Слухання у справі Луценка тривали трохи більше години. Зала був повна. Серед відвідувачів найбільше було чути українську, французьку, англійську та російську мови. У перших лавах зали засідань – переважно представники уряду та дипломати. Відразу за ними адміністратори розмістили представників української громади Франції, на гальорці – студентів-правників, страсбурзьких пенсіонерів, які охоче відвідують судові засідання в ЄСПЛ, та інших.
«Достатньо подивитися, як дібрано суддів, і вже неважко спрогнозувати результат», – каже один український чиновник іншому.
«Справді, Франція, Швеція, Німеччина», – перераховує його сусід. Та додає: Мабуть, оці підтримають Луценка…»
Представник українського уряду Валерія Лутковська виступає англійською. Суть її промови зводиться до того, що у слідства не було іншого виходу, ніж позбавити Луценка волі: «Інакше було б неможливо завадити йому чинити тиск на свідків», – переконує вона представників Європейського суду з прав людини.
«Юрій Луценко не є соціально небезпечним злочинцем, – заперечує представниця захисту Валентина Теличенко. – Він нікого не залякував та нікому не погрожував. Луценко сумлінно відвідував прокуратуру, ознайомлювався з матеріалами справи. Його процес був потрібний владі, щоб під час суду поширювати його зображення та створити образ злочниця, зіпсувати його імідж опозиційного політитка, відвернути від партії «Народна самооборона», яку очолює Луценко, її прихильників».
Європейський суд доволі рідко звертається до процедури публічних слухань. «Треба розуміти контекст, – коментує присутній в залі французький адвокат Стефан Дуніковський, який захищав у Євросуді українського позивача у справі «Салов проти України». – Європейський суд завалений позовами з різних країн світу. Кількість позовів, які відкинуто та навіть не беруться до розгляду, є феноменальною. Отже, якщо справу взяли на вивчення, то перший, найважчий етап пройдено. Справа Луценка є не лише політичною, вона символічна. Інакше не було б рішення про публічні дебати».
Під час короткої перерви Жюлі, студентка одного з паризьких університетів, намагається зрозуміти: «Пані, в Україні справді понад 80% підозрюваних потрапляють за ґрати, щойно слідство завершено, справи лише передають до суду, але провину ще не визнано?» Вона розповідає, що приїхала на слухання разом з кількома однокурсниками: «У Франції практики упереджувальних арештів позбулися кілька десятиліть тому, зокрема, під впливом Європейського суду з прав людини. Тож наш викладач порадив здійснити повчальну подорож у минуле».
Після виступів адвокатів Юрія Луценка судді ставлять кілька запитань: наскільки зобов'язані українські громадяни ознайомлюватися з документами судових проваджень проти них, чи йдеться про звичайне право, яким можна за бажання навіть не користуватися? Чому Юрія Луценка затримано за звинуваченнями в одній справі, а арешт оформлено за іншою? Наскільки швидко колишній міністр мав змогу висловити свою позицію суддям?
У відповідях пані Лутковська посилається на прес-конференцію, в якій Луценко негативно відгукнувся про одного зі свідків – свого колишнього заступника. «Ми не могли інакше захистити людей», – наголощує вона. Адвокати позивача кажуть про відверто політичний характер справи та нагадують, що Луценкова партія в 2007-му домоглася позачергових виборів та прибрала від влади прем'єр-міністра Януковича. «Суд проігнорував прохання 77 депутатів взяти Луценка на поруки, не дослухався до висновків обмудсмена, не погодився відпускати Луценка під заставу, навіть коли слідство було завершено й перешкоджати не стало чому», – наголошує Валентина Теличенко.
Відчутно, що симпатії великої кількості присутніх на боці ув'язненого. «Український уряд не видається переконливим у своїх аргументах», – вважає голова української громади Франції Наталка Пастернак. «Звинувачення як для західної людини абсурдні», – додає Аннік Білобран.
Їхні міркування збігаються з позицією адвоката Юрія Луценка Ігоря Фоміна. «Уряд не надав суду якихось нових аргументів, – каже він Тижню. – Він намагається переконати світ, ніби завадив Юрію Луценку вчиняти не зрозуміло які злочини. А також, ніби Юрій чинив тиск на свідків, але назвали лише одну людину – Клюєва. Хоча ми знаємо, що пан Клюєв був свідком у Печерському суді та на жоден тиск не скаржився».
На думку правника Стефана Дуніковського, ці слухання довели очевидність двох застарілих автоматизмів українського судочинства: що запобіжне утримання під вартою вважають провідною гарантією присутності звинувачених в суді та те, що в Україні систематично позбавляють волі тих, чию провину не доведено. «Років з 20 тому така ситуація була у Франції, – розповідає він. – Але під тиском адвокатського лобі та правозахисників встановлено обмеження на превентивні арешти. Віднині судді зобов'язані довести, чому не можна обійтися підпискою про невиїзд або заставою? Також є дуже чіткі терміни. Ми бачимо у справі Луценка, що його заарештували лише за підозрою, що потенційно він би міг чинити якийсь тиск. Французьке право вживає термін «процес про наміри». Не можна позбавляти волі людину, грунтуючись на самих припущеннях».
Суд оголошує, що висновок буде повідомлено пізніше. Це може статися за кілька днів, чи тижнів, чи місяців. Згідно з процедурою після проголошення вироку Європейський суд пропонує сторонам домовитися. На думку адвокатів, якщо буде визнано, що Луценка вже майже півтора року тримають під вартою незаконно, українському урядові буде запропоновано його звільнити, до того ж якомога швидше та за власною ініціативою. В іншому випадку Юрій Луценко матиме право вимагати від держави матеріальної компенсації за моральну та іншу шкоду.