Передвиборчий з’їзд ВО «Свобода» став цілковитою протилежністю аналогічному заходу, який проводила Партія регіонів. Замість величезного Міжнародного виставкового центру – скромна будівля «Київпроекту», замість десятків елітних автівок – кілька припаркованих малолітражок, два скутери та навіть один велосипед, замість костюмів від найкращих західних дизайнерів – дешеві футболки, замість кількаразової перевірки документів, обшуку кишень та сумок – абсолютно вільний вхід, тож до зали, де проходив з’їзд, цілком можна було б потрапити взагалі без документів.
В самій залі кілька сотень делегатів уважно слухали презентацію Олегом Тягнибоком передвиборчої програми «Свободи», дехто навіть щось конспектував.
Тягнибок за останні вісім років додав як політик: чіткі меседжі, впевнені жести, непогане почуття гумору. Про Тягнибока зразка 2004 року, який закликав до боротьби з «жидвою та москалями» не нагадує майже нічого. Інша справа, що ззовні це все виглядає як результат доброї роботи політтехнологів – харизматичності Олегу Ярославовичу все ж таки бракує.
Але єдине, що лишилося незмінним – радикальність обіцянок, якщо не по формі, то по суті. Програма «Свободи», якщо її оцінювати за масштабами обіцяних перетворень в країні цілком може претендувати на перше місце. Тут і відставка уряду, і скасування Харківських угод та пенсійної реформи, і масштабна реприватизація, і повернення до пропорційної системи виборів, і створення середнього класу, до якого має належати не менше ніж 60% українців, і повна люстрація органів державної влади від колишніх агентів КГБ, і скасування депутатської недоторканності і багато чого іншого.
Роль своєї партії у політичній системі України Тягнибок окреслив як «спецназ української опозиції». Загалом, з’їзд засвідчив, що «Свобода» дещо відійшла від традиційних ультраправих цінностей та інтегрального націоналізму в бік більшої соціальної спрямованості.
Як розповідали знайомі свободівці, у партії тривалий час йшла жорстка внутрішня дискусія з цього питання. Значна частина партактиву, насамперед в Західній Україні, виступала проти появи у програмі партії великих розділів, присвячених соціальній справедливості, скороченню розриву між бідними й багатими тощо, з формулюванням «не потрібен нам цей соціалізм».
Читайте також: Повний виборчий список «Свободи»
Але, як бачимо, зрештою перемогла інша партійна лінія. Певне зміщення акцентів з національних питань на користь соціальних багато в чому є вимушеним. Після суттєвого зсуву вправо (можливо, лише кон’юнктурного) інших опозиційних сил, насамперед «Батьківщини», у «Свободи», фактично, не залишилося іншого шляху, як просуватися із західної України в центр та, в далекій перспективі, на схід. А тамтешніх виборців обіцянками захищати українську мову та надати відповідний статус воякам УПА точно не завоюєш.
Хоча розгубити ядерний електорат «Свобода» теж не може: тому у програмі є пункти щодо повернення в паспорт графи «національність», заборони комуністичної ідеології та «пропаганди алкоголізму, наркоманії і сексуальних збочень».
Як збирається виконувати усі ці пункти "Свобода", яка в найкращому для себе випадку проведе в парламент 20-25 депутатів, делегати з’їзду навряд чи задумувались. Зате сам зміст програми викликав бурхливе обговорення в залі. Окремі делегати пропонували включити в неї пункти про розвиток української армії, заборону суборенди землі та інші найрізноманітніші питання.
Тягнибок спочатку намагався довести їм, що у відведений ЦВК максимальний обсяг програми у 7800 знаків помістити згадки про всі сфери суспільного життя абсолютно неможливо. Коли дискусія почала затягуватись, лідер «Свободи» просто почав відправляти своїх ініціативних соратників до редакційної комісії з’їзду, з якою ті й мали погодити всі правки.
Обговорення програми завершилось, її ухвалили одностайно, і з’їзд перейшов до найцікавішого – висунення кандидатів у нардепи. На відміну від інших партій, список «Свободи» не приніс жодних сенсацій. Наскільки можна судити, чи не всі місця у ньому (у потенційно прохідній частині – точно) зайняли винятково партійні функціонери різних рівнів. Загальна тенденція прослідковується досить чітко: що вище позиція функціонера у партійній ієрархії, то вище місце він зайняв у списку (за кількома винятками): від голови сумської облорганізації ВО"Свобода" Ігоря Мірошниченка (4 місце) до заступника голови київської міської організації Юрія Ноєвого (34 місце).
Без «зірки» у списку свободівці теж не обійшлися: друге місце зайняв відомий актор Богдан Бенюк. Але, на відміну, від «легіонерів» Андрія Шевченка, Марії Матіос чи Остапа Ступки у списках інших партій, Бенюк є партійцем зі стажем, обіймає посаду заступника голови партії, а, за словами джерел Тиждень.ua, ще й фінансово її підтримує – начебто одного разу Бенюк перевів на партійний рахунок цілий мільйон гривень.
З загальної картини дещо виділяється і професор Київського університету ім. Шевченка Олександр Шевченко, який замкнув першу п’ятірку. Вочевидь, його таке високе місце зумовлене високим авторитетом Шевченка у наукових колах та його авторством проекту Конституції від «Свободи». Як розповіли Тиждень.uaджерела у «Свободі», може мати місце ще один мотив: на момент обрання Шевченку буде вже 75 років, і саме він, як найстарший депутат читатиме депутатську присягу на першому засіданні нової Ради. Ймовірно, так і станеться, якщо в парламент за мажоритарним округом на Вінниччині не потрапить батько міністра економіки Петра Порошенка Олексій, якому на момент обрання буде вже 76 років.
Читайте також: «Свобода» затвердила 35 кандидатів-мажоритарників
Ситуація з мажоритарними кандидатами від «Свободи» виглядає цікавішою. Кілька порівняно сильних кандидатів вирішили балотуватися по мажоритарці у Західній Україні: Юрій Михальчишин "депутат Львівської міськради; на виборах міського голови Львова у 2010 році посів третє місце; Олексій Кайда (голова Тернопільської обласної ради), експресивна філологиня Ірина Фаріон, Олександр Сич (голова Івано-Франківської обласної ради), Ірина Сех (голова фракції ВО "Свобода" у Львівській облраді). На їхньому тлі вирізняється фігура брата Олега Тягнибока Андрія, який також шукатиме щастя в мажоритарному окрузі на Львівщині. Щоправда, Олег Тягнибок всіляко заперечує лобіювання кандидатури свого брата: Андрій Ярославович в партії не перший день, є чинним депутатом облради, до того ж його округ, за оцінками експертів, є досить непростим в плані конкуренції. Дехто припускає, що у випадку не проходження «Свободи» у ВР за партійним списком, Андрій Тягнибок у разі перемоги по мажоритарці може скласти мандат, забезпечивши тим самим потрапляння в парламент своєму старшому братові – на повторних виборах в окрузі Олег Тягнибок вочевидь здобуде перемогу. Звісно, сам лідер «Свободи» такий сценарій публічно заперечує.
Ситуація в Києві, де «Свобода», за нашими даними, має непоганий рейтинг у 11%, досить неоднозначна. Так, по 223 округу кандидатом від об’єднаної опозиції став невідомий киянам Юрій Левченко (депутат Вишгородської районної ради). Враховуючи, що кандидатом від УДАРу по цьому окрузі є така ж «темна конячка» Руслан Брицький, потрапляння в парламент їхнього конкурента, впізнаваного провладного кандидата Віктора Пилипишина (колишній голова Шевченківської райдержадміністрації у місті Києві) ) стає майже невідворотним.
Одне з облич партії, Андрій Іллєнко, вирішив ризикнути, і замість списку пішов по мажоритарному 215 округу у Києві, де йому доведеться боротися проти адмінресурсу та «гречки», якою закормлює виборців тутешній провладний кандидат, секретар Київради, співвласниця мережі будівельних супермаркетів "Епіцентр" Галина Герега.
Виступи делегатів після з’їзду контрастували з дещо агресивною, але загалом виваженою, особливо як для цієї партії, тональністю заходу. І це може піти «Свободі» не на користь. Так, Іллєнко пообіцяв, що «ми 28 жовтня переможемо цих уродів, і перестріляємо їх усіх». Потім, зрозумівши, що перегнув палку, на брифінгу перед журналістами знічено пояснював, що мав на увазі «розстріл бюлетенями»: «кожна галочка навпроти «Свободи» – це постріл в режим».
Ще більш мілітаристською риторикою за звичкою відзначилась Ірина Фаріон: «Ми оголосили, фактично, війну. Бо ми є люди із зовсім іншим світобаченням». Після цих слів чомусь одразу уявився Вадим Колесніченко, який втюхує східноукраїнським виборцям, що «бандерівці оголосили вам війну».