Київський футбольний клуб «Оболонь» був заснований у 1992 році. Хтось скаже, що найвище здобуття «районного» ФК – шосте місто у Вищій лізі України у сезоні 2003-2004 років. Але насправді – це, мабуть, його віддані фанати. Адже ще кілька років тому на матчі «Оболонь» ходили хіба що тому, що там можна було попити безкоштовного пива…
«Зміна» назв
Цього року «Оболоні» виповняється 20. Але починалось все під іншою назвою – у 1992 році на базі відомої футбольної школи «Зміна» був створений однойменний клуб. Того ж року «Зміна» почала виступати у чемпіонаті України серед колективів фізкультури(КФК).
Згодом команду неодноразово перейменовували – була і «Оболонь-Зміна», і «Оболонь-ПВО». Сьогоднішню назву – просто «Оболонь» – клуб отримав у 2000 році.
Таку назву носить і район, де розташований стадіон команди; і українська пивна компанія, що підтримує клуб… Саме слово «Оболонь» походить від давньослов’янського слова «болоння» – заливний луг, затоплювана місцевість.
Від КФК до Вищої ліги
У сезоні 1993-1994 клуб успішно дебютував у першості КФК – трете місце у групі. Вже у наступному році команда стала першою у групі, й почала грати у Другій лізі України, де провела чотири сезони, а потім – отримала право грати у Першій лізі. Втім, там «Оболонь» протрималась лише один сезон, наприкінці якого хлопці посіли 16 місце.
Читайте також: Фанати київського «Арсеналу»: футбол, фанатизм і політику не варто поєднувати
Згодом спонсором клубу став концерн «Оболонь». Почесним президентом – депутат Олександр Слободян. На посаду головного тренера запросили Володимира Мунтяна. Керівництво поставило завдання: повернутись у Першу лігу, що команда і зробила вже за рік. У перерву сезону 2001-2002 команда йшла, займаючи третю позицію.
Взимку Мунтян пішов у російську «Аланію», а головним тренером київської команди став радянський футболіст Петро Слободян. Другий круг сезону 2001-2002 «Оболонь» втримувала позиції і, зберігши за собою трете місце, вперше у своїй історії пробилась до Вищої ліги.
У Вищій лізі вони провели сезони 2002-2003, 2003-2004 (найвище досягнення – шосте місце) та 2004-2005. Потім команда три роки поспіль не могла повернутись до вищого дивізіону – вдалося це «пивоварам» лише за результатами сезону 2008-2009 під керівництвам молодого тренера Юрія Максимова, який зараз тренує «Кривбас».
«Оболонь» зараз тренує Сергій Конюшенко, який сам 10 років – аж до закінчення своєї ігрової кар’єри у 2006 році – грав за зелено-білих. Однак, незважаючи на відданість тренера клубу, за результатами матчів 10 травня, «Оболонь» не вперше у своїй історії вилетіла з «вишки»…
Альтернатива
На кількість її фанатів це навряд чи вплине. Адже, по-перше, вболівальники ставляться до цього негаразду спокійно: «Можна буде поїздити по Україні, побувати у містах, де ми ще не були. Охтирку побачити! Але великий мінус – це матчі у робочий час, у робочі дні. Все одно будемо намагатись знаходити можливість». По-друге, зараз «районний» клуб має аж два фан-сектори.
На одному з них – офіційному – стоять ультрас та хулігани «Оболоні». Скільки людей – стільки й думок про них. «Це ті, кого з тих чи інших причин не взяли до лав фанів «Динамо» чи вигнали звідти, – розмірковує киянин Єгор, який вболіває за «Арсенал». Нерідко можна почути і про те, що «оболончики» підтягують на свої акції актуальних вболівальників «Динамо», які допомагають їм впоратись зі спільними ворогами.
Читайте також: Операція «Антифанат»: чому міліція репресує футбольних ультрас
«Це просто «придаток» «Динамо», вони без біло-блакитних старших братів – ніщо, – впевнений одесит Дмитро. – І тому я навіть не можу серйозно розглядати їх як окремий рух».
Але зараз – не про них, а про решту столичних біло-зелених. Які, на думку близьких до навколофутболу людей – «просто жителі Оболоні, які хочуть приємно провести час із своїми родинами».
Частина з них приходить на футбол не через безкоштовний «Живчик», дуже активно поводить себе на матчах, і більше того – має мрію змінити світ. Точніше – українську культуру вболівання. Це другий фан-сектор клубу, «жаби» чи Obolon Frogs Firm.
Просто пили пиво
Вперше «жаби» почали збиратись разом ще у 2004 році. «Банерів ми тоді ще не робили, – згадує Дмитро, дорослий чоловік із розкішною бородою. – Просто пили пиво, заряджали, співали – підтримували свою команду». Тоді «жаб» було ще зовсім небагато…
На своє прізвисько хлопці, між іншим, не ображаються. «Називати нас так почали через зелений колір форми, – каже Мітя. – Але ми цього зовсім не соромимось. Навпаки – це прикольно».
Сам Мітя, 25-річний хлопець, почав вболівати разом із «жабами» близько двох років тому. «На той час я вже давно відвідував матчі клубу, ми переписувались на форумі з хлопцями… Але не знали, куди ходити. Пасивно вболівати не хотіли. Але офіційний фан-сектор, за своїми політичними вподобаннями – не просто праві. Вони оскаженіло праві! Я теж притримують правих політичних поглядів, але поміркованих. Я не радикал. І на стадіоні хочу бути поза політикою, хоча всі ми вважаємо себе патріотами, націоналістами. До того ж, на тому секторі багато «динаміків» – а це не дуже приємний мені клуб. Тому ми ходимо окремо, стоїмо окремо, заряджаємо по-своєму, робимо власні банери… У нас свій фан-сектор».
«Поза стадіоном ми можемо приймати участь у політичних акціях, робити свої власні заяви, – розмірковує він. – Але не на стадіоні».
Хлопці з «жаб», на відміну від другого сектору, принципово не запалюють фаєри. Кажуть, не мали б цього робити й ті, «інші». «Знаємо, що у них домовленість була із керівництвом клубу: якщо для них зроблять фанатську атрибутику, то вони перестанут палити фаєри. Але вони це продовжили, хоч атрибутику і зробили».
«Жаби» «рози»(фірмові шалики) собі роблять власними силами. Нещодавно замовили у Харкові партію біло-зелених шарфів в українському стилі, із національними візерунками. Нові «рози» готують і до 20-річчя клубу. Але якими вони будуть – не зізнаються: кажуть, це секрет.
Також «альтернативні» уболівальники «Оболоні» не б’ються з фанатами інших клубів. Принаймні, коли цього можна уникнути. «У Запоріжжі на виїзді нас побили, – згадує Дмитро. – 30 проти 6. Я не розумію цього. Це глупо – бити людину лише через те, що на ній футболка іншого футбольного клубу».
Від 4 до 45
Більшість уболівальників «Оболоні», кажуть хлопці, живуть саме на цьому районі та поруч. «Але не всі! Серед нас є навіть хлопець із Санкт-Петербургу, – розповідає Дмитро. – Він жартома називає себе експатом, а ми його – іммігрантом».
Найстаршому з «жаб» – 45 років. Найменша «жабка» – чотирирічна дівчинка, яку на футбол приводить батько-«жаба». Є й семирічний хлопчик, який займається у футбольній школі «Оболонь». «Ми відкриті для всіх», – каже Мітя. Ходити на сектор вмовив і власну дружину Олену – уболівальницю «Арсенала». «Вона не змінила своїх клубних вподобань, – зауважує він. – Але вона нас поважає».
Для всіх
В цьому, власне, і полягає мрія «жаб» – зробити можливим справжній «сімейний» футбол. Для всіх. «Людей до наших лав притягує приємна атмосфера», – впевнений Дмитро.
«Маємо два клуби, які близьки нам за духом та ідеєю. Це «Селтік» та «Атлетік». Там немає радикального поділу на ультрас та «кузьмичів»(молоді радикали та помірковані фанати старшого віку – Ред.). Там люди стають одним цілим. Співають цілим стадіоном».
«Ми хотіли б зробити щось подібне і з «Оболоні», – каже Дмитро. – Команду зі своєю власною, унікальною для України культурою вболівання. Тоді люди могли б приходити на футбол з дітьми. Адже зараз на наших стадіонах дуже мало, фактично немає дітей».
«Хто ж поведе дитину на футбол коли навкруги дим від фаєрів, коли на стадіоні й справді небезпечно? Коли фани можуть почати заряджати щось матом? Ми навіть на несправедливі рішення судді намагаємось реагувати цензурно. Потрібно вболівати нормально!»