У записі шахових партій явно слабкі ходи, які згодом призводять до поразки, позначаються «?», особливо відверті помилки – «??». Аналізуючи розвиток подій літа 2011 року, саме так хочеться позначити рішення про арешт Юлії Тимошенко. Хоча воно поки що не мало для влади відчутних негативних наслідків, запущено низку процесів, які з великою імовірністю послаблять як владу, так і країну загалом.
Читайте також: The Economist: Не гнівайте Віктора
ПРИТИСНУТІ ДО СТІНКИ
Версій, висунутих на пояснення дій влади кілька. І однією з найчастіше згадуваних є так звана газова. Відповідно до розрахунків експертів, ціна на газ $500 і більше за 1 тис. м3 ставить металургійні й особливо хімічні виробництва на межу збитковості. Таку ситуацію прогнозували давно, однак запобіжних заходів з енергозбереження, зменшення залежності від імпорту газу з Росії з її схильністю до завищення ціни чи принаймні розширення виробництва власних енергоносіїв вжито не було. Фактично Україна постала перед викликом, який країни Заходу мусили долати в 1970-х, а Центральна Європа – в 1990-х: шок від подорожчання енергоносіїв. Він ніколи не буває «вчасним», але для нинішньої влади є особливо небезпечним – призводить до зниження доходів їхніх підприємств і збільшення витрат населення, а відтак до погіршення стандартів життя й остаточної зневіри у профпридатності «команди професіоналів». Не кажучи вже про те, що удару завдали ті, у кому вбачали якщо не союзників, то принаймні придатну для маніпулювання зовнішню силу: мовляв, вистачить із них оренди флоту й обіцянок колись надати російській мові статусу державної – й ціни на газ знизяться. І тут таке розчарування.
Росіяни, здається, цілком прораховують нехитрі комбінації влади в Києві. Ставлять умови, неприйнятні для будь-якої влади, яка хоче сама правити в Україні. Або вступ до Митного союзу, а отже, здобуття Москвою контролю над зовнішньоекономічною політикою. Або здача РФ газотранспортної системи, а отже, й коштів за транзит. А крім того, створення умов, за яких росіяни, регулюючи постачання газу, зможуть змусити українську владу «подарувати» їм будь-яке підприємство, що їх зацікавить. А з огляду на «меморандум Сєчіна» – список російських побажань щодо українських об’єктів, переданий до Києва навесні минулого року, апетити в Кремля чималенькі й включають «усе, що ще рухається».
В обох випадках Москва ставить Україні в приклад Білорусь – востаннє кілька днів тому, 15 серпня цього року. Однак якраз і стан, у якому виявилася тамтешня економіка, і підрив стабільності її влади слугують потужною пересторогою проти дотримання цього курсу.
Читайте також: Від авторитаризму до втрати суверенітету
ГАЗОВИЙ БЛЕФ
Утім, відмовляючись повторювати помилки Лукашенки в питаннях інтеграції, українські можновладці готові повторювати їх в інших, внутрішньополітичних. Ніби не бачачи, що підривають власні позиції і сповзають на той самий шлях, який привів бацьку в російські обійми.
Натомість «контргра», схоже, здається чиновникам можливістю перевернути дошку й разом вирішити всі проблеми. Після винесення судом обвинувального вироку Тимошенко Україна може заявити про денонсацію газових угод. У разі якщо Москва перекриває вентиль, використовується газ із підземних сховищ, як це було 2009-го. За місткості сховищ близько 32 млрд м3 уже в червні закачали понад 24 млрд м3 (раніше на такі обсяги виходили вже восени), і процес триває: наша країна різко збільшила закупівлю російського блакитного палива за нинішніми цінами, доки воно знову не подорожчало. Паралельно Кремлю демонструють «батіжок» і «пряничок». Плата за транзит газу зростає «аж» з $2,84 до $2,89 за 1 тис. м3 на 100 км. А нещодавно ВАСУ після кількамісячних зволікань «раптом» погодився з донецькими судами щодо позбавлення звань Героя України Бандери і Шухевича, ставлення до яких у Кремлі відоме. Мовляв, ми й по-поганому можемо, але ж і ваш інтерес розуміємо. Тож давайте домовлятися.
Утім, на таку доволі тонку стратегію влада заходить зі слоновою грацією. Щоб отримати поступки від Росії, треба забезпечити принаймні нейтралітет Європи. Інакше владі в Києві швидко пояснять, де дозволена межа поведінки. Коли йтиметься про безпосередній інтерес європейських споживачів, не виключене застосування санкцій проти дійових осіб української влади чи близького до них бізнесу, чого нині намагається домогтися від Європи опозиція. Кидати за ґрати провідного опозиційного політика – цілковите безглуздя. А супроводження цього арешту глибокодумними сентенціями Міністерства закордонних справ, які демонструють повне нерозуміння основ життєвої філософії європейців, межує з внутрішньою диверсією. Чого вартий лише «шедевр» про те, що МЗС не очікує ускладнень на переговорах із ЄС, адже для останнього нібито «45-мільйонна країна» важливіша за якогось там «окремого політика». Сказати щось, що більше суперечило би правовим засадам Євросоюзу і світоглядній традиції європейців (де якраз права кожної «окремої» людини є мірилом усіх речей), просто неможливо.
Фактично з арештом Тимошенко РФ передано вбивчий аргумент проти будь-яких різких дій України. Російській дипломатії буде достатньо додати кілька штрихів до портрета нашої влади, яка сама себе малює дедалі більше схожою на білоруську, і Януковичу й компанії доведеться на собі відчути, що то таке європейська ізоляція.
Читайте також: Французькі «зелені» вважають процес Тимошенко «політичною помстою»
НАВІЩО ТОДІ ВОРОГИ?
Тому, напевне, й виникла версія, яку озвучують і політики, і оглядачі: президента підставило його оточення. Винних іноді шукають поміж олігархів, ображених через зменшення свого впливу на ситуацію в країні, розподіл власності тощо. Однак вони менш зацікавлені в серйозному охолодженні відносин із Європою (зважаючи на партнерські стосунки по той бік кордону). Українська продукція у структурі торгівлі ЄС – на межі статистичної похибки, тож, запровадивши санкції, європейці їх не відчують. А ось для більшості олігархів наслідки будуть катастрофічними.
Натомість угруповання в оточенні Януковича, яке вважається проросійським та/або свого часу пов’язувалося з іменем Віктора Медведчука, має і можливість, і мотив втягнути главу держави в небезпечну авантюру. У зв’язку зі справою Тимошенко часто згадується Андрій Портнов, який на обійманих ним посадах відповідав за «спеціальні судові операції». Іронія долі ще й у тому, що він доволі тісно працював із Тимошенко, навіть був помічений у відверто провальних акціях останньої (як-от спробі «захопити» Фонд держмайна навесні 2008 року). ЗМІ зафіксували присутність Портнова в Москві й під час підписання угод, за які екс-прем’єрку нині судять (цікаво, до речі, чи буде він допитаний у ході процесу?). І саме цього діяча вважають людиною Медведчука, через якого той нібито чинив вплив на Тимошенко, а тепер на Януковича. Якщо такі припущення правильні, нинішній президент, ідучи на повідку в згаданої групи, повторює помилки Кучми часів касетного скандалу. Це зараз екс-президент натякає на роль у тих подіях російських спецслужб, а свого часу діяв, фактично дотримуючись диктованого йому плану, який віддаляв Україну від Заходу і штовхав у обійми Росії. Історія, схоже, повторюється.
Не виключено, що нині для Януковича створюється викривлена картина реальності, у якій іміджеві втрати на Заході й удома подаються як невелике зло порівняно з перспективами «вирішити питання Тимошенко» і навіть «зіграти по-крупному за газ». Але коли ці перспективи виллються в ізоляцію держави і її влади, а Росія візьметься освоювати ресурси та підприємства України, відповідальними назвуть не портнових і не медведчуків. А того, хто очолював країну.
Читайте також: Під молотом на ковадлі. Процесом Тимошенко влада загнала себе у глухий кут