Навіть запланований вступ Хорватії та Сербії не став темою політичних дебатів. Годі вже й казати про Україну. Скидається на те, що внутрішні проблеми українського суспільства виявилися на диво «доречними» на Заході, позаяк дозволяють перенести обговорення теми нашого ймовірного кандидатства до ЄС у далеке невизначене майбутнє.
Протягом кількох місяців Тиждень намагався дізнатися позицію кандидатів у президенти однієї з найвпливовіших європейських країн про перспективи подальших відносин з Україною. Ініціатива, на жаль, виявилася не надто успішною. Лише два кандидати – центрист Франсуа Байру та правий консерватор Ніколя Дюпон-Еньян погодилися відповісти на запитання, які ми змогли поставити спільно з асоціацією «Українські перспективи».
Стосовно Байру, який на попередніх президентських виборах здобув 17% голосів, а нині, мабуть, зупиниться на 13%, його позиція більш-менш очікувана. Цей політик свого часу з увагою та симпатією поставився до Помаранчевої революції, неодноразово адекватно висловлювався про Голодомор 1932–1933 років. Україну він принаймні ідентифікує добре. «Європейська ідентичність України не викликає жодних сумнівів, – заявив Франсуа Байру Тижню та «Українським перспективам». – Але не менш очевидним залишається нинішній зв'язок України з Росією».
Франсуа Байру
«Франко-українські відносини є передовсім складовою відносин України з Європейським Союзом, – вважає пан Байру. – На мою думку, європейський проект базується насамперед на спільних цінностях та принципах. Перш ніж зважитися на поглиблене партнерство в рамках угоди про асоціацію, що її нині обговорюють Україна та ЄС, ми маємо уважно вивчити, наскільки українська політична практика відповідає стандартам правової держави». Франсуа Байру визнає, що “Україну сьогодні досить погано знають у Франції”, і вважає, що покращити ситуацію можна шляхом активних студентських, наукових та професійних обмінів та спільних проектів.
Пан Байру, зокрема, зауважив, що «по-справжньому незалежною Україна стала лише 20 років тому». Це означає, на його думку, що «держава лише розбудовує свої інституції, які необхідно всіляко зміцнювати». Політик вважає, що слабкість політичних інституцій є «основною перешкодою на шляху України до тіснішого партнерства з ЄС».
Другий кандидат – голова невеликої правої партії «Вставай, республіко!» Ніколя Дюпон-Еньян, – відповів, що, якби його обрали президентом Франції, він би розвивав «щонайтісніші відносини з Україною». «Україна – найбльш прозахідна держава з усіх членів СНД. Вона має стати справжнім перехрестям між європейським Сходом та Заходом», – вважає кандидат, який, на жаль, згідно з прогнозами соціологів, не набере більше 2% голосів. Прихильник жорсткого державного суверенітету Франції, пан Дюпон-Еньян свого часу виступив проти повноцінного членства Франції у роботі НАТО.
Ніколя Дюпон-Еньян
Тож до можливості вступу України до Трансатлантичного альянсу він ставиться аналогічно. «Вважаю, що Сполучені Штати не мусять збільшувати свій і так надмірний вплив у Європі через цю організацію, зокрема, й за рахунок залучення нових членів, – відповів він Тижню. – Водночас я розумію потребу України убезпечити себе від російських втручань у її справи. Тому вважаю, ми мусимо чинити на Росію належний тиск та змусити її визнати насправді незалежність колишніх радянських республік». Правий консерватор наголосив, що «завжди є на боці тих держав, які виборюють свій повний суверенітет й не хочуть коритися чужій волі».
Інші кандидати на українську тематику висловлюватися не побажали. За винятком хіба що Франсуа Олланда, ймовірного майбутнього президента Франції. Нехай не Тижню, але польським журналістам у Варшаві він заявив, що «в найближчому майбутньому не бачить Україну кандидатом на вступ до Європейського Союзу». На зауваження колег, що Україна колись, та переобере недемократичну владу, приборкає корупцію та виведе на нові обрії свою економіку, пан Олланд зазначив, що «вдосконалювати себе потрібно не у сподіваннях на членство в ЄС, а заради самого себе».
Франсуа Олланд
Ось такими є українські перспективи, якщо він справді прийде до влади. Коли ж державу й надалі очолюватиме Ніколя Саркозі, також підстав для сподівань не збільшиться. Цей кандидат постійно наголошує, що нових розширень Європейського Союзу краще уникнути: варто спочатку дати лад із кризою зони євро та розібратися з іншими проблемами Євросоюзу.
Мабуть, хоч би хто став у травні президентом Франції, курс Парижа щодо Києва суттєво не зміниться. Це означає, що Україні вкотре доведеться розраховувати лише на себе, не чекаючи незапланованої підтримки від «нових друзів».