Це такий собі елемент звичаїв київських нуворишів. У Торонто, де я живу тепер, бачу за вікнами велику територію в кількадесят гектарів, на якій колись гордо стояла відома фабрика шин Good Year, але за 30 років після її демонтажу велике поле заросло крислатими деревами й чагарниками, тож на ньому можна було б чудово пускати феєрверки з нагоди дня народження, але тут ця традиція нуворишів якось не прижилася, тож я не побачу гучних холодних вогнів із нагоди мого чергового дня народження.
«Happy birthday my friend! All the best and the best of rest!» («З днем народження, друже! Всього найкращого і з-поміж іншого найкраще!»), — коротко, мов телеграму, написав мій давній приятель Б. Б. Не знаю, чому англійською, бо ми зазвичай не послуговуємося цією мовою в особистому листуванні, і чому на день раніше, але мій приятель — великий оригінал, а до того ж надто заклопотана людина, тож я тим паче дякую йому за пам’ять.
Того самого дня у Facebook надійшла коротка звістка від Ігоря: «Юрію, вітаю з Новим роком! Зичу здоров’я і радості. Завше пильную за казаним тобою. Всіляких гараздів і гармоній! З днем народження!
…Це на завтра, бо не впевнений, що буду першим». Оце справді друг!
Після опівночі в Європі, але однаково на шість годин раніше в Північній Америці надіслав свої вітання мій нью-йоркський приятель і великий ерудит Марек. Він щороку проводить літню відпустку у своєму будинку на одному з маленьких грецьких островів. Я ніколи не мав нагоди відвідати там Марека, але дуже добре пам’ятаю наші численні зустрічі в роки, коли жив біля Центрального парку на Манхеттені, а Марек — у чудовому помешканні навпроти Українського
музею в Іст-Вілліджі.
Близько восьмої ранку зателефонував із вітаннями мій варшавський кузен Юрек, йому я завдячую своїм ім’ям, яким він і сам завдячує дідові Єжи, професорові математики та випускникові Київського імператорського університету Св. Володимира. Хай там як із тією повторюваністю імен у родині, але моя сестра Аліна, старша на дев’ять років від мене й на шість від кузена, досить переконливо домагалася власного Юрка, тож батько зрештою погодився, щоб я був не Віктором, а Єжи. Відтоді моя сестра була щаслива, а в родині стало троє Єжи: дід Єжи, варшавський кузен Юрек і люблінський Юрек, тобто я. Варшавський Юрек, мабуть, ніколи не забував зателефонувати й привітати мене, чого, на жаль, не можу сказати про себе. Я дуже ціную і люблю Єжи, свого варшавського кузена, а принагідно ще й родинного біографа.
Мій день народження припадає на самісіньку середину літа, на перетин липня й серпня. За часів моєї молодості, коли святкуванню іменин надавали великого значення, завжди було важко відзначити як слід, бо багато моїх друзів роз’їжджалося кудись далеко у відпустки і, як пригадую, день народження часто був лише принагідним збіговиськом випадкових знайомих, хоча це не змінює того факту, що кілька їх лишилося в моїй пам’яті.
Сьогодні, за доби Facebook, святкування дня народження — річ зовсім інша. Алгоритм Fb підказує нам усім, хто, власне, святкує свій день народження, понад те, часто надає інформацію, який то день народження. Святкуємо через листування, лаконічно й масово. З-поміж моєї тисячі «друзів» 20% надіслали вітання. 200 осіб — не найгірше досягнення, хоча, вочевидь, аж ніяк не рекордне. Ніби дрібничка, але водночас знак, що хтось пам’ятає про нас, навіть якщо тільки на мить, кільканадцять секунд, щоб привітати. У цьому немає нічого поганого, хоча справжні зустрічі з приятелями й знайомими — річ зовсім інша. Цього року Оля й Мірка влаштували мені сюрприз — зрештою, не вперше — і затягли мене ввечері на пиво до місцевого пабу Dark Horse у Блор-Вест-Вілліджі, а там кількадесят канадсько-українських приятелів і знайомих проспівали мені найгарніший із можливих варіантів побажання «Многая літа».
Читайте також: Таємнича Гενεαλογία
Мабуть, моє обличчя промовляло краще, ніж здатні передати слова, а втім, урочисті вітання не лунали, тостів не виголошували, було тільки відчуття неприхованої зичливості й радості зустрічі, а те, що приводом став мій день народження, — деталь вже не дуже істотна. Зрештою, що то за день народження, навіть дата не кругла й не така, яку зазвичай урочисто святкують. І все-таки цей день народження дуже важливий для мене, очікував його з особливим напруженням. Я дожив до літ, до яких не дожив мій батько, йому забракло кілька місяців. Для мене це якась цезура в часі, я вже старший від рідного батька. Тепер переді мною річниця діда Миколи, але це ще 25 років, довга перспектива із шансами на гарні круглі ювілеї, тож якщо матиму дрібку щастя й заможних приятелів, то, може, навіть дочекаюся коли-небудь феєрверків на
Пейзажній алеї в Києві!