Останнім часом Росія, очевидно, випробує Захід на здатність чинити спротив її експансії. Чи цілком, на вашу думку, усвідомлюють небезпеку його еліти?
— Улітку ми вкотре спостерігали за численними провокаціями РФ: цього тижня — на польському кордоні, в серпні — проти України, а крім того ще й на латвійських рубежах, у районі Латгалії… Білоруські літаки виринали в небі над Литвою. Авіація Росії навіть «загубилася» над французьким містечком Туке, а її підводний човен було зафіксовано у водах Гасконської затоки. Цілком очевидно, що Кремль, як і у 2008 році, коли він напав на Грузію, використовує збіг у часі між Олімпійськими іграми та президентськими виборами в Сполучених Штатах. Москва розраховує, мабуть, на те, що американці нині не в змозі ефективно діяти, й випробує нас. У цьому контексті доречним є порівняння з жабкою на воді. Воду поступово підігрівають, і рептилія собі тримається, їй навіть добре, тепло, аж поки не прийде хвилина, коли все скінчиться. Можна сказати, що над нашим західним суспільством ставлять нині подібні досліди.
Чому, на вашу думку, «жабка», себто західний політичний клас, недооцінює російську імперіалістичну загрозу, яка виявляє себе на всіх рівнях?
— РФ не приховує своїх намірів. Цього понеділка Дмітрій Мєдвєдєв знову озвучив те, що проголосив Путін на початку року. Москва готова «прийти на допомогу всім російськомовним», скрізь у світі, незважаючи на кордони. Усе починається ніби мирно. Але в Латвії зростає тривога. У липні Тьєррі Маріані, який нелегально потрапив до Криму, зробив скандальну заяву, нібито краще бути татарином у Криму, ніж російськомовним у Латвії. Це в той час, коли лідера кримських татар силоміць зачинено у психіатричній лікарні, як за старих «добрих» кагебістських часів, мер Риги російськомовний, а на російсько-латвійському кордоні збільшено збройний контингент, офіційно — «для проведення навчань».
Читайте також: Трамп на гачку Кремля
У самому Парижі церква й «культурний центр» за кілька кроків від Ейфелевої вежі вже здобули самопроголошений позатериторіальний статус, формуючи російський анклав у серці французької столиці. Чому так сталося? Бо політики, які керують європейськими країнами, народилися після війни й ніколи її не бачили.
Ми спостерігаємо такий собі затятий пацифізм, у певному сенсі заперечення реальності. Проте навіть поза Грузією, частину території котрої було ампутовано в 2008-му і котра регулярно бачить, як її площа зменшується, поза Україною, де окуповано Крим, а на Донбасі точиться війна, вся решта світу живе в війни режимі інформаційної, енергетичної, економічної, кібернетичної…
Путін ані секунди не гає, прагнучи розсварити й послабити держави Євросоюзу. Він заохочує хвилі мігрантів, що прямують до Європи, бомбардуючи мирне населення в Сирії. Проект «Північний потік» — це не що інше, як інструмент для економічного розбрату Європи. Путін є переможцем у референдумі проти Угоди про асоціацію України з ЄС, що відбувся в Нідерландах, та у Brexit, який розколює Євросоюз… Він активно підтримує Дональда Трампа, і його спеціальні служби, поза сумнівом, націлюють свої кібератаки на американський електорат. Війна вже триває. У нас немає вибору. Ми мусимо захищатися. Але, за винятком колаборантів та «корисних ідіотів», політичний клас здебільшого вважає за краще взагалі не цікавитися цими проблемами. Одні — боягузи, другі, як наша жабка, люблять теплу воду і сподіваються, що вона ніколи не стане гарячою.
Що треба для дієвого протистояння російському експансіонізмові?
— Бути більш витонченими за них. Первісний антипутінізм не досягне мети. Треба поширювати інформацію та аналітику, працювати з політиками, використовувати соціальні мережі, громадський сектор, громадянські рухи.
Але такі дії можуть виявитися недостатніми, якщо зважати на нехай гіпотетичну перспективу приходу до влади в Америці Дональда Трампа й на близькі президентські вибори у Франції. Безперечно, ані Обама, ані Олланд не є сильними політиками. Але ті, хто прагне їх замінити, викликають серйозне занепокоєння…
— Це добре видно на рівні НАТО. Щоб застосувати ст. 5, про солідарність у випадку агресії, потрібне одноголосне рішення всіх членів. Путін сьогодні опрацьовує кілька слабких ланок: Угорщину, Грецію, Туреччину… Яка буде відповідь НАТО, якщо, скажімо, Росія нападе на Латвію? Очевидно, що на додачу до зобов’язань у межах Альянсу необхідно розвивати двосторонні відносини.
Читайте також: У режимі неритмованого часу
Але Франція сьогодні демонструє такий активний антиамериканізм! Що ліві, що праві, включно із крайніми представниками обох політичних напрямів. Звідки й чому така ненависть?
— Важко зрозуміти. Наш табір — це Захід. Можливо, ми не здатні пробачити американцям, що вони нам допомогли під час Другої світової війни та після неї, запровадивши план Маршалла? Макіавеллі аналізував подібні ситуації з таким висновком: «Ми мусимо «знищити» того, хто нам допоміг, бо не зносимо його «вищості» в той період, коли самі не були сильними…» Але в такій стратегії немає сенсу.
А зачарованість Путіним знаних французьких політиків… Що робити з нею? Її не приховують ані Жан-Люк Меланшон та Марін Ле Пен, ані Ніколя Саркозі та Жан-П’єр Шевенман… Список можна продовжити.
— Треба знаходити контраргументи, крок за кроком, тема за темою, боротися з дезінформацією та маніпуляцією. Путін — людина високих моральних цінностей? Але ж Росія є одним зі світових лідерів із розлучень, абортів, алкоголізму. Путін є захистом від радикального ісламу? Але ж сáме в Чечні відбулися найбільші демонстрації на підтримку убивць карикатуристів із Charlie Hebdo, а в Дагестані досі практикують жіноче обрізання…
Путін тепер повністю відновив спільну мову з Ердоганом. У Сирії Росія бореться за те, щоб зберегти власний вплив у зоні Середземного моря, особливо в Тартусі та Латакії. Її дії спрямовані переважно проти поміркованої опозиції. Мета — спростити ситуацію до альтернативи: або Путін, або «ІДІЛ». Насправді єдиною можливою лінією поведінки є: ні того, ні іншого. Обоє експансіоністів є для нас максимальною небезпекою і стають у цьому об’єктивними союзниками.
Читайте також: Аутсайдери проти системи
Санкції Євросоюзу руйнують сільське господарство Франції? Насправді все навпаки, бо саме Росія першою проголосила ембарго на західні продукти. До речі, литовці мають спеціальну службу в Міністерстві закордонних справ, яка спеціалізується на тому, що перевіряє російську дезінформацію і методично її спростовує.
Що ви думаєте про переговори в «нормандському форматі», які нині зайшли в глухий кут через небажання Москви повертатися до діалогу?
— Скажемо так: варто зберегти майданчик для перемовин, але не тішити себе ілюзіями. Як ми знаємо, мінські угоди цілком оминають питання анексії Криму. Отже, вони за визначенням не можуть вирішити всіх питань, пов’язаних із війною в Україні. Схоже, переносячи без кінця та віддаляючи в невизначене майбутнє новий раунд переговорів, Кремль сподівається в такий спосіб передусім послабити Анґелу Меркель напередодні виборів у Німеччині. Адже саме вона й литовський президент Даля Ґрібаускайте чинять спротив планам Путіна. Ці дві жінки знають, що Кремль поважає тільки силу. Мабуть вони і є двома найсильнішими чоловіками в Європі!
———————————————————————-
Анн-Марі Ґуссар народилася 1964 року в Парижі. У 1979-му 15-річною долучилася до продисидентської асоціації «За вільну Росію». 1986-го закінчила Вищу школу комерції (ESC), очолює агентство Soisson. Паралельно із правозахисною діяльністю працює в різних економічних та фінансових структурах. У 1988–1995-му — заступник голови Міжнародної спілки за права людини. Від 1998 до 2008 року — керівник департаменту в EDF (Electricité de France).
Автор книжки «Мури, які потрібно розвалити» (2010; збірка свідчень про боротьбу за свободу в Калінінграді, Вільнюсі, Москві, Києві, Ямбі).