Україна зробила черговий крок до видобутку сланцевого газу. Переможцями конкурсу на укладання угод про розподіл вуглеводнів, що видобуватимуться на Юзівській та Олеській геологічних площах, стали транснаціональні компанії відповідно Royal Dutch Shell (Велика Британія – Нідерланди) та Chevron Corporation (США).
День енергетичної незалежності?
Наразі представники компаній Chevron і Shell та український уряд випромінюють оптимізм: під час регіонального семінару з розвідки та видобутку сланцевого газу, що наприкінці травня відбувся у Києві (організований американським Фондом цивільних досліджень та розвитку), міністр екології та природних ресурсів Едуард Ставицький запевнив: «Ми будемо повністю енергетично незалежні до 2020-го». Імпортовані з РФ близько 30 млрд м3 на рік цілком може замінити прогнозований щорічний видобуток 20 млрд м3 газу на Юзівській та 10 млрд м3 на Олеській газоносних площах (за оптимістичним сценарієм ці показники можуть бути у 1,5–2 рази вищими). При цьому уряд готує також конкурси по ділянках на шельфі Чорного моря – Скіфській і Форос. Крім того, за словами Ставицького, триває вивчення нової – Слобожанської – площі в Харківській області, а також газоносних ділянок у Полтавській, Дніпропетровській та на Волині.
Кабмін зі зрозумілих причин відкидає ризик того, що роботи з видобутку сланцевого газу можуть бути призупинені через політичні чинники чи то в разі домовленостей із Газпромом про прийнятну ціну на блакитне паливо. Нібито в цьому мала б переконувати і серйозність намірів потужних міжнародних компаній, які виявляють великий інтерес до українського ринку газу. За словами Едуарда Ставицького, Shell має амбітні плани розпочати його видобуток в нашій країні вже 2015-го.
Однак за дужками залишається той факт, що в разі успішного завершення процесу, зокрема запланованого на осінь укладення угод про розподіл продукції, переможці матимуть створити СП із НАК «Надра України» та приватною компанією ТОВ «СПК-Геосервіс», яку в ЗМІ часто пов’язують із впливовими вітчизняними урядовцями. Наші компанії та іноземні учасники мають отримати в згаданому СП по 50% акцій. У цьому контексті очікувана зміна влади в державі може призвести до ревізії укладених угод на предмет можливої корупційної складової серед українських партнерів потенційного СП. І тоді цілком можуть виникнути проблеми якщо не із самим видобутком палива, то принаймні з термінами реалізації проекту.
Геополітика
Оптимізму в цьому контексті додає хіба що дедалі більший інтерес США до нарощування видобутку сланцевого газу в ЄС та вразливих до російського енергетичного шантажу країнах Центральної та Східної Європи. Для цього є і виключно економічні мотиви (саме американські компанії є лідерами з видобутку сланцевого газу, а відтак можуть претендувати на левову частку ринку в таких державах, як Україна), і геополітичні.
У своєму виступі під час згаданого регіонального семінару посол США в Україні Джон Теффт зазначив, що в разі, коли попередні прогнози щодо запасів нетрадиційного газу 9,5 трлн м3 в Україні підтвердяться, «це може кардинально змінити ситуацію для неї з погляду енергетичної безпеки та перетворити її з імпортера відповідних ресурсів на значного експортера протягом лише кількох років». Теффта часто називають «фахівцем зі стримування РФ». Під час затвердження на посаді посла в Україні у промові в Сенаті США особливу увагу він приділив саме необхідності реформування нашого енергетичного сектору, а також наголосив, що Сполучені Штати і ЄС готові надавати нашій країні допомогу в цьому питанні, усвідомлюючи, наскільки реальною є енергетична загроза з боку путінської Росії.
Видобуток сланцевого газу в Україні цілком може змінити розстановку сил на газовому ринку Європи: якщо оптимістичні прогнози стосовно обсягів видобутку справдяться, значну частину палива можна буде навіть експортувати. А враховуючи, що аналогічні енергетичні перспективи має і Польща, яка на кілька кроків випереджає нас у розробці сланцевого газу й при цьому має значні його запаси, а внутрішнє споживання втроє-вчетверо менше від українського, на газовому ринку Центральної Європи можна очікувати справжню революцію. «У Сполучених Штатах сланцевий газ змінив усю гру в плані енергетичної безпеки, те саме станеться і в Україні», – прогнозує Джон Теффт. Експерти передбачають, що за активного його видобутку на старому континенті Росія поступово втрачатиме також і політичний вплив на європейські уряди.
Земля, вода й акції протесту
Кремлівські високопосадовці та керівники Газпрому не раз заявляли, що сланцевий газ – це не більш ніж піар-акція з метою нашкодити РФ. Російському монополістові, інформаційна машина якого до останнього переконувала, що розробка українських родовищ сланцевого газу є економічно неефективною та безперспективною, справді є чого побоюватися. Проте в його арсеналі залишається потужний інструмент, уже успішно використаний у низці європейських держав. Йдеться про мобілізацію екологів для налаштування громадської думки проти розробки сланцевого газу як такої, що «загрожуватиме екологічною катастрофою в густозаселених районах». Спекуляція на громадській думці з використанням одного з найсильніших людських інстинктів – страху – може забезпечити потрібний результат.
При цьому урядовці запевняють, що екологічний аспект, пов’язаний із видобутком сланцевого газу, дуже ретельно розглядався під час конкурсу. Насамперед це стосується технологій гідророзриву та фрекінгу. Поширеними є твердження, що вони призводять до забруднення питної води та ґрунтів на місці робіт. Проте прихильники такого видобутку наполягають, що горизонт питної води пролягає на глибині 300–400 м від земної поверхні, тоді як поклади сланцевого газу на глибині 3–4 тис. м, а відтак вода з гідророзривів не може потрапити у питну. Натомість справді забруднена вода, яка застосовується для гідророзриву (а не бензол, як лякають деякі «експерти»), переробляється і використовується повторно. «Хочу вас запевнити, що ці компанії (Shell і Chevron. – Ред.) приділяють велику увагу, на яку я навіть не очікував, екологічним ризикам. Це і сам технологічний процес, який відбувається під час видобутку на ділянці, і рекультивація земель після видобутку, і захисні моменти щодо довкілля. Тобто в мене особисто є стовідсоткова впевненість у тому, що екологічних ризиків немає», – запевняє міністр екології України. Хоча урядовці не виключають, що цей аспект проекту таки викличе чимало спекуляцій і навіть спровокує акції протесту, проте готові обстоювати свою позицію.
Тим більше що у світі, зокрема й у США, технологія видобутку сланцевого газу має чимало опонентів. Проте польські та американські фахівці зазначають, що за екологічними декораціями часто криються звичайні бізнес-інтереси старих господарів ринку. Так, у протестах проти сланцевого газу в Сполучених Штатах були зацікавлені імпортери блакитного палива, адже він торпедував їхній бізнес. А Франція, за словами Едуарда Ставицького, «країна, яка залежить напряму від ядерної енергетики… і тому вони пролобіювали це рішення (про заборону видобутку сланцевого газу у Франції. – Ред.) у своєму парламенті». Ще більш дивно, коли критика його видобутку лунає з російського боку, адже «Роснефть» і «Газпром нефть» – одні з найбільших клієнтів нафтосервісної компанії Schlumberger, що спеціалізується на здійсненні гідророзриву пласта.
Утім, очевидно, що Газпром докладатиме всіх зусиль, аби не втратити ринку України. При цьому зовнішня політика нинішньої влади стабільна хіба що своєю непередбачуваністю, відтак немає гарантій, що в разі поступок Росії щодо ціни на газ наш уряд не заморозить сланцеві проекти. Зрештою, жодне з енергетичних починань, спрямованих на зменшення залежності від північного сусіда, Київ за останні два з половиною роки повною мірою так і не реалізував. Тож залишається побоювання, що сланцеві проекти в його руках – це лише чергова можливість для шантажу Кремля/Газпрому, щоб таки домогтися від них суттєвого зменшення ціни на традиційне блакитне паливо для підприємств українських олігархів.