Конфлікт між Віктором Ющенком та вже екс-головою політради «НУ» Валентином Наливайченком зародився давно – ледь не одразу після вступу останнього в партію. Екс-президент приревнував свою політсилу до нового молодшого лідера, який заходився пропонувати ідеї щодо реанімації «НУ» та повернення їй колишнього авторитету: курс на омолодження партійних лав, безпосередню роботу з виборцем, активну співпрацю з іншими помаранчевими партіями. Це не відповідало поглядам на майбутнє партії та її почесного голови. «Наша переможна стратегія – нічого не робити», – з гіркою іронією зізнався якось кореспонденту Тижня один із нашоукраїнців.
Але можливості здійснити внутрішньопартійний переворот у Наливайченка та його найближчого соратника, голови центрвиконкому «НУ» Сергія Бондарчука, не було. Як розповідали Тижню джерела в «НУ», більшість партійних організацій, насамперед на Лівобережжі, вже кілька років були фактично «мертвими» і складалися хіба що з однієї людини, яка їх і очолювала.
І саме ці організації тримала під контролем вірна Віктору Андрійовичу «мама олігархів» Віра Ульянченко. Більше того, як розповідали нашоукраїнці, керівники цих організацій зметикували, що возити на з’їзди в Київ кількадесят делегатів, які формально лишалися членами партії, надто дорого. Тому вже в столиці, напередодні самого з’їзду, оперативно наймалися «з’їздарбайтери», які, у жодний спосіб не пов’язані з «НУ», отримували гроші за «правильні» голосування на з’їзді, згідно з указівками їхніх «керівників».
Безперечно, довго так тривати не могло – наближення парламентських виборів спонукало хоч до якоїсь визначеності. З полиці дістали стару ідею об’єднання націонал-демократичних сил в «Українську правицю».
Партнерами «НУ» в переговорному процесі стали Українська народна партія Юрія Костенка, Конгрес українських націоналістів Олексія Івченка та «Українська платформа – «Собор» Павла Жебрівського й Анатолія Матвієнка. Але об’єднавчий процес забуксував вже на першому етапі – під час вирішення питання, на основі котрого з партнерів, власне, потрібно об’єднуватись і під якою вивіскою йти на вибори. Зрозумівши, що перспективи немає, з переговорів вийшли Жебрівський та Матвієнко, які почали шукати більш реалістичні способи потрапляння в наступний парламент.
Решта партій продовжує об’єднавчий процес і досі. Джерела Тижня повідомляють суперечливу інформацію: деякі кажуть, що «Українська правиця» остаточно застрягла на з’ясуванні питання «хто буде головним», хтось стверджує, що об’єднання вже майже завершилось і незабараом варто чекати його офіційної презентації.
Наливайченко до такого формату одразу поставився скептично. Він обрав вектор на зближення з головними опозиційними силами, об’єднаними в Комітет опору диктатурі (КОД), і неодноразово оприлюднював заяви на підтримку ув’язненої Юлії Тимошенко, чим, за словами наших джерел, неабияк дратував Віктора Андрійовича. Якщо раніше підконтрольна Ющенку прес-служба «НУ» обмежувалась фактичним дезавуюванням цих меседжів, де-факто списуючи заяви Наливайченка на його позицію, то з наближенням виборів цього стало замало – Валентин Олександрович зокрема, як і партія загалом, мали зробити остаточний вибір.
За інформацією Тижня, останньою краплею для Наливайченка став зрив з невідомих причин зборів президії партії, на яких мало би остаточно вирішитися питання з форматом участі «НУ» у виборах. Наступного дня він оголосив про вихід з партії, зазначивши, що «лише об'єднання всіх українських сил зможе здолати режим корупціонерів і українофобів». Квапливість Наливайченка зрозуміла – у КОДі зараз у розпалі процес погодження кандидатів на мажоритарні округи, і йому було конче необхідно «зарезервувати» за собою один із округів в Тернопільській області, по якому він має цілком реальні шанси потрапити в наступну Раду.
На вакантне крісло голови політради партії, як подейкують в кулуарах, претендують троє жінок – прес-секретар Ющенка Ірина Ванникова, Віра Ульянченко та вищезгадана Валентина Королькова, яка різкістю своїх оцінок виходу Наливайченка з партії (екс-голову політради вона де-факто обізвала «недостойним» та «слабким») зробила акцент на своїх внутрішньопартійних амбіціях. Жодна з кандидаток, вочевидь, не буде в змозі (або й не матиме бажання) витягнути Ющенка з «теплої ванни», в якій він сидить відтоді, як утратив президентське крісло.
Тому, певно, «НУ» на чолі з Ющенком піде на вибори або в складі «Української правиці», або самостійно, якщо не вдасться домовитись з Костенком та Івченком. Так чи інакше, соціологи не залишають Віктору Андрійовичу навіть ефемерних шансів потрапити в Раду. Але «відгризти» відсоток-півтора від опозиційного електорату йому буде цілком до снаги, адже далеко не всі націонал-демократичні виборці добре сприймають Олега Тягнибока, не кажучи вже про Арсенія Яценюка та Олександра Турчинова. Отже, Віктор Андрійович, можливо, востаннє допоможе Віктору Федоровичу, зігравши роль «політичної шістки», про що Тиждень вже неодноразово писав. Зійти з політичної орбіти, або принаймні балотуватися по мажоритарному округу (як це свого часу пропонував Наливайченко) Ющенку навряд чи стане волі, хоча це, безперечно, зіграло б на руку як йому самому, так і українському народу. І хай екс-президент залишиться зрештою без депутатського мандата – винним у цьому, як завжди, він зробить не себе, а «його націю», яка вкотре його не зрозуміла.