«Беркут» на обмін

26 Грудня 2019, 09:35

І от наприкінці цього року п’ятеро обвинувачених екс-«беркутівців» можуть… ні, не отримати вирок (до нього лишається близько півроку-рік), а переїхати до «ДНР-ЛНР». Або до Росії. Як їхні 20 колег на чолі з Дмитром Садовніком, яких також підозрюють в участі у тих розстрілах. За чутками, п’ятьох обвинувачених екс-силовиків хочуть віддати в ОРДіЛО в обмін на полонених українців.

 

Власне, чутки про те, що керівництво України готове поміняти осіб, яких звинуватили у розстрілах 48 людей з Небесної сотні, з’являються не вперше. Тут варто нагадати початок 2016-го і події у Святошинському райсуді Києва, який розглядає справу про розстріли на Інститутській. Тоді саме через чутки про можливий обмін громадськість зірвала кілька судових засідань, аби не допустити звільнення обвинувачених екс-«беркутівців». Врешті від цієї ідеї, здається, відмовилися. А головуючий суддя Сергій Дячук зробив дуже незвичну для української Феміди річ: вийшов до преси і близько 3 годин відповідав на запитання журналістів. Донедавна про ці владні ініціативи й не згадували, допоки світлі голови з чи то з Офісу президента, чи то зі Служби безпеки України (на шостий рік війни досі важко зрозуміти, хто ж у нас відповідальний за обмін військовополонених, цивільних і бранців Кремля) піти протоптаним попередниками шляхом. За бажання, дії влади 2016-го можна було хоч якось пояснити. Мовляв, суд щойно почався, скільки треба засідань – ніхто не знає, коли і який буде вирок – не зрозуміло. Тож «простіше віддати й забути». Важко пояснити таке бажання Банкової у 2019-му. Коли до завершення суду лишається якихось 6-12 місяців. І тут можна говорити або про необізнаність Офісу президента в ситуації з розслідуванням справ Майдану (а приводи робити такі припущення вже є), або ж з відвертим бажанням поховати незручну тему. Мовляв, обвинувачених нема – не роз’єднуємо суспільство, перегортаєм сторінку й поїхали далі.

 

Справи Майдану: Що з'ясували слідчі за п'ять років

 

Давайте спробуємо уявити, що чутки про обмін підозрюваних у розстрілах на Інститутській – чиста правда. Тим паче, що цю інформацію автору цих рядків впродовж двох тижнів підтвердило три джерела. Більше того, цю ж інформацію озвучував один із захисників екс-«беркутівців» (щоправда, в інших судових справах) Валентин Рибін. Мовляв, Україна збиралася віддавати частину колишніх «беркутівців», але тепер викреслює їхні прізвища зі списків. Припустимо, що 27-го чи 31-го грудня  п’ятеро колишніх силовиків їдуть в умовну Горлівку, махаючи ручками українській правоохоронній системі. Це означатиме лише одне: майже чотирирічна робота десятків, якщо не сотень, людей знищена нестримним бажанням однієї особи будь що організувати обмін.

 

 Якщо обвинувачених у масових розстрілах на Інститутській справді віддають бойовикам, це говоритиме про наступне: на шостий рік війни Україна геть не розуміє, як будувати стратегію з обміну «всіх на всіх». Згідно з міжнародним законодавством, під час війни сторони конфлікту можуть брати військовополонених. Тобто людей, які зі зброєю в руках воюють на боці однієї з країн. Росія загалом і Владімір Путін зокрема можуть довго робити вигляд, що «их там нет». Але міжнародна спільнота визнала факт міжнародного збройного конфлікту на українському Донбасі. Наприклад, Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду. Тому Україна цілком законно затримує й судить бурятських танкістів, псковських десантників, спецназ із Тольятті і ще купу інших «відпускників». Разом з тим, існує категорія людей, які прямого стосунку до збройного конфлікту не мали: наприклад, організатори псевдореферендумів, поплічники бойовиків тощо. Проти них відкривали кримінальні провадження за підозрою в тероризмі. Таким чином у наших тюрмах формувався обмінний фонд. Чимало справ проти сепаратистів, що не вели збройної боротьби, могли розвалитися у суді, чого не скажеш про справу щодо розстрілів на Інститутській.  

 

Читайте також: Справи Майдану: міжвідомчий "футбол"

 

Виникає резонне запитання: яким чином екс-«беркутівці» пов’язані з конфліктом на Донбасі? Чому Україна має закопувати одне з найбільш важливих судових слухань сучасності? Адже зазвичай в Росію, на окупований Донбас віддавали або громадян РФ, або бойовиків, або цивільних, які допомагали російським бойовикам. Коли ж ми говоримо про підозрюваних у масових розстрілах – це суто внутрішньоукраїнська історія. І бажання Росії та її маріонеток тут можна  ігнорувати. Ну хіба що «чорна рота» Садовника діяла за прямими вказівками російських командирів , але тут варто вчергове нагадати: участь росіян у подіях 20 лютого 2014-го не доведена.

 

Попри все небажання уявляємо, що обвинувачені в убивстві 48 протестувальників таки їдуть автобусом десь на неконтрольовані Україною території. Тоді це свідчитиме про те, що Росія втручається у внутрішньоукраїнські справи. Інакше неможливо пояснити, яким чином ці люди потрапили на обмін. Адже згідно  з законами України, колишніх «беркутівців» не можна міняти, поки немає судового вироку. Була ще одна можливість, яка виглядала доволі дивно – це зміна запобіжного заходу. Тобто екс-силовиків відпускають із СІЗО й з-під домашнього арешту, скажімо, під особисте зобов’язання, вони пакують торби, сідають в автобус і їдуть на Донецьк. Знову ж таки, виключно за чутками, суддя Дячук із Святошинського райсуду дещо образився, коли прочитав новини, що він має когось там відпускати на обмін. Певно саме тому наступне судове засідання він призначив аж на 14 січня. Тобто на дату після обміну. Від гріха подалі.

 

Здавалося б, можна видихнути. Але змінити продовжений арешт можна в апеляційному суді. І якщо припустити, що екс-силовиків таки обмінюють – то до кінця року є ще достатньо днів, аби розібратися з цією «проблемою». Врешті, обвинувачених можна просто вивезти із СІЗО й повезти прямо у Горлівку без рішення суду. Чи куди там мають їх доставити для передачі проросійським терористам. Але за кожним із цих варіантів обміну колишніх силовиків стоїть ламання через коліно на вимогу Російської Федерації. Суддів, яких змушуватимуть прийняти «правильне» рішення. Пенітенціарників, яких в теорії можуть змусити вивозити обвинувачених без судового рішення (хоча цей варіант  видається зовсім неймовірним). Врешті, знову ж таки за чутками, вже були спроби зламати через коліно прокуратуру, яка мала попросити Святошинський райсуд змінити запобіжний захід. Хочеться вірити, що керівництво ГПУ не намагалося впливати на прокурорів. Не намагалося давати сумнівні вказівки. Що словосполучення «процесуальна незалежність» (тобто незалежність від генпрокурора) – не порожній звук. Та навіть якщо прокурорів й умовляли – вони не погодилися. Інакше б колишніх «беркутівців», підозрюваних у розстрілах на Інститутській, випустили б з "акваріуму" ще під час судового засідання. Або одразу після нього.

 

Читайте також: «Грузинські снайпери»: привид третьої сили

 

Якщо уявляти, що  на Банковій так хочуть поміняти колишніх «беркутівців», то коли це можна було б зробити? Відповідь одна: лише після оголошення вироку. І не лише тому, що справа про вбивство 48 людей 20 лютого 2014-го одна з найбільш важливих у справах Майдану. Причина ще й у тому, що вирок у цій справі можна буде в подальшому покласти в інші судові провадження. Якщо говорити простіше – прокурорам не доведеться доводити уже доведені й підтверджені іншим судом злочини. Наприклад, у тій же справі проти Януковича щодо його дій 18-20 лютого. Це щонайменше зекономить чотири роки часу і нервів адвокатам і прокурорам.

 

Родичі й друзі убитих на Інститутській, поранені й тяжко травмовані, чекали на вирок Святошинського райсуду майже чотири роки. Хочеться вірити, що люди з Банкової це розуміють. І попри своє бажання за будь-яку ціну повернути українських громадян з полону, вони разом з усіма учасниками судового процесу зможуть дотерпіти до моменту, коли суддя Сергій Дячук разом із присяжними вийде з нарадчої кімнати і оголосить вирок у  найбільш важливому судовому засіданні сучасної України.