Світ

  ▪   Едвард Лукас

Трамп на гачку Кремля

Фото: reuters
Своєю поведінкою та політичними й діловими зв’язками Дональд Трамп відіграє роль «корисного ідіота» для Владіміра Путіна
Матеріал друкованого видання
№ 33 (457)
від 18 серпня, 2016

Останніми місяцями, коли прагнення Трам­­па потрапити до Білого дому має підтримку в США, його звинувачують у всьо­­му: від расизму до мізогінії.
Проте лунає ще одне, огидніше запитання: Дональд Трамп — російський шпигун? Хоча й не виключено, що ні, він, поза сумнівом, відіграє роль «корисного ідіота» (так називав радянський лідер Владімір Лєнін людей на Заході, які, нехтуючи масовими розправами, підтримували велику комуністичну ідею). Такого висновку дійшли найдосвідченіші експерти у справах Кремля, оцінюючи витребеньки кандидата від республіканців та ­сумнівне минуле його радників.
Трамп, як він сам зізнається, має тісні ділові зв’язки з Росією.
Його безтурботне ставлення до чужих грошей (зокрема, численні випадки на межі банкрутства протягом останніх десятиліть) свідчить про те, що американські банки його остерігаються. Тим часом за цей рік його борг зріс від £270 млн до £485 млн, а отже, він активно користувався кредитними ресурсами. Водночас гроші Трампа тануть. Звідки ж ­вони в нього беруться?
Відповідь проста: з Росії.
Як повідомляє провідне американське видання The Washington Post, «від 1980 року Трамп і члени його родини не раз відвідували Москву в пошуках можливостей для бізнесу й покладалися на російських інвесторів, скуповуючи активи по всьому світу».
У 2008-му син Трампа Дональд-молодший похвалився на конференції з нерухомості: «Росіяни забезпечують непропорційно велику частину багатьох наших активів». А ще додав, що за останні півтора року побував у РФ шість разів.
Росіяни допомогли профінансувати будівельні проекти Трампа в Торонто і, що найцікавіше, будівництво готелю Trump SoHo на Манхеттені. Як часто трапляється з бізнес-ініціативами Трампа, інвестори проекту десь загубилися. Він переоцінив зацікавленість клієнтів і зрештою опинився в суді. Усупереч своїй звичній практиці, залагодив цю справу, виплативши більшу частину суми, яка вимагалася, щоправда, провину все одно заперечував.
Однак судові документи підняли на поверхню дивовижні подробиці бізнес-практик Трампа: загадкові вливання коштів від росіян, які були «у фаворі в Путіна», а ще співпраця з двома особами, що мають дуже сумнівне минуле, зокрема судимості та інші проблеми із законом.

Готовність американців нехтувати інформацією про зв’язки ТРАМПА з Кремлем як необ’єктивністю журналістів або не вартими уваги моментами свідчить про їхні обурення й ­незгоду з чинною політичною системою

Партнером Трампа в манхеттенському проекті виступила компанія Bayrock Group. Голова її правління Тевфік Аріф — колись комуністична «шишка» з потужними зв’язками. Він мав дозвіл від радянських лідерів на подорожі за кордон у період, коли ті були суворо відстежуваним привілеєм для високопоставлених кагебістів і партійних лідерів.
Директор Bayrock, який безпосередньо спів­працював із Трампом, теж походив із Радянського Союзу. Фелікс Сатер мав за плечима судимість за напад (із розбитим келихом у руці під час бійки в барі). Крім того, працював у фондовій компанії, пов’язаній, як виявило розслідування, з чотирма мафіозними кланами та аферою на $40 млн. Обурений інвестор у зірваний проект Трампа у Феніксі (штат Аризона) вказав у судовому позові, що Сатер погрожував йому спрямувати електрошок на його статеві органи, ампутувати ногу і вбити.

Читайте також: Трамп Vs Клінтон. Паранормальні вибори


Сатер та Аріф заперечують причетність до таких протизаконних дій. Тим часом Трамп і його речник запевняють, що ділові стосунки з цими двома не були ані вагомими, ані постійними.
Та річ у тім, що сумнівні альянси й подальше їх заперечення звичні для бізнес-історії Дональда Трампа.
Як повідомляла The New York Times, успіхом він багато в чому завдячує «кількадесятирічній і здебільшого продуктивній діяльності, спрямованій на обмеження та скасування розслідувань правоохоронних органів у справі його оборудок із мафіозі, представниками організованої злочинності, корумпованими керівниками профспілок, аферистами й навіть колишнім наркоторгівцем, якого Трамп залишив працювати керівником особистої ­гелікоптерної служби».
Та, на мою думку, найпильнішу увагу мають привертати кремлівські зв’язки Трампа, що виходять далеко за межі нерухомості. Фарсова увертюра його захоплення Росією датується 1988 роком, коли тодішній радянський очільник Міхаіл Ґорбачов відвідав Нью-Йорк.
Трамп хотів, щоб російський лідер побував у манхеттенському хмарочосі Трамп-тауер і поширював чутки, ніби візит передбачався офіційною програмою. Насправді ні. Але Трампа таки потішив блискучий чорний лімузин з ескортом, що зупинився перед будівлею. Вочевидь, це була імпровізована зупинка на прохання відомого пасажира. На відеозаписі Трамп щасливо кланяється і переминається, вітаючи почесного гостя. Одначе чоловік у костюмі та з родимими плямами на голові, що вийшов з авто, був не радянським лідером, а його двійником на ім’я Рональд Кнапп. Трамп став жертвою розіграшу.
Не втративши запалу, Трамп зайнявся бізнесом у Росії, зареєструвавши своє ім’я як торгову марку в Москві й навіть продавши ліцензію на її використання компанії з виробництва спиртних напоїв, яка запустила бренд Trump Super Premium Vodka.
2013 року він привіз до Москви конкурс «Міс Всесвіт» — у Росії вперше відбувся сміховинний фестиваль гламуру, на який було запрошено й Владіміра Путіна. Він особисто передав подарунок і ­переказав привітання переможцям.
За словами російського магната у сфері нерухомості Араза Аґаларова, який виступив посередником між Трампом і Кремлем, останній також підписав угоду (з п’ятої спроби) на зведення Трамп-тауер у російській столиці. Утім, як і багато інших резонансних проектів мільярдера, цей об’єкт досі не збудований.
Невідомо, чи зустрічалися магнат і тиран. У 2014 році Трамп заявив, що «спілкувався з президентом Путіним безпосередньо й опосередковано й той виявився більше ніж просто милим». Водночас він заперечує особисті контакти з російським ­лідером.
Звісно, донедавна будь-яка згадка про те, що язикатий Трамп стане кандидатом у президенти, а тим паче повільно наближатиметься до Овального кабінету, сприймалася як повна нісенітниця. Тепер, цілком імовірно, пронозливі російські шпигуни зможуть оцінити потенційні можливості впливу зав­дяки імені, відомому кожнісінькому американцеві, та ще й зірці реаліті-шоу Celebrity Apprentice.
За словами колишніх агентів розвідки, Трамп — це той «актив», який спецслужби Кремля охоче використовуватимуть. Його промови свідчать про те, що в нього колосальне его, він реагує на лестощі, як дитина, частенько переоцінює свої можливості й не любить визнавати помилки. Йдеться не про параноїдальні спекуляції голлівудського сценариста, який кумекає над сиквелом класичного трилера «The Manchurian Candidate» ­(«Маньчжурський кандидат»), де радянська пропаганда промиває мозок американцю, щоб зробити з нього вбивцю, подібного до зомбі.
Не хто інший, як колишній очільник ЦРУ Майкл Морелл, сказав, що «не сумнівається»: Путін сприймав Трампа як «ненавмисного агента».
Податкова звітність Трампа могла б розвія­ти підозри щодо його заборгованості прокремлівським гангстерам і відмивальникам грошей. Однак, скандально порушивши звичайну політичну процедуру, він досі не погоджується опублікувати таку інформацію. Жалюгідна відмовка, з якої всі ­кепкують: документи перевіряють аудитори.
Йдеться не тільки про дружбу Дональда Трампа з Росією — детальніше про це нижче. Він ще й завзято критикує американських лідерів. Зокрема, цього тижня заявив, що президент Обама — «засновник» терористичного угруповання «Ісламська держава». До того ж не раз повторював фразу, на яку часто звертають увагу консерватори, про те, що чинний президент народився не на Гаваях (згідно з офіційною версією), а в Кенії. Якщо це правда, Обама не є «громадянином за народженням», чого вимагає від президента Конституція, а отже, не має права бути лідером держави.
РФ багато років культивує зв’язки з Вашингтоном у надії озброїтися політичним знанням і важелями впливу. Російський уряд і прокремлівські установи наймають лобістів, виділяють гроші на «мозкові центри» й підтримують політично ­впливові торговельні зв’язки.

Читайте також: Вибори у США: Дежавю 2008-го


Російські шпигуни чотири рази хакнули комп’ютерні мережі, пов’язані з Демократичною партією і Гілларі Клінтон (суперницею Трампа в перегонах за місце в Білому домі), вкравши добірку документів, що може виставити партію в ­невигідному світлі через внутрішні махінації.
Хакери дістали доступ до електронної кореспонденції Клінтон, яка так необачно зберігалася на персональному комп’ютері під час її перебування на посаді держсекретаря. Листи можуть «згодувати» ЗМІ напередодні голосування в листопаді.
Лицемірство й неналежне виконання обов’язків, що, поза сумнівом, спливуть на поверхню після оприлюднення такої кореспонденції, можуть позбавити Клінтон шансів на перемогу, враховуючи й без того аж ніяк не безхмарну кампанію. Тоді ­президентство піде Трампові просто в руки.
Ще один осудливий чинник відносин Трампа з Росією — оточення. Керівник його передвиборчої кампанії Пол Манафорт заробляє на багатомільйонних контрактах із проросійськими олігархами. Він був радником Віктора Януковича — скомпрометованого колишнього президента України, якого скинули 2014 року. Українці звинувачують Януковича, який мав кримінальне минуле та якому закидали зв’язки з організованою злочинністю, у союзництві з Путіним. Лише завдяки народним протестам позбавлений влади Янукович два роки тому втік до Росії, невдовзі після чого розпочалася воєнна операція Кремля в Україні й був захоплений Крим. Манафорт, вочевидь, не вважав ганебним майже десятирічне полірування іміджу лідера, якого ганили і його народ, і більшість країн Заходу як кремлівського пішака.
Ще більше дивує поведінка провідного експерта з розвідки США генерала Майкла Флінна, що нині є радником Дональда Трампа. Колишній очільник Розвідувального управління Міністерства оборони, внутрішньої розвідслужби Пентагону, худорлявий і коротко підстрижений «головний шпигун» приголомшив колишніх колег візитом до Москви. У грудні 2015-го він сидів поруч із Путіним, прославляючи за трапезою роботу RT — ­головної пропагандистської мережі Кремля.
Картер Пейдж, інший радник Трампа із зовнішньої політики, працював у Росії багато років, був постійним радником національної газової компанії Росії «Газпром». Йдеться не просто про енергетичну компанію, а про політизоване зовнішньополітичне знаряддя Кремля, що використовує прибуткові контракти для винагородження союзників Росії (тим часом вороги караються перериванням енергопостачання).
Варто наголосити, що погляди Пейджа на зов­нішню політику добре перегукуються з позицією Кремля. Пейдж виправдовує російське вторгнення й окупацію в Україні, нехтуючи демократичною революцією та прозахідним керівництвом цієї держави. Він критикує «часто лицемірну увагу США до демократизації, нерівності, корупції та змін режимів». І навіть вдався до дивного й неприязного зауваження, порівнявши взаємодію ­Адміністрації Обами та Росії з невільництвом.
Проте головний «уболівальник» Росії — сам Дональд Трамп. Статтю, у якій Путін розкритикував роль США як світового жандарма, він назвав «шедевром». У 2007-му похвалив Владіміра Владіміровіча за «відбудову Росії», а вже наступного року додав коментар на адресу тодішнього президента РФ: «Він добре справляється з обов’язками — набагато краще за нашого ­[президента Джорджа] Буша».
Попри численні докази, Трамп заперечує, що Кремль убиває своїх критиків. Натомість схвально висловлюється про мовчазного колишнього кагебіста, який керує Росією.
Путін, своєю чергою, хвалить блазня з пишною зачіскою, називаючи його «яскравою і талановитою особистістю». Трамп відгукнувся: для нього, мовляв, такий комплімент — «велика честь». Пізніше він заявив: «Мене називають генієм, а мені що заперечувати це?».
Тривожним сигналом такого справді небезпечного досьє є те, що його недостатньо для того, щоб підірвати президентську кампанію Трампа. Готовність американців нехтувати інформацією про зв’язки республіканця з Кремлем як необ’єктивною або не вартою уваги свідчить про їхні обурення, відчай і ­незгоду з чинною політичною системою.
На противагу «бромантиці», як охрестили американські політичні коментатори братські стосунки Путіна й Трампа, останній прохолодно ставиться до традиційних зв’язків США. В інтерв’ю The New York Times він заявив, що простежить, аби американці захищали країни НАТО від атак Росії тільки у випадку, коли ті ­«виконуватимуть свої обов’язки».
Американці мають рацію, обурюючись європейцями, які витрачають на оборону недостатньо ­коштів. Одна з небагатьох країн, що справді дотримує визначеної планки (2% ВВП на оборону), — це Естонія, якій Росія ­загрожує безпосередньо.

Читайте також: Чи боротися за Україну


Якщо хтось із союзників і заслуговує на підтримку США, то це маленька вірна Естонія, втрати якої в Афганістані на душу населення були більшими, ніж будь-якої іншої країни — ­члена НАТО.
Утім, Ньют Ґінґріч, пафосний професор і, ймовірно, майбутній держсекретар в Адміністрації Трампа, заявив, що Естонія не гідна кризової підтримки американців, бо це лише «околиці ­Санкт-Петербурга».
Союзникам США надсилають моторошний меседж, що луною розходиться коридорами Вайтголлу. Хоч би скільки крові й грошей ви витрачали на допомогу США у війнах, не розраховуйте на підтримку, коли самі потрапите в скруту.
Критикуючи Америку, Дональд Трамп сповідує антиамериканізм, пропагований Кремлем. Ключова тема — ­Америка не має морального впливу у світі й не може претендувати на світове лідерство. На запитання про права людини, Трамп відповів, що американцям вистачає власних проблем. Інакше кажучи, 60-річна місія із захисту свободи та демократії скінчилася.
Якщо вразливі й беззахисні прифронтові держави думатимуть, що в новій холодній війні їх кинуть напризволяще, у декого з них може виникнути ідея скооперуватися з Росією зараз, поки це можна зробити на їхніх умовах, а не під прицілом, сам на сам, без друзів і підтримки в майбутньому.
Таким чином, погляди Трампа на Захід (угамувати запал союзників НАТО) чітко перегукуються з планом Путіна щодо його знищення. Як зауважив прокремлівський блогер: «Трамп розчавить ту Америку, яку ми знаємо».
Путіну не доведеться давати Трампу вказівки: його функції «корисного ідіота» (за висловом Лєніна) буде достатньо. Єдине, що хоче російський лідер, — допомогти Трампу, зокрема послабивши позиції Клінтон, єдиної жінки, яка може не допустити блазня до Білого дому.
Путін і Трамп поділяють нігілістичний світогляд: тільки влада має значення, цінності нічого не варті. Відмінність у тому, що Путін — досвідчений агент КГБ, якого добре навчили обдурювати та вербувати, а Трамп — зіпсована дитина із заможної родини, якій вдалося уникнути багатьох заслужених покарань завдяки блефу й пафосу.
Якщо парочка таки зустрінеться особисто в ролі світових лідерів, не переплутайте: командує ­парадом Путін.
А тим часом усі ми зазнаємо нищівної поразки.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.