Cьогодні стосунки між Польщею та Литвою – одні з найбільш напружених у ЄС. Їх характеризують постійні конфлікти на історичному, національному, культурному та мовному ґрунті. Джерелом нестабільності виступає Вільнюський край, де проживає одна з найчисленніших польських меншин (близько 240 тис. осіб). Від суперечок, що псують діалог між двома сусідками, виграє Москва, яка намагається посилити свій вплив у регіоні. У жовтні в Литві відбудуться парламентські перегони, на яких партія місцевих поляків піде у спільному списку з російськими силами. Про початки протиріч між двома державами та їхні можливі наслідки Тиждень спілкувався із заступником директора варшавського Центру міжнародних відносин Войцехом Бородзічем-Смолінським.
Читайте також: Від перманентного конфлікту Литви і Польщі виграє Росія
У. Т.: Литовці й поляки мають найгірші взаємини в ЄС, які часто порівнюють зі стосунками собаки й кота. Чому так склалося? Чи не вважаєте, що Варшава та Вільнюс значною мірою є заручниками спільного історичного минулого?
– Тут безпосередньо задіяні політики й медіа, які інтерпретують суспільні погляди. Для окреслення польсько-литовського взаємотрактування вживу визначення, котре кілька років тому прийшло в нашу політику: «жорстка приязнь». Я розділив би тут економічний та політичний рівень. В економіці ситуація поліпшується: Польща сьогодні перебуває в четвірці головних партнерів Литви, а її інвестиційна компанія Orlen Lietuva приносить щороку більше й більше податків до литовського бюджету. Маємо спільні енергопроекти, які в перспективі повинні зміцнити економічну безпеку не тільки нашої безпосередньої сусідки, а ще й Латвії та Естонії. Фірма Lotos за посередництва своїх філій у Литві планує розвідати, а згодом і розробити на її території поклади сланцевого газу. Водночас найбільша польська страхова компанія PZU має намір поширити звідтіля свою експансію на інші балтійські ринки. Очевидно, є і проблеми в економічному співробітництві, але то нормальний стан речей, і це можна коригувати спільно.
Аналіз відносин на суспільному та політичному рівнях куди складніший. З одного боку, тому що пов’язаний із правами нацменшин, а з другого – бо ні суспільство, ні політики не бачать проблемних сфер, окрім освіти, мови, назв вулиць, прізвищ і повернення земель. Додатковим аспектом, який ускладнює дискусію на ці теми, є їх політизація обабіч кордону за відсутності діалогу між суспільствами. Питання польських нацменшин у політиці Варшави дає зручні приводи для суперечок: якою саме повинна бути їх підтримка з боку Польщі, наскільки інтенсивною, і, зрештою, котра з політсил найконкретніше дбає про поляків за кордоном. Не думаю, ніби Польща й Литва є заручниками власної історії. Варто згадати, що це країни, які в минулому від XV й до початку ХХ століття практично не вели між собою війн, і тільки новітній час приніс конфлікти, наслідки яких ми пам’ятаємо досі. Коли поляки говорять про погане ставлення до їхніх одноплемінників у Литві, вони мають пригадати національну політику Варшави у Віленському краї на початку ХХ століття й тільки тоді висувати якісь пропозиції.
У. Т.: Які питання в цих взаєминах є найделікатнішими?
– До таких зазвичай зараховують проблему написання прізвищ, бо ж литовська сторона заборонила вживання польських знаків (ś, ć, ń, ą, ę, w тощо); повернення землі; реформи освіти для національних меншин; назви вулиць. Утім, не скажу, що це найважливіше в стосунках двох націй. Усі такі питання можна вирішити за наявності відповідної доброї волі обох сторін, насамперед поляків Литви та литовців. Однак визначальним чинником є брак довіри у відносинах. Сторони дивляться одна на одну крізь призму упереджень і стереотипів. Насамперед це пов’язано з уявленням про литовських громадян польського походження як нелояльних до держави, де вони живуть, котрі завжди готові зрадити й очікують допомоги сусіда. Литовці дуже чутливі у цьому сенсі, й Польща повинна цю делікатність розуміти. Це трохи нагадує недовіру поляків до німців.
Читайте також: У Литві сплюндрували гробницю Пілсудського та його матері
У. Т.: Виборча акція поляків Литви (AWPL) разом із Російським альянсом Литви сформували Блок Вальдемара Томашевського на ґрунті захисту прав нацменшин проти правлячої в державі коаліції. Чи може AWPL, яка реалізовує власні інтереси, стати опосередкованим інструментом Кремля на парламентських перегонах у Литві в жовтні 2012 року?
– Річ не тільки в тому, що AWPL сформувала коаліцію з цією силою. Зовні видається, що представники національних меншин можуть і хочуть співпрацювати між собою. Однак потрібно розрізняти цю проблему в контексті польсько-литовських і литовсько-російських відносин. Якщо бракує довіри між партнерами, а таку ситуацію маємо в обох випадках, то важко зруйнувати стіну недовіри й підозр стосовно виборчих списків. Водночас AWPL бере участь тільки в тих перегонах, які безпосередньо стосуються польської меншини, і замало старається поширити свій вплив на решту електорату, посилюючи відчуття підозри. У країні, де запаси газу й нафти на 100% залежать від політики Кремля, а інтернет і медійний простір перенасичені російською мовою, варто особливо зважати на те, з ким формовано виборчі союзи.
У. Т.: Росія – єдина країна в регіоні, яка безпосередньо виграє від вашого протистояння. Чому конфлікти на історичному, освітньому й мовному ґрунті перешкоджають порозумінню між Литвою та Польщею на платформі довготермінових цілей у зовнішній політиці? Якою може бути ця платформа для протидії спробам Москви посилити свій геополітичний вплив у Центрально-Східній Європі?
– Політики в обох країнах діють за старими схемами. У Литві поляків однозначно сприймають як недругів тамтешньої державності. А для тих, своєю чергою, литовці – затяті супротивники відродження їхнього національного життя в сусідній країні. Цю атмосферу підозрілості й політизації нагнітають медіа. Наші суспільства вбачають одне в одному тільки опонентів і не бажають чути того, що суперечить стереотипові. Де-факто ми не комунікуємо між собою і досі не створили такої платформи для діалогу, яка, скажімо, за 20 років з’явилася в Польщі з Німеччиною. Це зумовлено тим, що польсько-литовський конфлікт можна подати у світі як суперечку між однією стороною, неслухняною й невпевненою, та другою, яка мріє про «Велику Польщу від моря до моря».
Насамперед слід розпочати дискусію про важливі справи для Литви та Польщі: майбутнє ЄС і НАТО, роль наших країн у Балтійському регіоні. Потрібно знайти спільні цілі понад політикою.
У. Т.: На яких рівнях дві країни здатні співпрацювати?
– Вони вже практикують співробітництво у багатьох сферах. Економічна кооперація найнаочніше показала, що вона може існувати позаполітично і забезпечити неабиякі результати. Щоб подолати дефіцит відкритості й довіри в польсько-литовських відносинах, потрібно багато часу й важкої праці. Прокладати мости можна через програми, фонди, проекти, студентські обміни тощо. Однак немає рецепту для легкого шляху.
У. Т.: Чи може агресивна політика Варшави щодо Вільнюса, представлена позицією міністра закордонних справ Радослава Сікорського, перекреслити попередні кроки в цьому напрямку?
– Здається, що в Польщі тільки МЗС і міністр Сікорський є прихильниками твердого курсу. Решта учасників суспільного діалогу виступають за мирні переговори й поступовість у творенні атмосфери довіри. Наша держава часто забуває, що її позиція в ЄС як сильної і важливої для регіону накладає на неї велику відповідальність. Ми не можемо виступати з позиції вищості. Польща не є і не буде імперією, натомість вона здатна бути регіональним лідером, а це означає для нас, що ми повинні вести вперед, а не застосовувати силу, примушуючи до чогось наших партнерів.
Читайте також: Відлуння скандалу, що розколов країну
БІОГРАФІЧНА НОТА
Войцех Бородзіч-Смолінський
Заступник директора Центру міжнародних відносин (Варшава). Випускник Академії національної оборони та Центру європейських студій Варшавського університету. У 2004–2009 роках – керівник бюро польського депутата Європейського парламенту Януша Онишкевича. Учасник багатьох міжнародних програм. 2004-го створив Білоруську школу журналістики. Від 2010-го – керівник регіонального форуму партнерства Польща – Білорусь. Експерт із міжнародних відносин та східної політики Польщі.