Донецька зустріч знову відбувалася в режимі тет-а-тет, що унеможливлює контроль суспільства за змістом досягнутих домовленостей і робить українську сторону, як підтвердили попередні домовленості Тимошенко з Путіним у 2009 році та Януковича з Мєдвєдєвим у 2010-му, дедалі вразливішою. Негативний сигнал був учергове надісланий і українським ЗМІ, які, на відміну від російських, наразі переважно зберігають незалежність від влади. У результаті охорона обмежувала пересування виставковим комплексом «ЕкспоДонбас» лише представників українських медіа, мовляв, їхні російські колеги «домовилися зі своєю прес-службою, а ви йдіть зі своєю домовляйтеся».
Зберегти обличчя за будь-яку ціну
На тлі конфронтації, що набирає обертів, на західному напрямку, Віктор Янукович намагався подати зустріч із Мєдвєдєвим як свідчення того, що міжнародна ізоляція йому не загрожує. А за результатами зустрічі спробував «зберегти хороший вигляд при поганій грі», заявивши, що «виконання досягнутих домовленостей, їх наповнення конкретним змістом і реалізація спільних проектів стануть черговим етапом зміцнення міждержавного стратегічного партнерства». Втім, реальний підсумок зустрічі засвідчив, що сподівання на якийсь прогрес у вирішенні болючих питань двосторонніх відносин, виявилися ілюзією.
Росіяни таких ілюзій не мали. Напередодні візиту, на брифінгу для ЗМІ 17 жовтня, помічник президента РФ Сєрґєй Пріходько повідомив, що Дмітрій Мєдвєдєв торкнеться питання Митного союзу і обговорить непорозуміння, спричинені суперечкою про газ, але тут же заявив, що завдання домогтися «революційних досягнень» не стоїть. Пояснюється це доволі просто: романтичний період відносин з російським тандемом, кульмінацією якого стали торішні Харківські угоди давно минув, продовжувати будувати їх за принципом «чєго ізволітє» Янукович більше не може, а інша модель співпраці із ним, тим більше в умовах можливої ізоляції українського режиму на Заході, Москву не зацікавить.
Газове дежа вю
Янукович підтвердив мантру про те, що Київ готовий виконувати наявні газові домовленості, платити і транспортувати в ЄС російський газ, і знову висловив сподівання, що найближчим часом Україна і Росія оголосять про давноочікувані результати переговорів щодо перегляду газових контрактів на основі нових форм співпраці у газовій сфері. У відповідь Мєдвєдєв перевів стрілки на суб’єкти господарювання, тобто Газпром і Нафтогаз, мовляв, «завдання виробити сучасну і взаємовигідну схему газового співробітництва, орієнтовану на роки вперед, їм поставлено. Коли вони з цим завданням впораються, у нас буде підстава, щоб зібрати всіх і оголосити про результати, а якщо виникне потреба – бути присутнім на процедурі підписання відповідних документів».
Тобто, як Нафтогаз має зацікавити Газпром – це «не політична справа», а розмова між ягням і вовком. Фактично Мєдвєдєв повністю ухилився від конкретики щодо найболючішого для нинішньої української влади газового питання, запропонувавши взагалі змінити тему, мовляв, «російсько-українські відносини не мають зводитися до розмов, за якою ціною продавати газ або як вибудовувати такий важливий напрям співпраці, як енергетичний. У нас є й інші цінності, якими нам треба навчитися правильно розпоряджатися».
Привид «общего государства»
Що це за цінності російський президент мав на увазі та кілька разів апелював до привиду «общего государства», прозоро натякаючи на потребі його відновлення у тій чи іншій формі, як безальтернативній для подальшої співпраці: «Слід об'єднати той науковий і промисловий потенціал, який створювався в рамках однієї держави і який легко може узгоджуватися одним із одним, який досить легко взаємодіє між собою».
Читайте також: Путін повторює помилки Гітлера
За інформацією ЗМІ, Дмітрій Мєдвєдєв знову «застеріг Януковича від недооцінювання впливу Митного союзу на економічні зв’язки Росії та України» та повторив, що позиція Москви щодо будь-яких асоційованих форм співпраці України та Митного союзу є неможливою: «Якщо мова йде про інтеграційні процеси, доведеться вступати повністю та підписувати всі документи і брати на себе всі зобов'язання». Щоправда, на відміну від попередніх вимог «не затягувати» із визначенням позиції України щодо реінтеграційних проектів на пострадянському просторі, які неодноразово надходили раніше, зокрема, від російського посла в Києві, Мєдвєдєв продемонстрував яскравий лібералізм, мовляв, Росія готова до подальшого діалогу, згодна чекати і не ставить якихось часових рамок для ухвалення Києвом остаточного рішення.
Натомість Янукович, який раніше чітко декларував пріоритетність європейської інтеграції, у Донецьку заявив про гіпотетичну можливість повернення «за рік – два» до ідеї приєднання України до ЄЕП, після того, як стануть зрозумілими результати функціонування простору та, можливо, відбудеться вступ Митного союзу до СОТ.
Стираючи кордони
Укладені в Донецьку угоди спрямовані на посилення міжрегіональної співпраці. Крім пакета домовленостей про спрощення перетину українсько-російського кордону вантажами і людьми, укладена «революційна» угода про розширення зони особливого прикордонного руху населення, яка раніше охоплювала лише прикордонні райони України та Росії, відтепер прикордонні регіони – по шість суб'єктів РФ (Брянська, Курська, Білгородська, Воронезька, Ростовська області та Краснодарський край) та України (Чернігівська, Сумська, Харківська, Луганська, Донецька області і Крим). Кількість мешканців цієї прикордонної зони становить близько 30 млн осіб (тоді як населення всієї України – 45,8 млн). Показово, що при цьому фактично немає прогресу в питанні демаркації українсько-російського державного кордону.
Попри певну корисність і вдавану безпечність, у майбутньому пакет цих «малих домовленостей» може становити чималі ризики для суверенітету і європейського вибору України. По-перше, спрощення митного контролю на українсько-російському кордоні сприятиме подальшому зростанню зовнішньоторговельної залежності східних українських регіонів від російського ринку, а також полегшуватимуть трудову міграцію їхніх мешканців до РФ. По-друге, у такий спосіб ці, й без того проросійські регіони, фактично інтегруватимуться до анонсованого Владіміром Путіним Євразійського союзу, що у разі збереження євроінтеграційного курсу України лише поглиблюватиме внутрішній розкол і створюватиме додаткові важелі тиску Москви на Київ. По-третє, ці угоди зроблять українсько-російський кордон значно прозорішим на тлі фактичної ліквідації кордонів між РФ та Казахстаном, а в перспективі – ще й Киргизією та Таджикистаном. А це, у свою чергу, різко ускладнить перспективу переговорів України та ЄС з приводу безмитного режиму.
У контексті ідеології «Русского міра» та чітко артикульованої реставраційної доктрини, заявленої як ключове завдання на найближчу президентську дюжину Путіна можна розглядати і досягнуті в Донецьку домовленості про активізацію гуманітарної співпраці між окремими регіонами РФ та переважно російськомовними регіонами України. Були укладені угоди про активізацію співпраці у відповідній царині між Краснодарським краєм, Курською та Новосибірською областями РФ з одного боку та Донецькою областю з іншого, Новгородською областю РФ та Херсонською областю, Новосибірською областю РФ та Запорізькою, а також Нижньогородською областю РФ та Кримом. На жаль, є підстави вважати, що культурний вплив виявиться одностороннім, а під прикриттям міжрегіональної співпраці російським федеральним центром провадитиметься масштабна програма мобілізації «соотєчєственніков» у південно-східних регіонах України із метою чинити тиск на офіційний Київ щодо вибору геополітичного вектору розвитку.
Додатковим інструментом російської економічної експансії, схоже, стане й укладена в Донецьку угода про співпрацю у сфері підтримки малого і середнього бізнесу. Про те, що вона виллється у банальне посилення фінансової залежності українського бізнесу від російських кредитних ресурсів свідчить коло підписантів. Якщо з російського боку – це представники потужних банківських установ – глава Внєшекономбанка Владімір Дмітрієв та глава Російського банку малого і середнього підприємництва Сєрґєй Крюков, то з українського – потенційні позичальники в особі президента Української спілки промисловців і підприємців Анатолія Кінаха.
Далі буде? Знову за рахунок суверенітету над Севастополем
Соціально-економічним та гуманітарним наступом Євразії результати Донецького «міжрегіонального» форуму не обмежилися – зважаючи на заяву радника Януковича з міжнародних питань Андрія Гончарука, саме під час цієї зустрічі була досягнута домовленість про візит наступного ж дня до України міністра оборони РФ Анатолія Сєрдюкова для «обговорення комплексу питань, пов'язаних з тимчасовим перебуванням ЧФ РФ на території України» Про що домовилися Мєдвєдєв із Януковичем, що візит Сєрдюкова призначено на наступний день, із, без перебільшення, пожежною оперативністю?
Тим більше, що арсенал поступок у Києва після торішнього щедрого авансу невеликий: або продовжити базування ЧФ у Севастополі років так на 99, або погодитися на внесення змін, які б дозволили РФ на власний розсуд нарощувати військову присутність на базі, передислоковувати туди нові судна, зокрема, зі стратегічним озброєнням на борту. До цього в Москві давно виявляють неабиякий інтерес, але з боку Києва згода на такий крок означала б цілковиту і безпрецедентну здачу суверенітету, адже дала б РФ причини чіплятися за збереження контролю над базою в Севастополі до останнього і водночас різко погіршила баланс сил у Причорномор’ї, а разом з тим і безпеку України.
Між Латинською Америкою, Євразією та Європою
Поведінка Януковича, який, з одного боку, йде на демонстративний конфлікт з ЄС, виявляючи цинічну принциповість у питанні незалежності суду, якої, принаймні з того року, в країні точно немає, а з іншого, крок за кроком здає усе, що можна здати Москві, котра повністю ігнорує потреби української сторони, ставить його дедалі більше в позицію авторитарного диктатора однієї з бананових країн. У цьому контексті символічним є те, що майже відразу після зустрічі із президентом РФ, Янукович відбуває в шестиденне латиноамериканське турне, під час якого відвідає Кубу і Бразилію. Його початок – 20 жовтня, тобто саме той день, на який до політичного рішення Печерського суду було заплановано завершення переговорів про асоціацію з ЄС. А сам Віктор Федорович демонстративно заявляє про готовність замінити вибір з Європи на Латинську Америку: «Якщо необхідно зустрітися, я готовий. Якщо ні, я полечу далі».
Тим часом, куди може полетіти нинішній президент у разі продовження відповідної політики, дедалі чіткіше сигналізують результати соціологічних опитувань та невдоволення, що продовжує зростати, у регіонах, які не готові «летіти далі» в Латинську Америку або… Євразію. Дані опитування соціологічної служби Центру Разумкова, проведеного з 29 вересня по 4 жовтня засвідчили, що 43,7% українців віддають перевагу інтеграції з ЄС, і лише 30,5% – Митному союзу з Росією. При цьому дії Віктора Януковича цілковито підтримували лише 10% українців (окремі дії – 30%), натомість Юлії Тимошенко – 14,3 (та 22,1 відповідно), Арсенія Яценюка – 11,9% (34,7%).
Читайте також: «Чи вартий авторитаризм втрати європейської перспективи?»
Опитування проводилося тоді, коли вироку Тимошенко ще не було, а влада чітко декларувала курс на європейську інтеграцію і готувалася з дня на день укласти угоду про асоціацію з ЄС, водночас так само чітко відкидаючи можливість вступу до Митного союзу. Але антирейтинг Януковича (54,6%) був уже лише трішки меншим, аніж у Тимошенко (56,7), і уже значно гірший від Арсенія Яценюка (44,2%). При цьому опитування засвідчило, що частка людей, які не сприймають Януковича, швидко зростає (з 48,1% у травні до 54,6% у жовтні), тоді як у Тимошенко відповідний показник скоротився із 60,1 до 56,7%. У свою чергу рівень підтримки Тимошенко зріс із 11,9% до 14,3%, Яценюка – з 8,6% до 11,9%, тобто в обох уже перевищив аналогічний показник нинішнього президента.
Падіння підтримки глави держави сягнуло такого рівня, що Львівська облрада вирішила закликати українців до відвертого виступу проти нього в рамках акції «Україна проти Януковича», а Івано-Франківська облрада та Хмельницька міськрада звернулися з вимогою припинити переслідування опозиції та звільнити політв’язнів. Ці кроки органів місцевої влади легко пояснюються очевидним трендом суспільних настроїв, які в разі подальшого погіршення соціально-економічної ситуації в країні опинитися біля тієї межі, за якою збереження нинішнього режиму стане неможливим. Можливо, це парадоксально, але позитивним моментом для європейського курсу України у цій ситуації буде те, що ймовірне подальше погіршення соціально-економічної ситуації в країні у свідомості широких верств суспільства може бути сприйняте як результат конфронтації Януковича з Європою на користь зближення з Євразією, а тому можливий соціальний вибух, напевно, знову, як і 2004 року буде проєвропейським.