Після «протестного перфомансу» учасниць групи Femen, які спиляли Поклінний хрест у Києві, встановлений жертвам НКВД і Голодомору, акція «Крестоповал» набула поширення у Росії. Кілька хрестів вже спиляно, на стінах деяких православних храмів з'явилися образливі для церкви написи, що заразом вимагають звільнення засуджених дівчат.
Реакційні кола російських політикуму і православ'я дістали привід для боротьби з «безбожниками». Причому не якимись ненасильницькими заходами, як «молитовні стояння», а за допомогою силових формувань на кшталт «православних дружин». За словами керівника Російського православного руху «Святая Русь» Івана Отраковского, останні формуватимуться з добровольців і покликані боротися з «агресивними діями проти священиків і блюзнірськими діями проти святинь».
Втім, трохи пізніше, він значно розширив «коло завдань» своєї організації, заявивши: «Пора нагадати боговідступникам і богоборцям, що ми господарі на нашій землі, і заборонити будь-які блюзнірські, образливі дії і висловлювання щодо православної віри і нашого народу будь то: будь-яке «мистецтво», ходи, вчення та інше, що несе в собі богохульство, єресь, розтління, розпусту».
Зважаючи на такі слова, неважко здогадатися, що за бажання православні консерватори під це поняття можуть підвести майже будь-який небажаний для себе прояв суспільної активності. Правда, поки сама форма діяльності згаданих «дружин» офіційно обмежена всього-на-всього «патрулюванням» і «спостереженням» (тобто, якщо «дружинники» побачать якогось «порушника», то просто затримають його і викличуть поліцію).
Що робитимуть новоявлені «охоронці православного порядку» в разі, якщо порушник не захоче підкорятися формально цілком незаконним діям сторонніх осіб із обмеження власної свободи, можна лише здогадуватися. Те, що такі побоювання не є порожнім перебільшенням, свідчить нещодавній ексцес із «візитом ввічливості» бойовиків «православних дружин» до Музею еротичного мистецтва на Арбаті з цеглинами в руках. Чого можна чекати від них далі? Бризкання кислотою на надто оголені, на думку православних «ультрас», ніжки дівчат, чим бавилися в часи студентської молодості окремі лідери афганських релігійних рухів? (До речі, за «домостроївським» «дрес-кодом», не те що короткі спідниці в жінок, а, скажімо, й сорочки з короткими рукавами у чоловіків, попри будь-яку спеку, – це теж «неправославно».) Чи тотального нагляду за «підтриманням моральності» на вулицях зі штрафами й арештами в дусі іранського Корпусу вартових ісламської революції та їхніх добровільних помічників із числа студентів?
Кремль шукає нових союзників
Офіційні діячі РПЦ, попри імперську ідею «Русского міра» здаються справжніми «голубами» порівняно з багатьма православними активістами-мирянами, котрі справді вважають «святим» ката Івана Грозного і мріють «будувати нову Росію» за його рецептами аж до буквального відродження «опричнини», масових страт і атмосфери тотального терору.
Російська еліта після Пєтра І вела доволі ліберальний у побуті спосіб життя. Але це нітрохи не заважало царям старанно плекати консервативну допетровську культуру в широких масах, вбачаючи в цьому гарантію стабільності свого режиму. І джерело підтримки на випадок бунту частини еліти.
Що і відбувається нині з невдоволенням більшості мислячої інтелігенції, що гніздиться переважно в Москві та Петербурзі. Власне, справа Pussy Riot чітко розділила російське суспільство за принципом «ліберал – консерватор». На бік засуджених дівчат стали майже всі відомі політики Болотної площі, а ось помірні «патріоти» і «державники» вирок у цілому схвалили. З погляду пропаганди – це просто «королівський дарунок» владі, яка своїх супротивників може тепер звинувачувати не просто в «зламі підвалин» (під якими розуміє режим Путіна), а навіть у «образі віри».
І не варто спокушатися тим, що в храми навіть на Великодню службу ходять відсотків зо три населення країни – чимала кількість церкву відносно поважає. А вже якщо зусиллями потужної мізкопромивної машини із підконтрольних ЗМІ їм доведуть, що мова йде про «справжнє богохульство і богоборство», у Владіміра Владіміровіча буде сила-силенна варіантів.
Наприклад, використати проти опозиції чорносотенців, а самому встати нібито над сутичкою і навіть уславитися «миротворцем», щоб столична інтелігенція, змучена терором (і не завжди моральним) «православних дружин», сприймала на цьому тлі втручання світської поліції і армії як порятунок. Втім, не виключено і спроб перетворення Росії на монархію з цілком передбачуваною особою першого царя. До речі, «пророцтва старців» спеціально акцентують увагу на тому, що новий цар не буде з династії Романових. А останнім часом про можливість відродження монархії заговорили вже й офіційні речники РПЦ.
Московське середньовіччя проти «Русского міра»
З одного боку, сплеск російського «політправославія», поза всяким сумнівом, сприятиме активізації всілякої православної громадськості в Україні. На кшталт Союзу православних братств, який очолює скандально відомий Валентин Луківник. Його діяльність була офіційно засуджена керівництвом УПЦ ще кілька років тому. Втім, це анітрохи не заважає братству, як і раніше, користуватися широкою підтримкою одеського митрополита Агафангела, лідера проросійського крила в церкві.
З іншого боку, посилення консервативного радикалізму в РПЦ може, хоч як парадоксально, ще віддалити від неї церкву українську, більшість вірян і єпископату якої навряд чи зрадіють спробам відродження чорносотенства не лише в церковному, а й у суспільно-політичному житті.
Загроза сповзання РПЦ в Середньовіччя може спонукати навіть поміркованих «русофілів» УПЦ МП на подальше дистанціювання від Москви. А це, у свою чергу, може послужити додатковою причиною поступового зближення Української православної церкви з практикою помісних церков країн Східної Європи, де особливий консерватизм, та ще й з ознаками чорносотенства зазвичай не сприймається.
Тим самим духовному фундаменту прагнень Кремля відродити колишню СРСР-Російську імперію буде завдано чималих збитків. Що, втім, не означає відсутності наслідків радикалізації та фанатизації російської політики для України. Адже прагнення Кремля чи то зробити її своєю провінцією, чи то витворити з неї образ ворога однаково небезпечні для нашої держави.