"Ці порушення прав, на жаль, не є випадковими помилками окремих співробітників правоохоронних органів, це – обрана ними тактика. А безкарність, що їх супроводжує, – це не результат об'єктивних складнощів, це – важлива складова правоохоронної системи в тому вигляді, в якому вона зараз вибудувана", – заявив директор програм Amnesty по Європі і Центральній Азії Джон Дальхізен, представляючи в Москві нову доповідь організації про становище на Північному Кавказі.
Оприлюднена в четвер доповідь під заголовком "Замкнуте коло несправедливості" складена за підсумками двох експедицій Amnesty в Інгушетію в 2010 і 2011 роках і бесід з 60 постраждалими та родичами жертв злочинів з боку силовиків, а також з місцевими правозахисниками, адвокатами та офіційними особами.
Крім того, Amnesty використовує дані, зібрані російським правозахисним центром "Меморіал", інгушською правозахисною організацією "Машр" та інформаційним інтернет-ресурсом "Кавказький вузол".
Amnesty нагадує, зокрема, визнання президента Інгушетії Юнус-Бека Евкурова про те, що з восьми викрадених в 2011 році людей п'ять, можливо, були викрадені спецслужбами або силовими структурами.
Місцеві правозахисники стверджують, що викрадень було більше.
При цьому, як підкреслює Amnesty, подібні злочини, як правило, або взагалі не розслідуються, або не розслідуються належним чином.
"Безкарність – і підсумок цієї діяльності, і її відправна точка. Можна стверджувати, що нерозслідування є навмисним", – сказав експерт Amnesty по Росії Денис Кривошеєв.
За словами Кривошеєва, безкарності сприяє, зокрема, секретність спецоперацій, коли їх учасники приховують не тільки свої особистості і обличчя, а й відомчу приналежність. У багатьох випадках ця таємність виправдана, визнає Кривошеєв, але далеко не завжди.
Amnesty відзначає, що ситуація в Інгушетії краще, ніж у сусідніх північнокавказьких республіках Росії.