Армію матрьошок, шапки-ушанки, стокаті віночки можна побачити скрізь, від Андріївського узвозу і кіосків у підземних переходах до туристичних базарів у карпатських селах. У цьому торжестві кітчу складно відшукати подарунок на згадку, який дійсно можна назвати українським. Та й чи зобов’язані туристи знати, яким має бути те справжнє «українське»? До нашої країни іноземці зазвичай потрапляють, об’їхавши перед цим півсвіту, зокрема побувавши і в Польщі. У тій самій Варшаві на сувенірних розкладках можна придбати писанки, вишиванки, віночки, сопілки, тобто практично весь арсенал українських народних сувенірів. До того ж поляки, на відміну від наших співвітчизників, мають чітку стратегію просування бренда Polska, і вона вже дає відчутні результати, тому захищатися від тавра вторинності доводиться нам. Футбольні фанати навряд чи детально вивчатимуть у путівниках історію та культуру України, бо, якщо бути відвертими, пріоритети в них інші: футбол, пиво, жінки. Утім, кілька сувенірів вони придбають обов’язково, але під великим сумнівом лишається питання, частинку якої культури туристи повезуть додому: китайської, російської, радянської чи все ж української?
Читайте також: Одягнути вітчизняне
ТОВАР БЕЗ ПОХОДЖЕННЯ
Магніти, брелки, прапорці, матрьошки і навіть ляльки-україночки – усі ці речі в більшості випадків потрапляють до України з Китаю, В’єтнаму, Малайзії та інших країн регіону. За словами пана Володимира, який торгує на Андріївському узвозі, близько 40% його товарів – китайського виробництва. Решта ж стверджують, що фактично все в них українське. Як пояснює інший продавець, пані Наталя, багато хто просто боїться зізнаватись, адже ризикує втратити покупця: «Зараз туристи стали вибагливішими, дивляться, що написано на сувенірі. Якщо там зазначено Made in China, можуть і не взяти». Учасники українського ринку сувенірної продукції кажуть, що частка товарів азіатського виробництва може сягати 80%. Визначити точні цифри важко, бо значний обсяг становлять товари no name, розповідає Наталія Волошина, виконавчий директор Асоціації виробників та імпортерів рекламних сувенірів України (ABIPCУ). «Ця продукція невідомого походження не має відповідних сертифікатів якості або має підроблені чи недійсні в нашій країні, а найгірше те, що може бути навіть небезпечною, токсичною», – застерігає експерт. За її словами, Європа вже давно закликає Україну відмовитися від несертифікованої продукції та звернути увагу на екологічну і соціальну відповідальність. Поки що сувеніри від українського виробника програють азіатським штамповкам у ціні, але мають значну перевагу: високу якість і художню цінність, зауважує Оксана Шевченко, директор київської фабрики «Сувенір». Її підприємство виготовляє сувенірну продукцію з 1968 року, переважно це підлаковий живопис на тарілках, скриньках та інкрустація соломкою. Працює здебільшого з гуртовими покупцями, авторські роботи можна придбати як у крамницях, так і на Андріївському узвозі. Але умільці з Піднебесної дошкуляють і тут, скаржиться пані Оксана: «Китайці фотографують на Андріївському узвозі наші товари, а потім клеять ці малюнки на свої чашки, тарілочки». З виробничими потужностями Китаю купка художників чи народних майстрів навряд чи зможе конкурувати. На думку Марини Сенчило, власниці майстерні-магазину «Мрії Марії», де представлені лише авторські етносувеніри, проблема полягає в тому, що в нас нерозвинений ринок українських народних сувенірів, відсутній ефективний менеджмент. Головного болю додає і робота з майстрами, які жодним чином юридично не оформлені.
ВИГРАТИ ЄВРО
У Міністерстві економічного розвитку і торгівлі підрахували, що приїзд туристів під час проведення євро-2012 забезпечить збільшення реального ВВП України на 0,8%. Виграти від Євро сподівається, зокрема, і вітчизняний сувенірний ринок. Якщо в 2010–2011-му, за підрахунками ABIPCУ, обсяг тільки рекламно-сувенірного ринку (не сувенірного загалом) сягав близько $50 млн на рік, то 2012-го прогнозується зростання на 10–15%. І річ тут не лише в чемпіонаті, а й у тому, що компанії збільшують бюджети на закупівлю промо-продукції та бізнес-подарунків. У цілому український ринок рекламних сувенірів європейські компанії розглядають як дуже перспективний, і хоча нині конкуренція розгортається за рахунок демпінгу та відкатів, європейці зазначають, що це просто етап, який рано чи пізно закінчиться. Перед вітчизняним бізнесом майоріла і приваблива перспектива заробітку на виробництві продукції з офіційними логотипами Євро. На сьогодні всі права на лого належать головному ліцензіату УЄФА – компанії Warner Brothers. За словами Оксани Шевченко, купувати ліцензію для української фірми – справа сумнівна. Хоча деякі з них розглядали можливість придбати її спільними зусиллями, але це теж значний ризик. «Ліцензія на випуск товарів із логотипом Євро-2012 коштує дуже дорого, і вона має сенс лише для великих гравців, які володіють розвиненими роздрібними мережами», – пояснює експерт. Окрім того, досвід масових заходів національного масштабу свідчить про те, що все одно будуть популярні сувеніри з національною символікою. В цьому світлі непогані можливості має фірма, що виготовляє неофіційний символ чемпіонату – зозулицю. Автори сувеніру переконані, що підробити глиняний свищик практично неможливо, оскільки він виготовляється вручну. На сьогодні його вже можна замовити в інтернеті за ціною близько 60 грн. Проте директор фабрики «Сувенір» не розуміє, як автори вираховували собівартість свищика: «Насправді зліпити його з глини коштує копійки. Хоч і розумію, що їм великих грошей коштувало отримання всіх дозволів». Викуповувати жодних ліцензій фабрика не збирається, адже, вважає Шевченко, продукцію з логотипом Євро випускатимуть усі і без ліцензії, і без дозволу: «Думаю, 70% сувенірів будуть китайськими. Приїдуть на чемпіонат не ті, хто має багато грошей, а молоді люди, які купуватимуть дешеву продукцію».
ДЕРКАЧЕМ ПО ВУВУЗЕЛІ
На думку Марини Сенчило, зозулиця не є вдалим символом для Євро, оскільки національний сувенір має бути не лише символічним, а й легким та портативним. Найкращий варіант тут – текстильна продукція та полі графія. «Чому ніхто не думає про те, що люди хочуть везти у валізі щось легке. Невже це не може бути текстильна річ, чому обов’язково глина?» – дивується власниця сувенірної крамниці. Як альтернативу африканським вувузелам вона пропонує деркач, або тріскунець. Дерев’яна іграшка, що складається з двох дощечок і коліщатка, видає дуже голосний і на диво приємний звук. А ось робити ставку на ляльку-мотанку, яку все частіше можна побачити на ятках із сувенірами, фахівець не радить: «Мотанку іноземці не сприймають, називають її лялькою-вуду». І навіть серед українців її розуміє вузьке коло». Натомість пані Сенчило вважає перспективним просування образу козака Мамая, писанки, а також образів із картин художниці Марії Примаченко. Оксана Цеацура, власниця творчої майстерні «Український ренесанс», переконана, що найбільш вдячною темою для національних сувенірів є зображення світил або флористичні символи. Зокрема, експерт відзначає соняшник, писанку та хрест. «Символу Євро, де використали соняшник, перетворивши його на футбольний м’яч з обірваними пелюстками, я ставлю дуже низьку оцінку з погляду композиції, гами кольорів і деталізації», – каже експерт. На її думку, питання національних сувенірів вирішується просто – держава має оголосити тендер: «Оголосіть його – набіжать художники, хто кращий, того й візьмуть. І не буде таких проколів».
ВІТАННЯ З ЧОРНОБИЛЯ
А поки держава не оголошує тендерів на розробку й просування бренда «Україна», пріоритети на цьому ринку формуються самі, стихійно. Сьогодні з’являється нова продукція, яку умовно можна назвати чорнобильсько-радіаційною. На Андріївському узвозі продаються вироблені в Марокко футболки з написом «Hard Rock Café Чорнобиль», а на звороті навіть меню додано: цезій, радій, плутоній… Торгівці стверджують, що попит на них високий, а купують як іноземці, так і українці. Пані Шевченко не обурює такий підхід: «Людина купує сувенір, який має нагадувати, яка чудова держава Україна. Привезти листівку з палаючим реактором – це не найкращий варіант». Її думку підтримує пані Волошина. «це не той випадок, коли етично можна було би заробити на цьому», – переконана експерт. Утім, Волошина припускає, що такі сувеніри можна було б виготовляти з екоматеріалів, які підлягають переробці. У такому разі можна розробити цікавий проект навіть світового масштабу за умови правильної PR-стратегії. А поки ця тема мало кого хвилює, держструктури, як завжди, мають інші пріоритети, лишається сподіватися на високоморальність і соціальну відповідальність бізнесу. Ось тільки навряд десь на фабриці в Китаї чи Марокко турбуються про імідж України.
Читайте також: 2012: євро, долари і гривні