Протягом останніх півтора роки у самопроголошеній Придністровській Молдавській республіці (ПМР) стрімко наростає економічна та валютно-фінансова криза. А на цьому тлі загострилася внутрішньополітична боротьба, зростає суспільне невдоволення. Хоча основні негативні соціальні наслідки для більшості мешканців виявлять себе пізніше.
Позірними каталізаторами нинішніх проблем стали погіршенням кон’юнктури для більшості місцевих виробників в умовах кризових явищ у світовій економіці, поступове обмеженням можливостей для неконтрольованої Кишеневом торгівлі зі світом, тривале штучне утримання курсу місцевої грошової одиниці, яка за останніх два роки більш як на 20% подорожчала до євро та майже вдвічі до валюти багаторічного основного спонсора ПМР – російського рубля.
Проте справжньою причиною, яка наблизила сепаратистський регіон до межі колапсу, є велика невідповідність між, з одного боку, тотальною торгівельно-економічною та транспортною залежністю від сусідніх орієнтованих на євроінтеграцію держав, а з іншого — політичною орієнтацією на Москву.
КОЛАПС ШТУЧНОЇ ЕКОНОМІКИ
Тривалий час рівень життя та уявного економічного розвитку в невизнаній республіці суттєво перевершував аналогічні показники як решти Молдови, так і сусідніх регіонів України. Це мало слугувати для місцевого населення наочними свідченням переваги проросійського курсу та консервації в регіоні ще одного (поряд із Білоруссю) радянського заповідника.
Економіка базувалася на використанні межового положення Придністров’я, реекспорті та й звичайній контрабанді товарів, а також експортоорієнтованому енергомісткому промисловому виробництві.
Основою останнього були потужна теплоелектростанція в Дністровську (так звана Молдовська ДРЕС) та Молдовський металургійний завод (ММЗ) у Рибниці, життєздатність яких підтримувалася поставками на пільгових умовах енергоносіїв із Росії. Втім, попри пільгові енергоносії, обсяги імпорту Придністров’я стабільно перевищували обсяги субсидованого за їх рахунок експорту (наприклад, у 2015 році майже вдвічі).
Проте eкономічні закони поволі брали гору над штучною проросійською політичною орієнтацією. Російський ринок для місцевих виробників із кожним роком відіграє дедалі меншу роль, а трьох розташованих поряд країн — Молдови, Румунії та України — дедалі більш критичну. Наприклад, у 2015 році до Молдови, Румунії та України було реалізовано майже 73% усього експорту так званої ПМР. Тоді як до країн Митного союзу—лише 8,2%.
Читайте також: Молдова: Від дива до дискредитації
Динаміка придністровського експорту була ще показовішою. Порівняно з 2014-им експорт до РФ у 2015 році впав більш як удвічі – з $100,9 млн до $47,4 млн. При цьому до Молдови зріс із $278,7 млн до $299,9 млн, Румунії — із $81,2 млн до $94,8 млн, України — із $47,3 млн до $51,1 млн.
Саме торгівля з рештою Молдови дає сепаратистському регіону найбільший профіцит ($0,22 млрд за 2015 рік). Незначне додатне сальдо спостерігається і в торгівлі з країнами ЄС. Натомість головний відплив валюти відбувається в Росію та інші країни МС: у 2015 році дефіцит торгівлі з ними становив $0,6 млрд.
При цьому більшість галузей економіки переживають кризу, вихід із якої без зміни зовнішньополітичної орієнтації та реінтеграції до Молдови (а разом із нею до ЄС) неможливий.
У 2015-му єдиною галуззю, яка забезпечила значний приріст, стала електроенергетика (+15,7%). Однак тут Придністров’я фактично відіграє роль реекспортера російської енергії, переробляючи газ в електрику на Молдовській ДРЕС та постачаючи її потім до Молдови. А сама ДРЕС належить російській «Интер РАО ЕЭС» і дає роботу лише 2,8 тис. працівників у півмільйонному Придністров’ї.
Натомість решта промисловості, а також сільське господарство демонструють значний спад. Найбільшим серед великих галузей промисловості регіону минулого року він був у харчовій промисловості (21,4%) та металургії (18,1%).
За останній рік різко зменшилися обсяги та частка в загальному експорті з Придністров’я металургійної продукції, яка виробляється на Рибницькому ММЗ (належить «Металлоинвесту» російського мільярдера Алішера Усманова).
За 2015 рік її вивіз становив лише $130,4 млн проти $228 млн у 2014-ому, та виявився на $5,1 млн меншим, аніж імпорт металопродукції. Тож самопроголошена республіка перетворилася на нетто-імпортера донедавна одного з ключових її експортних товарів.
На сьогодні регіон залишається чистим експортером хіба що одягу, текстильних виробів та взуття. Сукупний їх експорт за 2015 рік становив $76,1 млн, а імпорт—тільки $5,13 млн. Утім, і в цій сфері спостерігається глибокий спад вивозу (майже на ¼ ) та виробництва (на 15,5%) порівняно з 2014-им.
ПРИВИД БЛОКАДИ
Для регіону, де обороти зовнішньої торгівлі перевищують розмір ВВП, стрімке зменшення обсягів імпорту та експорту останнім часом мало катастрофічні наслідки для наповнення бюджету.
А цілеспрямована політика Молдови, ЄС, а останнім часом і України, орієнтована на повернення контролю Кишинева над усіма зовнішньоторговельними операціями регіону, усе більше ставить перед Тирасполем вибір: реінтеграція в Молдову чи економічна та соціальна катастрофа.
Перша фаза економічного приборкання регіону розпочалася 2006 року, коли Україна та Молдова заблокували несанкціонований Кишиневом експорт ПМР.
А 4 листопада 2015-го прикордонні та митні служби Молдови й України за посередництва Місії Європейського Союзу з прикордонної допомоги (EUBAM) підписали Протокол про організацію спільного контролю з молдовськими прикордонниками в пункті пропуску «Кучурган» з українського боку придністровського відрізку державного кордону України з Молдовою.
З 1 січня 2016 року дві країни ще й змінили схему руху вантажів залізницею, що для ПРМ загрожує втратою щонайменше $4,5 млн щорічно та суттєво розширює можливості Кишинева з контроль переміщення вантажів в та з ПМР.
Це відкриває перспективу подвійного оподаткування імпорту до ПМР, адже в Тирасполі також не планують відмовлятися від стягування імпортних мит та інших податків на імпорт, які традиційно становлять значну частину доходів до бюджету регіону.
Самопроголошеній республіці доведеться обирати між зменшенням надходжень від імпорту до бюджету або різким здорожчанням імпортних товарів та сировини, що призведе до інфляції та зниження конкурентоспроможності придністровських товарів на зовнішніх ринках.
Читайте також: "Придністровська республіка": парадокс із 24-річною "вислугою"
Проблеми з наповненням бюджету та соціальних фондів стрімко наростають ось уже другий рік поспіль. У результаті навесні минулого року влада Придністров’я змушена була виплачувати заробітні плати працівникам бюджетної сфери та пенсії лише в розмірі 70% номіналу.
Решта 30% вважалися заборгованістю і були виплачені лише наприкінці 2015 року за рахунок коштів так званого «газового фонду» – зібраних із споживачів, але не перерахованих Газпрому за постачання палива.
Проте, зі зрозумілих причин, такий крок не вирішив проблему, а лише відтягнув її.
Номінальні надходження до бюджетів усіх рівнів та «Єдиного державного фонду соціального страхування» ПМР за перші два місяці 2016 року знову виявилися на 15,7% меншими, аніж рік тому. У лютому його дефіцит сягнув 47,3% всіх видатків.
У підвішеному стані постійно перебувають і перспективи придністровського експорту до ЄС, який в Брюсселі обумовлюють поступовою інтеграцією Придністров’я до складу Молдови. Інакше вся придністровська продукція, що постачається до ЄС, вважатиметься «продукцією невідомого походження», що підвищить митно-тарифне навантаження на неї та призведе до втрати конкурентоспроможності.
Усвідомленням безальтернативності євроінтеграції на тлі продовження декларацій про орієнтацію на Росію та євразійську інтеграцію стало фактичне входження Придністров'я з 1 січня 2016 року в режим ЗВТ Молдови з ЄС. Умови «капітуляції», щоправда, досі замовчуються, однак не спростовані витоки інформації у місцеві ЗМІ свідчать, що Тирасполь погодився обнулити в 2016 році ввізні мита на 50% всіх товарів, що постачаються з ЄС, а до 2018 – й на решту; виробити стратегію впровадження технічних регламентів ЄС; взаємодії та співпраці з держорганами Молдавії в сфері техрегламентів, фітосанітарного та ветеринарного контролю, сертифікації продукції, а також в митній і в банківській сферах.
Придністров'я фактично отримало лише «перехідний період». Однак відмовитися виконувати взяті на себе зобов’язання там навряд чи ризикнуть. Адже за словами глави ПМР Євгенія Шевчука без домовленості з ЄС окрім масштабних втрат експорту бюджети усіх рівнів втратили б до $50 млн – величезну нині для них суму.
Через важливу роль, яку останнім часом відіграє для Придністров’я надходження валюти від експорту електроенергії, воно знаходиться фактично на гачку у Кишинева. Цього року молдавські компанії підписали контракти на поставку електроенергії в Молдову з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017-го. Однак лише в обмін на зниження на 28% її ціни та преференцію у вигляді її зменшення на 12% в березні – тобто останній місяць поставок за попереднім контрактом.
Хоча зменшення ціни на поставку електроенергії в Молдову призведе до зниження придністровського експорту щонайменше на $70 млн і ще більше загострить проблему дефіциту валюти в ПМР, однак в її уряді вважають «великим успіхом сам факт продовження експорту». У випадку відмови Молдови від її закупівлі, реалізовувати її більше ніде, а струм є основною статтею експорту та одним із найбільших джерел податків для дедалі проблемнішого бюджету регіону.
Без реінтеграції Придністров’я Молдова може будь-якого року диверсифікувати джерела постачання струму, наприклад з України. І це також дамокловим мечем нависатиме над ПМР.
ПЕРЕДУМОВИ СОЦІАЛЬНОГО ВИБУХУ
На перший погляд, у Придністров’ї все ще значно вищий порівняно з Молдовою, Україною, а тим більше прикордонними Вінницькою чи Одеською областями середній рівень зарплат і пенсій. У лютому 2016 року середня заробітна плата становила 9 тис. грн (виходячи з офіційного курсу придністровського рубля до долара) проти 4,6 тис в Україні, мінімальна – 3,2 тис грн. Середня пенсія з урахуванням російської гуманітарної допомоги—3,4 тис. грн, мінімальна—1,7 тис. грн.
Але це лише наслідок суттєво завищеного офіційного обмінного курсу придністровського рубля (до березня 2016 року – 11,1 п. руб./$, з березня – 11,3 руб./$). Якщо в лютому 2014 року він коштував 0,8 грн, то у лютому 2016 року – 2,4 грн.
Мінімальна заробітна платня для працівників бюджетної сфери у лютому 2014 року становила еквівалент 1,06 тис грн, а в лютому 2016 року – уже 3,2 тис грн. Для приватних організацій – відповідно 2,12 та 6,4 тис грн. Однак при цьому в придністровських рублях ці показники фактично не зросли (додали лише 2,2%).
Разом з місцевою грошовою одиницею зростала і вартість життя в регіоні. Офіційний прожитковий мінімум, що визначається Мінсоцполітики самопроголошеної республіки у лютому 2016 року зріс для працездатних до еквіваленту 3,2 тис грн, дітей старших 6 років – 3,34 тис грн, пенсіонерів – 2,55 тис грн.
Побоюючись соціального невдоволення в регіоні, режим уникає адекватної проблемам в економіці та бюджеті девальвації придністровського рубля. Тим більше, що цього року мають відбутися перевибори «президента».
Ціна такої політики — дедалі більші проблеми з бюджетом та дефіцит валюти. Валютні резерви лише за 3 місяці зими скоротилися в 2,5 рази – до символічної суми у $12,35 млн на 1 березня. Вони не покривають навіть тижневих потреб регіону в імпорті товарів, а дисбаланс попиту і пропозиції інвалюти на початку березня досяг 5 до 1.
Голова Центробанку Едуард Косовский закликав визнати, що «ми живемо невідповідно до своїх доходів і можливостей» та девальвувати придністровський рубль бодай на 30-40% уже в березні. Однак з політичних мотивів наразі було ухвалене рішення розширити коридор лише до 11,3 п. руб /$.
Читайте також: Україна розпочала перемовини про експорт електрики до Білорусі та Молдови
Натомість ставка зроблена на посилення адміністративних обмежень і короткострокових запозичень валюти у приватних банків: вочевидь аби дотягнути до президентських виборів.
В тотально залежному від імпорту регіоні 80% сировини доводиться закуповувати закордоном, а більша частина кредитів комерційних банків видана у валюті. У цих умовах девальвація автоматично призведе до аналогічного зростання усіх витрат. В тому числі й бюджету, дефіцит якого, за оцінками Мінекономіки ПМР, зросте на щонайменше $75-80 млн.
Втім, інструментів для утримання фіксованого курсу залишається все менше. І незабаром від нього все одно доведеться відмовитися. Проте затягування з ухваленням необхідних кроків на догоду політичним мотивам може підвищити ціну питання.
Доки в керівництві ПМР розмірковують про доцільність девальвації на 30-40%, її дефіцит уже викликав знецінення придністровського рубля на чорному ринку на 70% і більше. І процес триває.
Коли бульбашка завищеного курсу лопне і приховане стане явним, то при хаотичній девальвації придністровського рубля навіть удвічі швидко з’ясується, що насправді сепаратистський режим ПМР не здатен забезпечити своїм мешканцям рівень життя навіть на рівні сусідніх регіонів України чи Молдови. При цьому ціни в залежній від імпорту більшості споживчих товарів самопроголошеній республіці навряд чи стануть нижчими.
Для наочності, приведемо офіційні дані Комітету статистики самопроголошеної ПМР щодо цін у роздрібній торгівлі, беручи до уваги той факт, що подібні органи в усіх країнах схильні враховувати найдешевші пропозиції на ринку. Так от, в лютому 2015 року при перерахунку за актуальним на той час курсом 2,4 грн/п. руб. яловичина (без кісток) коштувала 117,9 грн/кг, свинина – 119 грн/кг, ковбаса напівкопчена – 227,7 грн /кг, карасі свіжі – 50 грн/кг, масло вершкове – 31,5 грн/0,2 кг, олія – 39,4 грн/л, молоко – 21,5 грн/л, сметана – 75,4 грн/кг, кисломолочний сир – 86,5 грн/кг, твердий сир – 156,1 грн/кг, хліб житньо-пшеничний – 19,1 грн/кг, картопля – 11,5 грн/кг. Дорожчі і транспортні послуги (5,1 грн/тролейбус, 8,1 грн/маршрутне таксі) та електроенергія (1,49 грн/кВт•год), великим експортером якої є регіон. І навіть газ, який надходить з РФ за пільговою ціною, коштує для населення регіону 2,32 грн/м3.