Звільнення Михайла Єжеля назрівало давно. Вперше Янукович гучно заявив про це ще в липні 2010 року. Тоді Верховний головнокомандувач зібрав навіть спеціальне засідання Ради нацбезпеки й оборони, на якому обіцяв «зробити висновки, в тому числі й кадрові», щодо роботи Міноборони.
Сталось це після відвідин президентом Севастополя з нагоди Дня Військово-Морських сил. Переказували, що коли літак Януковича приземлився на військовому аеродромі «Бальбек», гарант поцікавився, скільки з наявних винищувачів можуть негайно піднятися в небо. І дізнався, що тільки один.
Сам Віктор Федорович тоді сказав, що «не має права» на докладні коментарі щодо стану армії. Зате публічно насварив Єжеля за те, що той прибув до Севастополя лише в сам день святкування. «Якщо приймається рішення проводити такі заходи, то міністр має приїхати заздалегідь», – обурювався Віктор Янукович.
Тоді адмірал Єжель таки всидів у кріслі. Однак продовжував наражатись на критику президента. Крім того, він регулярно конфліктував, зокрема, з прем’єром Азаровим та головою СБУ Хорошковським з приводу приватизації військового майна та підконтрольних Міноборони земель.
Читайте також: Супер-охоронець президента
Словом, відставка Єжеля не стала несподіванкою (як і те, що йому знайшли синекуру в адміністрації президента). Тим більшу сенсацію викликало ім’я його наступника. Досі голова «Укроборонекспорту» Дмитро Саламатін був відомий широкій публіці лише завдяки скандалам, що супроводжували реформи вітчизняної «оборонки», а ще більше – завдяки своїй розбишакуватій манері «політичної та адміністративної діяльності».
Коли активісти ВО «Свобода» мітингували в червні минулого року під стінами Конституційного суду проти «узаконення» червоного прапора, він спеціально приїхав до них на авто з таким прапором (і був трохи поштурханий). Коли, в листопаді 2008 року, депутати від БЮТ забарикадувалися в апаратній ВР, щоб завадити відставці спікера Яценюка, він виламував двері і викидав колег геть. У квітні 2010-го, під час конфлікту довкола ратифікації Харківських угод, Саламатін стільцем зламав ніс народному депутату Володимиру Карпуку (дивовижна енергія для людини, яка саме напередодні відсвяткувала день народження!).Нарешті, уже керуючи компанією «Укрспецекспорт», він при свідках накинувся (знову зі стільцем) на директора компанії «Термохолод» Юрія Кисельова.
При цьому депутат Саламатін за час депутатської діяльності жодного законопроекту не підготував, хоча встиг побувати заступником голови комітету за науки та освіти й членом комітету з бюджетних питань. Обраний до ВР він був ще 2006 року за списками Партії регіонів; повноваження ж склав лише рік тому, тобто понад півроку злісно порушував вимогу закону про несумісництво депутатства і посад у виконавчій владі та/або комерційних організаціях (головою «Укрспецекспорту» Янукович призначив його ще в червні 2010 року).
Але далеко не факт, що Віктор Федорович цінує Дмитра Альбертовича саме за безшабашну готовність порушувати закон чи махати кулаками (та меблями). Коли Саламатін став гендиректором «Укрспецекспорту», ця державна фірма вважалась ексклюзивним продавцем за кордон української зброї та військових технологій. Але насправді науково-технічні установи, виробники та продавці вітчизняної «оборонки» нерідко конкурували як за доступ до ринків, так і за увагу держави.
Янукович вирішив вибудувати військово-промисловий комплекс, як і все інше в державі, у єдину «вертикаль». І завдання було виконано. Деякі фірми були просто ліквідовані. Інші – передані під владу створеного наприкінці 2010 року «Укроборонекспорту». Головою нового монополіста Янукович призначив Саламатіна. Монополізацію «оборонки» було завершено в грудні 2011 року, коли під руку Саламатіна, за рішенням уряду, перейшли основні заводи – виробники військової продукції.
«Гравець в монополію»
Сьогодні небайдужа громадськість має дві основні претензії до нового призначення Саламатіна. По-перше – його можливі надмірні симпатії до Росії, котра, зі свого боку, не виявляє жодних симпатій до України, навіть на чолі з Януковичем.
Як і його попередник Єжель, котрий зробив кар’єру в Тихоокеанському флоті РФ, та новопризначений голова СБУ Калінін, Саламатін справді тісно пов’язаний з Росією. Сам він походить з казахстанської Караганди, де починав свою трудову діяльність гірничим робітником. Відслуживши у 1983 – 1985 в лавах радянської армії (цим військовий досвід нового міністра оборони вичерпується), Саламатін за кілька років виріс до гірничого майстра, паралельно здобуваючи профільну вищу освіту. Але десь наприкінці 80-х він полонив серце юної (1971 р. н.) доньки гендиректора Карагандинського меткомбінату Олега Сосковця.
В 1991 році Сосковець пішов на підвищення в Москву, і його зять негайно зайнявся комерцією. Зокрема, різні джерела говорять про постачання гірничого обладнання та торгівлю енергоносіями, включаючи газ.
Олег Сосковець поступово піднявся до віце-прем’єра. Але 1996 року російський президент Єльцин звільнив його через нашумілу тоді історію про коробку з-під ксерокса. І 1998 року Дмитро Саламатін з родиною з’являються в Україні. От тільки чим він займався аж до обрання народним депутатом – загадка. Офіційна біографія вказує тільки посаду «радника президента Міжнародного гірничого конгресу у зв’язках з Україною». І то – на громадських засадах.
По-друге ж, від Саламатіна чекають готовності виконати будь-який наказ влади. Блогосфера уже сповнена попереджень про те, що, в разі чого, Саламатін повинен буде віддати армії наказ «стріляти в народ».
Утім, один з експертів у військових питаннях, що працював свого часу в останньому уряді Юлії Тимошенко, в розмові з кореспондентом Тижнянаголосив, що для придушення можливих заворушень у першу чергу використають внутрішні війська, котрі нинішня влада зазвичай розглядає як свою опору, тоді як армію «на Банковій розглядають швидше як баласт».
Що ж до явної схильності Віктора Януковича призначати на важливі посади людей, пов’язаних із Москвою, то тут не заперечиш. Як і проти того (стверджує експерт), що чинний президент у принципі має надто коротку «лаву запасних».
Відтак співрозмовник Тижняпорадив звернути головну увагу на діяльність Саламатіна протягом останніх двох років. «Можливо, головна його місія – створити в сфері майна Міноборони свого роду вертикаль на кшталт тієї, яку він створив у військовій промисловості. Може йтися про інвентаризацію та перерозподіл не таких уже й значних, але все ще ласих шматків армійської власності. Достеменно відомо, що Єжель впоратись із цим «суперважливим» завданням не зміг», – вважає наше джерело.
Криза, що завжди з тобою
Представляючи нового міністра, Янукович наказав якнайшвидше подати йому всебічний план «радикального» реформування Збройних сил та «весь комплекс документів стратегічного оборонного планування». Таке завдання президент, до речі, двічі публічно давав і Єжелю.
Водночас Янукович не пошкодував яскравих фарб для описання світлого майбутнього українського війська. «Незважаючи на відомі всім економічні проблеми, ми вперше за останні роки суттєво збільшили фінансування Збройних Сил», – зокрема, сказав він.
Ці слова Верховного головнокомандувача добре вкладаються в русло державної пропаганди останніх часів. Скажімо, Перший національний телеканал якось навіть перекрутив самого президента, заявивши, що фінансування армії в 2012 році буде «збільшено в кілька разів», хоча сам Янукович у цьому ж сюжеті говорив тільки про збільшення видатків на закупівлю озброєння та підготовку військ.
На жаль, такі переможні реляції мало відповідають дійсності. Згідно з держбюджетом-2012, армія цього річ отримає лише трохи більше 16 млрд. грн. Це при тому, що в посткризовий 2009-й рік відповідна сума склала 13,6 млрд. грн., а ціни відтоді виросли на все.
Видатки на розвиток дійсно збільшуються: так, державне оборонне замовлення заплановане на рівні майже 1,5 млрд. грн., тоді як торік – лише 363 млн. грн. Водночас цього сміховинно мало в порівнянні з такими сусідніми країнами, як навіть Румунія, не кажучи вже про Польщу чи, тим паче, Росію.
Та й у соціальній сфері хвалитися поки що теж нічим: на будівництво та придбання житла для військових протягом року передбачено 500 млн. грн., з яких 200 млн. ще треба отримати зі Спеціального фонду. Сума, співставна з тією, яка витрачається на ремонт резиденцій глави держави. І вкрай недостатня для, як дещо кострубато висловився на представленні Саламатіна сам президент, «подолання такого ганебного явища, яким є безквартирний офіцер».
Втім, «долати явища» можна по-різному. В даному випадку це може бути і будівництво житла, і скорочення кількості тих, хто його потребує. Про плани зі скорочення армії нинішня влада говорить часто, але конкретні розрахунки та графік лишаються тільки розмовами. Подивимось, що в цьому сенсі запропонує новий міністр оборони Дмитро Саламатін, екс-«бойовий депутат».