмови так налякала канцлера Німеччини Анґелу Меркель, є цілком удаваною і свідомою, ретельно награною. Все це елемент піар-стратегії Кремля, мовляв, ми тепер така собі велика Північна Корея і з нами краще не зв’язуватися, бо ми непередбачувані. Захід вірить або вдав, що вірить, і боїться, адже якщо цей божевільний у Кремлі справді раптом натисне на ядерну кнопку… Саме такий ментальний ефект на Заході й потрібен Путіну.
Насправді, все зовсім не так, як прагнуть намалювати кремлівські пропагандисти. Якби так, як нині Путін, поводився, приміром, Сталін, це могло б спровокувати цілком виправданий жах. Той диктатор мав набагато більше незалежності від світового співтовариства, бо жодних особистих рахунків за кордоном не тримав, діти його там не жили й сам він туди не їздив. А Путін та його оточення свої трудові мільярди в буржуйській валюті зберігають однозначно не в Самарі й не на «острові Свободи» – Кубі. Завдавати ядерного удару по країнах, де вже є велика російська номенклатурна діаспора? Путін – нахаба, але не самогубець і схильності до суїциду поки що не демонстрував.
Навіть Радянський Союз, що в усіх відношеннях був сильнішим від нинішньої РФ, не наважувався на ядерний конфлікт із Заходом. Згадаймо карибську кризу 1962 року, коли Хрущов мусив задкувати, хоча сам спровокував протистояння.
Читайте також: Як далеко зайде Захід?
Насправді не Обама має лякатися Путіна, а навпаки. І останній, як кожен авантюрист у світовій політиці, боїться. Боїться, що авантюра провалиться, й водночас сподівається ще раз обдурити Європу й Америку. Якщо все провалиться, Путін відступить, якщо пройде добре, атакуватиме далі. Гітлер також боявся реакції Заходу, але був упевнений, що зуміє його обдурити. Тричі так і ставалося: Рейнська зона, Австрія, Чехословаччина. А вже з Польщею не вийшло, Захід нарешті зрозумів, із ким має справу. Гітлера зупинили, але за це довелося віддати трильйони доларів і 50 млн людських життів. Хоча зробити це легко й відносно дешево можна було ще 1936 року, коли він увів сили Вермахту в демілітаризовану Рейнську зону всупереч умовам Версальського миру. Франція мала жорстко на це відреагувати, тим більше потуга її армії тоді очевидно переважала ще доволі слабку німецьку. Сам Гітлер потім визнавав: якби Франція діяла в 1936-му рішучіше, уряду рейхсканцлера довелося б із ганьбою піти у відставку. Проте недарма кажуть, головний урок історії полягає в тому, що на тих уроках ніхто не хоче вчитися…
Лідерам Заходу не варто боятися кремлівських погроз, які насправді є блефом і нахабною спробою шантажу без реальних ресурсів. Мілітарний потенціал США (навіть без союзників із НАТО) перевершує російський у кілька разів. Сполучені Штати – єдина країна світу, що має авіаносні з’єднання, а значить неподільне панування в акваторії Світового океану. А ще атомні підводні ракетоносці й стратегічні бомбардувальники на базах по периметру кордонів РФ. Америка збудувала ефективну систему протиракетної оборони. Але головна її потуга – це вплив на світову економіку, зокрема можливість радикальним чином подіяти на світовий нафтогазовий ринок завдяки сланцевому газу.
Читайте також: Висока ціна дешевого авторитету
Тому погроза Кремля – типовий, у стилі пропагандистських спецоперацій КГБ, блеф. Його метою є змусити США та їхніх союзників, Захід загалом, заплющити очі на відновлення тоталітарної імперії Кремля, на агресії, інтервенції та загарбання молодих демократій Східної Європи, на підтримання Москвою одіозних диктаторів у різних регіонах планети.
Фактично сьогодні саме в Україні вирішується доля вільного світу: чи буде він і надалі орієнтиром та магнітом для багатьох країн і народів, чи його змусять відступати й здавати позиції одна за одною, чи почнеться глобальний тоталітарний контрнаступ на всіх, хто сповідує західні цінності свободи, прав людини, гідності й верховенства права. Простіше: вирішується питання, хто переможе – демократичний світ чи тоталітарний…
Ядерний шантаж – практично останній і доволі примарний козир Путіна. Важко погрожувати людству власним самогубством. Це ще може злякати країни, котрі такої зброї не мають, проте погрози не будуть ефективні проти інших ядерних потуг.
Сьогодні це головна надія Путіна: настрашити Захід, змусити його політичних лідерів боятись і поблажливо ставитися до будь-яких геополітичних витівок Кремля. Однак Європа й Америка мають ставитися до таких спроб диктатора спокійно, раціонально, з холодною розсудливістю. Адже сучасна Росія набагато вразливіша, ніж Радянський Союз. Поки що вразливіша, допоки Захід своєю нерішучістю не допоміг їй зміцнитись і кинути виклик світу…