Ласкаво просимо до України – країни, де міліція страшніша за злочинців, собак спалюють живцем, мафія захоплює готелі, а майже кожна жінка – повія, яка заразить вас ВІЛ і вкраде гроші… Левова частка того, що іноземцям відомо про наші негаразди, – чутки, часом перебільшені пресою. Адже більшість європейських телеканалів і видань не мають постійних кореспондентів в Україні. До того ж увагу багатьох журналістів привертають лише погані новини. У результаті від загальної картини про нашу державу стає і справді моторошно. Тиждень провів кілька днів із закордонними туристами, щоб дізнатися, з якими проблемами пересічний іноземець насправді стикається в Україні.
З ЦІНОЮ НЕ ВИЗНАЧИЛИСЯ
Ціни на готелі в українських містах, які прийматимуть матчі чемпіонату, і справді лякають. Але дехто й досі не каже, скільки коштуватиме ліжко. Приміром, у тризірковому столичному готелі «Козацький стан» у звичайний час одномісний номер обійдеться у 800–2000 грн. Пропозиція актуальна до 9 червня: «Після цього ціни подвійні, але треба розмовляти про конкретні дати… 1 липня – фінал. Вартість буде високою». Високою та й усе.
Альтернативою можуть бути квартири подобово. Їхні власники також намагаються уникати відповіді про ціну до останнього, мовляв, а на яку суму ви розраховуєте? Людмила Іванівна здає три квартири хвилин за 15 від станції метро «Лівобережна» по 400 грн за добу. Каже, на Євро житло ще не забронювали. Плату, яку встановить на час чемпіонату, жінка ще не називає: «Видно буде. Треба дивитися, чи багато людей приїде». Але зауважує: «Для наших разів у два підвищу, для іноземців – утричі». Така цінова політика нині діє у всіх чотирьох українських містах, де буде єврофутбол.
«Не лінуйтеся – розгляньте якнайбільше варіантів, у агенціях подобової оренди майже завжди розмовляють англійською. І не бійтеся торгуватися – в Україні це не менш прийнятно, ніж у Туреччині. Тут, коли люди чують іноземну мову, свідомо завищують ціну. Але можуть і знизити її, зрозумівши, що ви не переплачуватимете», – радить туристам американець Френк, який живе у Києві вже не перший рік.
ДРІБНИЙ МАСШТАБ
«До Євро-2012 провели такі масштабні роботи, яких в історії Укрзалізниці ще не було», – пишаються на сайті перевізника, який «впроваджує новий сервіс пошуку та придбання квитків через інтернет».
Купити квиток із Києва до Донецька Тиждень попросив англійця Енді: «Є там один із запропонованих варіантів придбання – у «квиткових офісах». Клацаєш на посилання, щоб дізнатись адреси кас, і бачиш мапу України, на якій назви областей прописані лише українською. Мені особисто довелося «нагуглити» альтернативну, англомовну мапу і, порівнюючи розміщення та контури областей, знайти Київську… лише для того, аби побачити список її міст, знову ж таки українською. Так само як і адреси кас…»
Та зрештою Енді все одно збирався купити проїзні документи он-лайн. За посиланням він потрапив на сайт e-kvytok.com.ua. «Щоб придбати квиток, треба зареєструватися. Але це нічого, там і справді все англійською, – зауважує він. – Після реєстрації вирішив подивитися на Sample Documents приклади проїзних документів. У цьому розділі можна заздалегідь побачити, який вигляд матиме бланк замовлення електронного квитка, бланк його повернення і власне сам квиток. Назви документів прописані англійською. Але ж квитки – лише українською! Можу здогадатися, де час відправлення і час прибуття, – пам’ятатиму ж, на коли його замовляв. Але зрозуміти, які цифри позначають номер потягу, вагона й місця, особисто я не можу».
Далі Енді намагається забронювати квиток. Але англійською цього зробити не вдається: навіть якщо обрати англомовну версію сайта, верхнє меню залишиться українською, як і весь процес бронювання. Є, щоправда, рятівне посилання з коментарем, на яке Енді натиснув випадково: «Шановні користувачі! Оновлена версія сайта міститься за адресою http://www.e-kvytok.org.ua». Але там неможливо залогінитися за щойно отриманим на старому сайті (на який незрозуміло навіщо дає посилання портал Укрзалізниці) логіном і паролем. Нічого, нова реєстрація. Kyiv – вводить Енді станцію відправлення у форму пошуку квитків. І дізнається, що такої немає… Є Kiev. Станції Donetsk теж немає. Можна знайти Doneck – у багатьох українців могли би виникнути сумніви, чи потрібен їм той загадковий «Донек», уже не кажучи про іноземців. Обравши день і місяць подорожі й навмання вирішивши, що брати: kupe чи plackart, Енді зрештою дізнається, що з технічних причин зараз неможливо сплатити за квиток. Як і забронювати його. На цьому тлі бронювання не раніше ніж за 45 днів уже не видається серйозною проблемою…
Певно, лишається перекладати з української адреси кас, стояти в черзі й отримувати квитки вже в Україні… У касира на київському залізничному вокзалі іноземна мова викликала деяке здивування. Щоправда, жінка швидко себе опанувала, жестами показала, що треба зачекати, й покликала колегу, яка таки розмовляла англійською.
ТИХІШЕ КАЖЕШ – ДОВШЕ ЇДЕШ
Ще рік тому в київському метро іноземець міг хіба що розгублено дивитися на кириличні написи. Сьогодні можна побачити не тільки їхні назви англійською, а й номери станцій – це справді зручно. Бо запам’ятати загадкове сполучення літер «Чернігівська» для наших гостей буде не набагато легше, ніж нам вимовити назву ісландського вулкана Ейяфьятлайокудль.
Та як бути з рештою транспорту? Якщо іноземець, перебуваючи в Києві, вирішив поїхати навіть не до міста «Донек», а лише на столичні Березняки, з цим у нього можуть виникнути непереборні труднощі. Знайти інформацію хоча б про столичні маршрутки англійською в інтернеті неможливо. Як і про львівські чи харківські. Тож потрібний номер буса доведеться дізнаватися на місці.
Американець Френк уже звик до київських реалій, але для Тижня вдав із себе такого, яким був ще два роки тому: нічого-нерозуміючим. На зупинці біля станції метро «Лівобережна» близько 20 людей. Запитуємо, як дістатися на вулицю Тичини. «Маршрутка… бас! Бас», – каже хлопець і, не називаючи номера, тицяє пальцем у чергу на потрібний маршрут. Водій англійською не розмовляє, тому прохання підказати зупинку не розуміє зовсім. Але пасажири, влаштувавши невеличкий консиліум, не тільки консультують, а й намагаються довідатися, навіщо Френкові в цей район, куди саме він їде, чи подобається йому Київ. Отже, із цим завданням теж можна впоратись. Якщо ви екстраверт.
Певні непорозуміння в Україні виникають і тоді, коли береш машину в оренду. Саме так вчинила група англійських фанатів, які п’ять днів подорожували країною. «Вразив стиль українських водіїв, – розповідає Лоренс. – Вони часто користуються «англійським» боком автошляху, особливо за містом».
В Англії на заправці спочатку заливають бензин, а вже потім розраховуються за певну його кількість. «Ми вставили шланг у бак, сходили в магазин, – пригадують англійці. – Коли повернулися, ніяк не могли зрозуміти, скільки бензину було залито… Вирішили собі, що літрів 20, за них і розрахувались. А вже поїхавши, зрозуміли, що не заправились узагалі, адже у вас зазвичай потрібно спочатку заплатити за бензин, а вже потім він подаватиметься в машину (пістолет у бак – гроші в касу. – Ред.). Довелося повертатись!»
МОВА ЖЕСТІВ
Мовну проблему в Україні можна вважати не надто гострою за умови, якщо по допомогу не звертатися до міліціонерів, касирів, продавців тощо. Серед перехожих на будь-якій вулиці, найімовірніше, знайдеться хоча б один англомовний. В протилежному випадку допоможуть жести.
Інша річ – спілкування з телефонними службами. Наприклад, під час спроби викликати таксі. Із 10 служб, у які ми зателефонували, перейти на пристойну англійську (достатню для того, щоб прийняти виклик) одразу змогли лише в трьох. Ще у двох перемкнули на іншу людину. З п’ятьма розмови не вийшло – ось така лотерея.
Але не варто знервовано йти шукати таксі на вулиці. Тому що тут чатує інша загроза – жадібність.
ТАКСІ, ТАКСІ!
Намагаємося домовитись про таксі на залізничному вокзалі Києва. Їхати треба на Майдан. Звісно, таксі з вокзалу коштуватиме зайвого і для людини, яка розмовляє українською. Такі неписані правила встановили місцеві таксисти. Але нам як іноземцям на головну площу столиці пропонують доїхати за 200 грн. Ціну вдається збити лише до 100 грн. Для порівняння: україномовним тут можуть легко запропонувати доїхати за ті самі 100 грн. Але врешті-решт відвезуть і за 50 грн, і за 40 грн, якщо добре поторгуватися.
Взагалі обдурити в Україні може будь-хто і будь-де. «Коли я вперше приїхав до Києва, орендував однокімнатну квартиру хвилин за 30 пішки від метро «Чернігівська», – розповідає ірландець Джонатан. – Обійшлася вона мені в 500 грн за добу. Радів дуже. Аж доки не розповів про це друзям-киянам. Вони сказали, що це як мінімум удвічі дорожче. І що така коштує менше ніж 3 тис. грн на місяць». Зараз він радить порівнювати ціни не тільки на житло, а й, наприклад, на сувеніри, які продають на вулиці. І не піддаватися на провокації, зокрема не боятися виклику «поліції».
РУКА ЗАКОНУ
«Останнім часом ми часто чуємо, що українська міліція не просто корумпована, а взагалі поза контролем, – розповідає Тижню англійський письменник Дуґі Брімсон, автор книжок про футбольних уболівальників. Він упевнений, що проблем із правоохоронцями в гостей під час Євро може виникнути чимало, «адже фанати люблять пити і люблять бути гучними». Але не радить вирішувати їх звичним способом: «Коли поліцейський просить хабар, у нашій країні це просто нечувано! І якщо таке станеться в Україні, це дуже погано вплине на її імідж». Ірландець Джонатан радить шукати англомовну людину для спілкування, при цьому додає: «Але хабарі українські стражі порядку намагатимуться брати в будь-якому разі. З усіх».
Якщо з вас вимагають хабар, юристи радять погоджуватися на візит до відділка: «У разі будь-якого порушення нехай складають протокол, виносять попередження, виписують штраф. Вони завжди розраховують на те, що порушник запропонує не йти нікуди. Адже це означає втрачати час, за який можна знайти дурня, згодного платити на місці».
Ось із такими українськими реаліями стикаються іноземці: з особливими цінами для них, недолугим обслуговуванням, бажанням ошукати і повсюдними хабарами. Залишається лише сподіватися, що негативні враження від України закордонних уболівальників скрасять саме свято футболу і справді гостинні українці.
МІЛІЦІЯ З НАРОДОМ?
• У відповідь на побиття та пограбування шістьма міліціонерами двох хлопців у Львові Amnesty International заявила, що українська міліція небезпечна для вболівальників Євро-2012. Директор Європейського та Центральноазійського департаменту цієї правозахисної організації Джон Далхусейн закликав Україну негайно реформувати правоохоронні органи напередодні чемпіонату та припинити нехтування правами людини.
• Британські фанати привезуть із собою на матчі власних поліцейських. Ті допомагатимуть із вирішенням проблем не тільки жителям Туманного Альбіону, а й нашим правоохоронцям. Англійська поліція ділитиметься досвідом і радитиме українській міліції, як краще поводитися в неоднозначних ситуаціях, пов’язаних із фанатами.
• 7 травня в одному з нічних клубів Донецька побили двох іноземців 26 і 29 років (громадян США і Великої Британії), які приїхали до міста викладати англійську в межах підготовки до Євро-2012. Потерпілі дістали переломи. За фактом злочину порушено кримінальну справу.