Цей проект об’єднав у собі найталановитіших учнів усіх середніх спеціалізованих шкіл-інтернатів України: музичних Київської ім. М. В. Лисенка, Львівської ім. С. Крушельницької, Одеської ім. П. С. Столярського та Харківської, а також Київської державної художньої середньої школи ім. Т. Г. Шевченка і Колегіуму мистецтв в Опішні. Хоч як дивно, але такі школи для талановитих дітей в Україні досі функціонують. Хоча, як стверджують їхні вчителі, вони сумніваються, що це явище проіснує довго, адже утримувати ці заклади – задоволення не з дешевих, тим паче для держави, де видатки на культуру та освіту не входять до переліку стратегічних статей бюджету.
Першим, хто започаткував та очолив музичну школу такого типу, став Микола Лисенко, ім’ям якого нині названа Київська спеціалізована музична школа-інтернат і кому, власне, присвятили заключний концерт проекту в столичній філармонії.
Напередодні фіналу «Юних талантів України» Тиждень.ua завітав до Київської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. М. В. Лисенка, де саме на повну готувалися до майбутньої акції. Перше, що впало в око, – це сумний сірий фасад будинку, захованого в нетрях спальних районів столиці й оточеного лісом. За задумом ще совєцьких чиновників та архітекторів, усі столичні творчі школи мали звести в одне містечко під назвою «Місто сад». Збудували музичну школу, художню, хореографічне училище і навіть проклали в лісі поруч дитячу залізницю, але на цьому все зупинилося. Забезпечити нормальне транспортне сполучення не додумалися. Натомість «Місто сад» обросло сумнівними гуртожитками і хрущовками й із «саду» плавно перетворилося на «творче гетто». Після розпаду совка, як стверджують шкільні старожили, гроші на капремонт не виділялися взагалі. Навчальні приміщення ще сяк-так ремонтували коштом благодійників, а ось інтернат потребує серйозного втручання. Комунікації гнилі, дах тече.
Проект «Юні таланти України» керівництво спецшкіл задумало для того, щоб, з одного боку, продемонструвати рідній державі, що вона має ким пишатися не лише у спорті, а й на сцені, а з іншого – своєрідно подякувати талановитим дітям за їхню важку працю і дати можливість виступити на найкращих сценах країни. Адже не кожен заслужений артист може похвалитися, що стояв на сцені київської чи львівської філармонії.
На жаль, потрапити на концерт учнів середніх спеціалізованих музичних шкіл-інтернатів – лауреатів міжнародних та всеукраїнських конкурсів усі охочі не мали змоги. Захід лише для своїх: для учнів, батьків, учителів і чиновників від культури. А шкода. За рівнем отриманого задоволення він суттєво перевершив десятки мистецьких заходів, що відбуваються в столиці. По-перше, дуже по-домашньому, а по-друге, і справді високопрофесійно. Репертуар, рівень і майстерність виконавців залишили тільки найприємніші враження. Зі сцени звучали твори Баха, Лисенка, Чайковского, Шумана, Кос-Анатольського, а також сучасних композиторів.
Очевидно, що були й мінуси, але, перш ніж їх шукати, варто пригадати, що на сцені стояли не імениті надуті метри, а лише талановиті, заслужені, та все ж діти, яким ще дозволено помилятися і справжня слава яких обов’язково попереду. Головне, щоб їм вистарчило сили, бажання і впертості до неї дотягнутися.
