В Україні 17% громадян є членами різних об’єднань, але тільки 2% реально активні. Щоправда, їхня активність має результат. Наприклад, завдяки акціям та слуханням, ініційованими об’єднаннями громадян, вдалося вберегти Старокиївську гору від забудови. Понад те, на місці котловану, який встигли викопати на території ландшафтного парку «Пейзажна алея», силами і коштом «Київської ландшафтної ініціативи» було побудовано сквер, який за своє недовге існування став улюбленим місцем відпочинку і дітей, і дорослих.
На жаль, щасливий кінець у таких історій буває не завжди. Наприклад, 2000 року мешканці столичного району Березняки вирішили об’єднатися для захисту скверу і берегів озера Тельбін від забудови. Однак на заваді стали бюрократичні перепони: Міністерство юстиції відмовило ініціативній групі в реєстрації громадського об’єднання, бо в його статуті метою діяльності було визначено представлення та захист інтересів громади. Чинне законодавство обмежує функції громадських організацій лише обстоюванням ідей своїх членів. Громадяни були змушені подати до суду, який, утім, їм також відмовив. Відтак активісти звернулися до Європейського суду з прав людини, який 3 квітня 2008-го задовольнив вимогу українських позивачів, визнавши їхню правоту. І хоча береги Тельбіна від забудови вберегти не вдалося – за ці роки на них було споруджено три величезних будинки, справа, відома як «Корецький та інші проти України», стала поштовхом до перегляду старого законодавства про громадські організації.
Краще в бізнес
В Україні створити громадську організацію набагато складніше, ніж бізнес. Як зазначає Тетяна Яцків, заступник голови Центру громадської адвокатури, процедура реєстрації ГО надто зарегульована чинним законодавством, що є застарілим для сучасних реалій. Різні уряди кілька разів вносили новий Закон «Про громадські організації» у парламент, але його раз по раз відкликали у зв’язку зі зміною прем’єрів.
Одна з основних проблем – складна й тривала процедура реєстрації громадської організації: потрібно від 7 до 23 документів (точна кількість залежить від статусу), у той час як для реєстрації бізнес-компанії достатньо лише 4 документи. Через марудність процесу чимало юрфірм не беруться за цю справу зовсім. Послуги ж тих небагатьох, що можуть взяти її на себе, обходяться в солідну суму. Така ситуація породила в юридичних колах невеселий жарт: «Обміняю одну громадську організацію на два товариства з обмеженою відповідальністю й одне приватне підприємство». За даними Мін’юсту, близько 60% охочих створити громадську організацію не проходять процедури реєстрації. Це значно гальмує розвиток громадянського суспільства та різних форм його самоорганізації.
Через бюрократичні перепони ГО не можуть виконувати одну зі своїх основних функцій – захищати інтереси громади. Вони обстоюють ідеї та надають послуги тільки своїм членам. Відповідно діяльність правозахисних, екологічних, соціальних організацій на благо суспільних груп заборонена.
Ще одна проблема – штучне обмеження роботи ГО через наявність територіальних статусів. У той час як інші юридичні особи можуть вільно працювати по всій Україні, громадська організація має право діяти лише в межах території, визначеної в її статуті. А тому проведення заходу, наприклад, у Тернополі організацією, зареєстрованою у Львові, є неправомірним.
На відміну від усіх європейських та деяких країн СНД право на створення ГО мають тільки громадяни України. Натомість громадяни інших держав та особи без громадянства позбавлені такого права, як і юридичні особи, що значно обмежує можливість реального цивілізованого діалогу між бізнесом і владою.
Європейська практика
У країнах зі сприятливими умовами для діяльності об’єднань громадян у десятки разів більше неурядових організацій (!), ніж в Україні. Так, в Естонії, де їх можна зареєструвати через веб-портал, а внесок сплатити за допомогою електронних коштів, на 10 тис. населення припадає 201 неурядова організація, у той час як у нас – лише 17.
У Польщі та багатьох інших державах є спрощена форма ГО – прості товариства. Для їх заснування потрібні три особи. Таке товариство повідомляє про створення орган місцевого самоврядування. Якщо впродовж 30 днів не надано відмови, вважається, що воно може працювати. В Ірландії більшість громадян обирають форму некорпоративних асоціацій, які діють на основі письмової чи усної угоди про спільну діяльність, інколи мають власне положення, не потребують реєстрації. У Франції засновниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Для заснування необхідні дві людини. Щоб зареєструвати організацію як юрособу, треба подати тільки статут і заяву. Плата при цьому не стягується. В Угорщині ГО реєструють суди, але для них застосовують спрощений порядок – зазвичай згоду вони отримують за один день.
У Німеччині, яку вважають країною з найефективнішою системою соціального забезпечення, 60% послуг коштом бюджету надають громадські організації. Держава оголошує тендер, надходять заявки від держустанов, приватних підприємств і неурядових організацій. Останні виграють завдяки вищій якості послуг і нижчій вартості. До речі, в Україні також є державна фінансова підтримка ГО. Приміром, торік неурядовим організаціям виділили грантів на 185 млн грн, але, на відміну від Німеччини, процедура була непрозорою, без жодних тендерів.
Що цікаво, санкції за діяльність нелегалізованих громадських об’єднань зберегли тільки пострадянські країни, такі як Росія, Білорусь, Таджикистан, Туркменистан. Зокрема, в Узбекистані закон визначає відповідальність, що становить від 50 до 100 розмірів середньої зарплати.
Дозволяючи, заборонять?
Наприкінці квітня до порядку денного сесії Верховної Ради було внесено законопроект про громадські організації № 7262-1 за авторством групи депутатів від БЮТ, НУ–НС та Партії регіонів. Документ начебто спрямований на поліпшення умов їхньої діяльності. У його розробці брали участь і представники ГО, які тепер намагаються пролобіювати його в парламенті. На ухваленні такого закону вже кілька років наполягає Рада Європи. Однак його прийняття ще не означає, що життя громадських організацій покращиться.
У документі зацікавлена не лише опозиція. Подейкують, що на ньому наполягав глава Адміністрації президента Сергій Льовочкін, щоб продемонструвати «демократичний характер» і «якість роботи» влади. Остання може використати ухвалення закону про громадські організації для поліпшення іміджу на Заході, але вихолостить його зміст.
Між тим законопроект № 7262-1 передбачає низку новел. По-перше, спрощується процедура реєстрації ГО. На неї відводиться до трьох робочих днів незалежно від статусу. Засновниками, відповідно до законопроекту, можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Право на створення таких організацій та членство в них здобудуть як фізичні, так і юридичні особи, крім органів влади та бюджетних установ.
По-друге, ГО дозволяється діяти не лише в інтересах своїх членів, а й на захист інших осіб, які звертатимуться до них по допомогу.
По-третє, пропонується відмовитися від поділу громадських організацій за територіальною ознакою на місцеві, всеукраїнські та міжнародні. Це дасть їм змогу визначати територію своєї діяльності та вільно працювати по всій країні.
Запропоновано також нову концепцію легалізації ГО, що допоможе уникнути тривалої та обтяжливої подвійної реєстрації. Так, Міністерство юстиції здійснюватиме акредитацію осередків іноземних громадських організацій, зареєстрованих згідно із законодавством інших держав, підтверджуватиме їхній статус всеукраїнських, вестиме єдиний реєстр.
Утім, радикалізуються форми відповідальності ГО. Передбачені чинним законодавством попередження, штраф, тимчасове призупинення деяких видів діяльності та призупинення діяльності не застосовуватимуться, натомість за порушення закону передбачено їх ліквідацію чи примусовий розпуск.
Однак, демонструючи готовність до загальної лібералізації умов виникнення та діяльності громадських організацій, біло-блакитні, здається, знайшли спосіб «мінімізації негативних наслідків» ухвалення нового закону. Вони заявляють, що розробляють документ, спрямований на встановлення контролю над фінансуванням ГО. Зокрема, обіцяють урегулювати порядок отримання грантів. Розглядається навіть російський варіант заборони забезпечення їх коштами іноземців. Представники громадськості розцінюють цю ініціативу лише як спробу урізати фінансування тим організаціям, діяльність яких може зашкодити іміджу влади. Після Помаранчевої революції майже цілковито припинилося виділення грошей на проекти з розвитку і захисту демократії, а тепер вони можуть бути відновлені. Вочевидь, влада діє на випередження, щоб унеможливити отримання такої фінансової допомоги.
