Тиждень скористався нагодою, щоб розпитати політика про перспективи переговорів влади з опозицією, про загрозу федералізму та невеселий стан української економіки.
У. Т.: Багато хто на Заході покладає надії на подолання кризи в Україні політичним шляхом. Чи бачите ви таку можливість? Часом складається враження, що ні влада, ні опозиція в цьому зацікавлені.
– Ми бачимо цей вихід і обговорюємо його всюди, зокрема з європейцями та росіянами. Пункт перший: мораторій на силове протистояння. Усі сторони мають взяти на себе зобов’язання щодо мирного виходу з кризи. Пункт другий: відмова від спокуси змінювати Конституцію під поточну кон’юнктуру. Зрозуміло, що Основний Закон треба вдосконалювати, зокрема щодо контролю суспільства за керівництвом держави, підвищення відповідальності органів влади, починаючи з процедур відкликання депутатів, розвитку місцевого самоврядування, балансу між гілками влади, щоб не допускати монопольно небезпечної концентрації повноважень в одній із них… Усе це питання вдосконалення Конституції. Потрібна тривала й копітка робота юристів та експертів. Ооптимальним варіантом було б, як і написано в Основному Законі, на цій сесії підготувати пакет змін, схвалити їх, передати до Конституційного Суду, а у вересні – жовтні знову проголосувати їх у сесійній залі. Третій пункт: розуміння того, що заклики до дострокових виборів президента призведуть до дестабілізації. Залишився рік. Наприкінці березня 2015-го ми йдемо голосувати. Треба чітко зафіксувати, що президентська кампанія відбудеться в конституційні терміни. Виконання цих трьох пунктів створить умови для формування нового уряду. Пріоритети його діяльності потрібно узгодити на найвищому рівні.
У. Т.: Якими ви бачите такий уряд та його завдання?
– Оскільки доведеться працювати в надзвичайно складних умовах, уряд має бути сформований із людей, здатних до такої роботи. У Кабінет Міністрів мусять прийти ті, хто не займатиметься власною політичною кар’єрою. Дуже важливо, щоб чітко розумівся принцип персональної відповідальності, особливо коли йдеться про корупцію, зловживання державними фінансами. Якщо ловживаєш, маєш бути персонально притягнутий до відповідальності. Звичайно, такий уряд, повинен перебувати в постійному контакті з парламентом. Жодну з проблем не може вирішити одноосібно лише президент, лише парламент чи лише уряд. Формувати уряд треба дуже динамічно, бо ми просто не маємо запасу економічної чи фінансової тривкості на експерименти.
У. Т.: Очевидно, влада та опозиція мусили б узгодити і напрями діяльності такого уряду?
– Звичайно. Перший пріоритет – недопущення дефолту. Другий – найжорсткіша протидія корупції, яка знищує інвестиційний клімат в Україні. Третій – реалізація власного потенціалу країни замість того, щоб ходити світом із простягнутою рукою.
У. Т.: За рік до виборів жодних серйозних реформ провести не вдасться. Можна, наприклад, хіба що підняти для населення ціни на газ…
– Я розумію, про що ви, однак… це питання, пов’язані з формуванням уряду. Не можна просто декларувати поновлення співпраці з МВФ, хоч це й потрібно, але якою ціною? Від уряду залежатиме якість переговорів із Фондом. Ми не відкидаємо, що треба піднімати ціни, але, шановне панство, статистика свідчить, що за рівнем зарплати українці останні в Європі. І до заморожування зарплат та підвищення тарифів необхідно підійти комплексно, зокрема із започаткуванням адресних методів соціального захисту. Це потрібно, щоб нинішні політичні вимоги не доповнилися ще й соціальними, що може зробити ситуацію некерованою. Уряд має адекватно оцінювати першопричини, які накопичувалися тривалий час, щоб адекватно їх вирішувати. Тут ідеться і про корупцію, і про рейдерство, і про проблеми в правовій системі. Не можна постійно боротися з наслідками.
У. Т.: Отже, члени майбутнього уряду повинні бути технократами, які прийшли, пішли, відпрацювали свій рік. Такі ще залишилися?
– Думаю, так. Є. Ще є.
У. Т.: Прізвища не назвете?
– Ну є ділова етика.
У. Т.: Багато чути занепокоєння щодо збереження територіальної цілісності України. Де небезпека : всередині країни чи ззовні?
– Внутрішні проблеми найсерйозніші. Коли хтось, незалежно від сторін, посилює загрозу силового протистояння, то такі дії треба кваліфікувати як антидержавні. Навіть заклики до федералізації нині можуть стати спусковим гачком для розпаду країни. Це треба розуміти.