Успіх проросійського блогера Анатолія Шарія, який за шість років завдяки ютуб-каналу створив цілий медіахолдинг та політичну партію, наочно показав, наскільки великий потенціал таїть у собі блогосфера. А також порушив питання: а що може протиставити успіху Шарія проукраїнський сегмент соцмереж? Рівних за охопленням аудиторії та впливу на політичний порядок денний блогерів у цьому сегменті поки що не видно. Однак це цілком зрозуміло. Ті наративи, які просував Шарій у своїх блогах, спочатку залучали переважно російську аудиторію, яка кількісно значно перевершує аудиторію з України. Натомість наш політичний блогер (особливо україномовний) орієнтується насамперед на внутрішній ринок, який суттєво менший за російський.
Проукраїнський сегмент соцмереж доволі строкатий і динамічний. А відсутність блогерів-гігантів тут компенсується різноманітністю проєктів. Зазвичай це канали з 150–250 тис. передплатників і декількома мільйонами переглядів на місяць. Наприклад, автор цих рядків має свій авторський ютуб-канал на 147 тис. підписників, який набирає від 1,5 млн до 3 млн переглядів на місяць. 2020 року відео на каналі набрали вже 22 млн переглядів, і хоча це небагато (порівняно зі справді популярними ютуб-каналами чи телебаченням), в українських реаліях це в будь-якому разі цифра значна. Схожі охоплення мають провідні українські інтернет-ЗМІ. Ще вищі показники мають визнані зірки вітчизняного ютубу.
Читайте також: Максим Одіне: «Сьогодні провідні гравці російського впливу в Україні — це непублічні дипломати та їхня м’яка сила»
Наприклад, телеведуча Яніна Соколова має відразу два популярні канали, на які завантажує різноманітний контент. На її авторському каналі 280 тис. підписників, а відео набирають у середньому 2,5 млн переглядів на місяць. На іншому каналі «Вечір з Яніною Соколовою», де раз на тиждень виходять тільки випуски однойменної програми, 300 тис. підписників і ще 550 тис. переглядів на місяць. Журналіст Роман Скрипін після звільнення з «Громадського» заснував власний ютуб-канал skrypin.ua, на який уже підписалося 235 тис. осіб. У місяць канал Скрипіна набирає близько 2,8 млн переглядів. При цьому Роман працює не один — має колектив журналістів. Популярніший проєкт — україномовний «Телебачення Торонто», лідером якого журналіст Роман Вінтонів (працює під псевдонімом Майкл Щур). У цього каналу 425 тис. передплатників, а відео набирають по 3 млн переглядів на місяць. Також доволі популярна й команда журналістів-розслідувачів Bihus Info, яку очолює Денис Бігус. На їхньому каналі 326 тис. підписників, а відео набирають по 1,5 млн переглядів на місяць. До слова, не так давно його команда випустила розслідування про джерела фінансування партії Шарія. Це відео набрало майже 300 тис. переглядів і викликало широкий резонанс у ЗМІ, а також розлютило самого фігуранта цього розслідування.
Читайте також: Ковчег для небратів
З патріотичних блогерів-одинаків, які регулярно створюють контент на політичну тематику, можна згадати канал «Вата-шоу» Андрія Карпова, більш відомого під псевдонімом Андрій Полтава. Він починав з пранк-відео в Чат рулетці, в якій сварився з антиукраїнськи налаштованими росіянами. Такий жанр аудиторія вподобала, і це дало змогу Карпову залучити на свій канал 245 тис. підписників. Свою популярність блогер конвертував у соціальний капітал і подався в політику. 2019-го Андрій приєднався до партії «Європейська солідарність» і за її списком брав участь у парламентських виборах. Однак пройти в Раду не зміг. Останнім часом блогер відійшов від свого традиційного пранк-контенту й став більше записувати відео з коментарями на політичну тему. Це спричинило падіння трафіку на його каналі: нині перегляд «Вати шоу» за місяць становить лише близько 900 тис. разів. Інший популярний блогер, який працює в жанрі пранк і викладає на каналі перепалки з громадянами Росії по відеозв’язку, — Андрій Луганський. У нього 236 тис. підписників і десь 1,5 млн переглядів на місяць. В останні роки доволі швидко набирає популярність Сергій Стерненко. Цей блогер дотримується націоналістичних поглядів і веде принципово україномовний ютуб-канал, де коментує політичні події в країні. На Стерненка підписано 165 тис. осіб, а в місяць набігає близько 2 млн переглядів.
А загалом аудиторія і зазначених вище, і менш популярних українських політичних відеоблогеров, які мають по кілька десятків тисяч підписників (таких теж багато, наприклад, Сергій Лещенко, Остап Дроздов, Єгор Фірсов), становить кілька мільйонів оригінальних глядачів на місяць. Безумовно, поки що це не можна порівняти з показниками телебачення. І все-таки фактор українських відеоблогів уже можна вважати значним як для української політики, так і для всього суспільства. І з кожним роком цей фактор стає все вагомішим.
Читайте також: Мистецтво розстановки пріоритетів
Чи можна стверджувати, що вся ця строката компанія може формувати український наратив і становити конкуренцію проросійськи налаштованим блогерам, насамперед Анатолію Шарію? Почасти так. У всякому разі, деякі з них. Наприклад, канали «Телебачення Торонто», Bihus Info й Сергій Стерненко періодично випускають матеріали з викриттям окремих фейків Шарія, а також розповідають про те, хто насправді стоїть за його політичною силою. Можливо, саме ці матеріали привели до того, що останнім часом рейтинги його партії дещо знизилися. Замість 10% по регіонах східної України ця політична сила набрала на місцевих виборах тільки 5–6%.
Проте ніхто з проукраїнських блогерів не має порівнянних із Шарієм фінансових ресурсів для розкручування власного медіа-ресурсу, а тим паче політичної сили. Отже, жоден окремий ютубер не працює настільки системно й масштабно, і в доступному для огляду майбутньому навряд чи зможе показати схожі з Анатолієм Шарієм охоплення аудиторії. Однак якщо не виходить видовищного двобою, це не ставить під сумнів сукупні зусилля всього проукраїнського сегменту.